![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoДивовижний День народження. Всього дивовижного навіть не перерахую, якщо рахувати візьмусь.
Ліб рубився Квадра на Квадру, бо завтра День Заснування Єрусалимського Царства, а значить – напівофіційний – день Злиття Стихій, а значить – ті, у кого є Квадра своя, можуть святкувати, угу.
І от раптом хтось виявив – бо Змій спитав щось технічне – що ми тут міжсобойчиком милим також дуже часто запускаємо якісь ритуали квадратом, як Вершники справжні.
Мамамія, що почалось! Крик: «Ніхто не сміє брати в Квадру Корве, бо Корве – для всіх і не може бути частиною чогось, віддільного від Сімейства!!»
Репет і ґвалт. Аргументи.
І я така. Посеред цього. Неповносправна сорока п’ятирічна.
Люцій Люцій боже боже.
«Може мені і заміж неможна було, бо я маю належати всім?!» «Нє, заміж можна...» «Ой, дякую сенкью спасібо, що б взагалі я робила без дозволу вашого, так...»
Але то таке.
Головне що?
Головне – подарунки. Перший – сама зробила собі. Купила Мію. Пацючиху маленьку і ніжну.
Поки Ліберо рубилося – ми з чоловіком пішли до Сільпо солодощів якихось купити і біля крамниці зустріли пані із кліткою, в якій були пацючки виставлені на розпродаж. І ми зразу подумали, що це знак, бо саме пацючка просила у нас Антоніна після того, як кавія Мушка віддала Богу душу.
Тож тепер у нас є, окрім нової Мун, хом’ячихи, ще й нова пацючка, якій ім’я Антоніна дала.
І другий подарунок прекрасний теж – від куми Тані. Мімімішний брелок із совою і прекрасною Квардою.
Його я сприйняла, як останню крапку у спорі про те, маю чи не маю я право бути частиною будь-якої Четвірки Вершників.
Маю.
На цьому і все.
Ліб рубився Квадра на Квадру, бо завтра День Заснування Єрусалимського Царства, а значить – напівофіційний – день Злиття Стихій, а значить – ті, у кого є Квадра своя, можуть святкувати, угу.
І от раптом хтось виявив – бо Змій спитав щось технічне – що ми тут міжсобойчиком милим також дуже часто запускаємо якісь ритуали квадратом, як Вершники справжні.
Мамамія, що почалось! Крик: «Ніхто не сміє брати в Квадру Корве, бо Корве – для всіх і не може бути частиною чогось, віддільного від Сімейства!!»
Репет і ґвалт. Аргументи.
І я така. Посеред цього. Неповносправна сорока п’ятирічна.
Люцій Люцій боже боже.
«Може мені і заміж неможна було, бо я маю належати всім?!» «Нє, заміж можна...» «Ой, дякую сенкью спасібо, що б взагалі я робила без дозволу вашого, так...»
Але то таке.
Головне що?
Головне – подарунки. Перший – сама зробила собі. Купила Мію. Пацючиху маленьку і ніжну.
Поки Ліберо рубилося – ми з чоловіком пішли до Сільпо солодощів якихось купити і біля крамниці зустріли пані із кліткою, в якій були пацючки виставлені на розпродаж. І ми зразу подумали, що це знак, бо саме пацючка просила у нас Антоніна після того, як кавія Мушка віддала Богу душу.
Тож тепер у нас є, окрім нової Мун, хом’ячихи, ще й нова пацючка, якій ім’я Антоніна дала.
І другий подарунок прекрасний теж – від куми Тані. Мімімішний брелок із совою і прекрасною Квардою.
Його я сприйняла, як останню крапку у спорі про те, маю чи не маю я право бути частиною будь-якої Четвірки Вершників.
Маю.
На цьому і все.
