Про кульчики.

[anna_amargo]

Тут Катя підкинула тему, якою я не цікавилась ніколи раніше. Не цікавилась, мабуть, тому, що тема – про сережки, як прикрасу, а я майже все життя ношу, не задумуючись про причини і не знімаючи взагалі, одну й ту саму золоту пару, тож і якось пофіг було.

Але Катя тему підкинула, я полізла у Книжку, а там ого-го. Багато цікавого. Дуже. Починаючи з того, що сам розділ про кульчики називається «Радники Таємні Та Втаємничені». Закінчуючи різними правилами про те, як слід купувати таку прикрасу й від кого її можна й не можна брати у подарунок.



Чому радники таємні? Тому, що колись жінки покривали голову, ховали волосся, і часто разом із зачіскою під хусткою або чепцем ховалися і сережки. Тобто, бачити цю прикрасу могли не усі, хто бачив жінку, а лиш ті, хто бачив її з непокритою головою. Але все, що промовлялось при жінці – без різниці, чи була вона в капорі на пікніку парафіяльному, чи сиділа у спальні своїй, причісуючись перед дзеркалом – сережки, що висіли у вухах, чули й запам’ятовували.

І саме тому вони – втаємничені. Бо не просто чують, а накопичують інформацію, яка людині в голову заходить вухами. І відбирають собі частину того досвіду, який людина складує у своїй голові.

Чому? Бо сережки – чи не єдині з так би мовити «соціально прийнятних» прикрас, заради яких людині доводиться і дозволяється ранити своє тіло до крові.

Вони не просто «на крок нижче корони», вони «не на тілі, а в тілі».

Тобто, кульчики – це щось, що проникає всередину, а не накладається на плоть людську або обіймає її, так як кулони, перстні чи браслети, наприклад.

І саме тому сережки записані в категорію порадників, речей, що поради дають. Бо вони – з різних боків, бо одна з кожної пари завжди висить умовним замком на умовному вході в голову своєї людини, а інша – на виході.

І коли людині потрібно буває вирішити задачу якусь, яка ну ніяк не вирішується, достатньо буває зняти пару сережок, побути якийсь час без них, а потім знову вставити в мочки вух ці прикраси, або просто замінити одну пару на іншу.

А щоб позбутись чогось, що мучить і спокою не дає – зняти кульчики і зчепити їх між собою – замкнувши в них те, що вони забрали зі змученої голови.

Зчеплену пару можна навіть продати чи викинути, і тоді ваші проблеми будуть проблемами тієї людини, що купить з ваших рук пару, або підбере зі шляху її.

Тож, так, краще не купувати сережок, які не стоять собі окремо одна від одної у коробочці обличчям до вас, бо замок між замками – це завжди зайвий клопіт, мабуть.

Хоча, можливо, ще більший клопіт – це сережка без пари. Тільки та, що мала бути на вході, або та, що замикала вихід із голови. Такі можна зберігати як пам'ять, але, якщо одна загубилась і ви не можете її знайти навіть в хаті – іншу краще не носити поки, хай би стиль ваш цілком дозволяє таке.

Бо одиноку сережку можна вдягати тоді лиш, коли ви точно знаєте – де її сестра зберігається (Ну, якщо у вас на дверях замок, що відкривається лише з одного боку дверей, ви ж не йдете на вулицю, захряцнувши автоматичний язичок й залишивши ключі від дверей на тумбочці в коридорі, а якщо і йдете – то швидко розумієте, що – ой! – у вас тепер є проблема)...

У такому випадку, коли ви носите тільки на одному вусі прикрасу – ви стимулюєте творчість або чистите пам’ять. Бо відкрита голова без замків – це запрошення для Ноосфери давати вам, або забирати у вас.

На виході – добре для художників, магів і музикантів, які втомилися думати і яким потрібно поштовху і осяяння, що прийшли б звідкілясь і затримались би у голові, стали б картиною, піснею чи заклинанням якимсь, взятим прямо в Природи.

Добре для воїнів на вхід навісити здоровенний замок, бо воїнам деяким краще не тримати у голові кількість вбитих на війні ворогів і їхні обличчя, побачені під час ближнього бою або у приціл спецзброї.

Але – від себе скажу – я цим би не зловживала і хоча б на ніч або знімала одиноку сережку, або чіпляла би іншу також. Бо голова – двір прохідний – не для всіх добре і не для всіх ок закінчується.

Ну, і на останок... Кульчики – як подарунок – це насправді прекрасна ідея. Але брати їх можна лиш в тих, кому ви довіряєте стовідсотково.

І краще хай перша пара буде від батьків чи дідуся і бабусі. Для розуму в голові, угу (Є ж в деяких родинах традиція – дарувати сережки дівчинці на честь якоїсь події, пов’язаною з набуттям статусу дорослості, або з навчанням якимсь. Наприклад, до переходу у старшу школу, добре складених іспитів, або вступу у ВНЗ).

Від інших людей серги в дар прийматися мають лиш з готовністю пам’ятати людину, впустити її в свою голову і згадувати про неї у миті, коли вам потрібна порада від внутрішніх голосів – совісті та інтуїції. Особливо, якщо серги – з камінням.