Basalt Fer Ree Molt

[anna_amargo]

Нормальні люди міняють телефонні апарати тоді, коли їм загоряється нове щось купить, коли впадає в око модель якась. Ну, або коли розбивають чи топлять свій старий телефон.

Ми з чоловіком останні рази телефони міняли тоді, коли Ем казав: «А зараз ми підемо і купимо – ви там, а я тут – телефони нові. Я і гроші вже кинув. Гоу гоу до крамниці, поки вони ще відкриті...»

Чому? Тому, що в Ем руки крюки і нав’язлива ідея, що в нас мають бути – для спілкування між нами – однакові апарати.

Хоча... Ну, ми ж розуміємо, що справа не в спілкуванні зовсім. І навіть не в телефонах, які начебто спілкуватися нам допомагати мають, угу.

Бо спілкуватися можна і в голову з голови, економлячи на дзвінках і не засираючи один одному месенджери картинками дурнуватими.

Справа ж у тому, що – коли ти можеш відчувати якісь предмети тілом чужим, ти шукаєш шкірою, гілочками системи нервової не просто предмети, а тобі знайомі предмети. Добре знайомі предмети, ті, які ти сам сотні раз тримав у руках і всі маніпуляції твої із якими доведені до автоматизму уже.

І це не тільки телефони, чи баночки із косметикою, це – потім – однакові книги, однаковий посуд. А затим поцуплений одяг (привіт, Ферро у штанях Змія, які - аве аве – зійшлись на тобі таки). І однакові простирадла та банні рушники у різних будинках. І – нарешті – ілюзія спільного простору.

Й тут головне – не загратися у ілюзію цю і не почати жити окремо наче разом.

А ниття Ем: «Я ненавиджу ці телефони, чо ви такі андроїдомани, це ж звидець, а ця Біксбі мене зараз що накуй послала, ти гля яка борза, ну чому не айфоооо-ооо-он...» - я вже якось переживу. І, можливо, не раз ще...



Нормальные люди меняют телефонные аппараты тогда, когда им загорается новое что-то купить, когда бросается в глаза модель какая-то, да. Ну, или когда разбивают или топят свой старый телефон.

Мы с мужем последние разы телефоны меняли тогда, когда Эм говорил: «А сейчас мы пойдём и купим - вы там, а я здесь - новые телефоны. Я и деньги уже бросил. Гоу гоу в магазин, пока они открыты ещё...»

Почему? Потому что у Эм руки крюки и навязчивая идея, что у нас должны быть - для общения между нами - одинаковые аппараты.

Хотя... Ну, мы же понимаем, что дело не в общении вовсе. И даже не в телефонах, которые нам якобы общаться помогают, угу.

Потому, что общаться можно и в голову из головы, экономя на звонках и не засерая друг другу мессенджеры картинками глупыми.

Дело же в том, что - когда ты можешь чувствовать какие-то предметы телом чужим, ты ищешь кожей, веточками системы нервной не просто предметы, а тебе знакомые предметы. Хорошо знакомые предметы, те, которые ты сам сотни раз держал в руках и все манипуляции твои с которыми доведены до автоматизма уже.

И это не только телефоны, или баночки с косметикой, это - потом - одинаковые книги, одинаковая посуда. А затем украденная одежда (привет, Ферро в штанах Змея, какие - авэ авэ - сошлись на тебе таки). И одинаковые простыни и полотенца банные в разных домах. И - наконец - общего пространства иллюзия.

И здесь главное - не заиграться в иллюзию эту и не начать жить отдельно как вместе.

А нытье Эм: «Я ненавижу эти телефоны, чё вы такие андроидоманы, это же звидец, а эта Биксби меня сейчас что накуй послала, ты гля которая борзая, ну почему не айфоооо-ооо-он...» - я уже как-нибудь переживу. И, возможно, не раз ещё...