A.L. + T.T.R. 100

[anna_amargo]

65.
Не знаю, чи ще живий. Не можу поворухнутися в мить, коли вона іншою рукою торкається моєї руки, забирає з долоні моєї золотий галлеон і, на секунду притулившись до мене всім тілом, обійнявши мне, знаходить навпомацки задню кишеню штанів, з якої я монету дістав.

Кладе її на місце. Відстороняється. Відходить. Йде до свого стільця і сідає. Дивиться мені у лице, чекаючи, доки не сяду також, а потім лиш промовляє: «Правильно. Це неможливо. Та й не потрібно. Нащо мені половина монети? І навіть ціла монета від тебе. Якщо я буду мати і твою монету, і тебе, і взагалі все, що в тебе є й чим ти є. Ти ж сам так сказав... Я можу бажати усе...»

66.
Ми кілька секунд вивчаємо одне у одного очі. Вона говорить, немов би читаючи мої думки: «Без шансів. Драко, без шансів. Ти не зможеш втекти від нього. У тебе не буде жодної причини кинути його. Ніяких варіантів не сказати сьогодні йому, що ти подумав і вирішив, що будеш із ним. Що ти хочеш бути із ним. Що ти хочеш жити із ним кожен день і кожну ніч під одним дахом. Драко, у тебе жодної надії на те, що я передумаю, злякаюсь, прокинусь завтра і зрозумію, що я тебе не люблю і не хочу тут бачити. Жодного шансу. Я впевнена в своїх почуттях так само, як впевнена в тому, що я Джинні Візлі-Поттер, а ти – Драко Мелфой...»

«Мерлінова борода.» - Говорю. – «Ти диви. Я зараз не впевнений в цьому, а вона говорить, що абсолютно впевнена в тому, що я Драко Мелфой. Чого б це? Звідки така впевненість?! Ти думаєш, Джинні Візлі, що вибрала саме те, що зби...»

Сміється: «Але ж і про це також ти сам кілька хвилин тому сказав вже! Чи не так? Ти ж знаєш, чому я вибрала Гаррі?» «Бо він такий...» «Так, Драко. Бо він такий. Бо йому було би завжди мало однієї мене...» «Так само...» - Не встигаю договорити, бо вона додає: «Так само як мені було б завжди мало тільки його. Так само, як ти не зміг би ніколи в житті обійтися лиш чоловіком, без жінки...»

67.
Ми продовжуємо дивитися в очі один одному. Вона сплескує руками: «Ну, давай вже... Кажи. Кажи, що хочеш сказати. Не стримуй себе, Мелфой!»

«Ти впевнена...» - Промовляю те, що крутиться на язиці. – «Візлі, ти впевнена, що ти Візлі? Бо для Візлі ти дико розумна. Занадто розумна для Візлі. Я не можу так! Те, що ти Візлі й розумна така... Це руйнує мій звичний світ!!»

«От же ти зараза!» - Джинні копає мене носком туфлі під столом. Розводжу руками: «Ну, пробач. Ти сама вибрала. Доведеться терпіти тепер...»

«О.» - Каже вона. – «Я тепер також, як Гаррі, з тих, перерахованих по двох пальцях, людей, у яких ти пробачення просиш...» «Точно.» - Відповідаю. – «Привілей, куплений за один галлеон.»

68.
І от тут, варто було лиш, дивлячись їй прямо у очі, нагадати про галлеон, ми починаємо раптом одночасно сміятися. Несамовито, невпинно реготати. Ми регочимо кілька хвилин і не можемо зупинитися. Ми регочимо доти, доки у дверях не з’являється Гаррі.

«Знаєте...» - Видихає переляканий він. – «Люди, знаєте, що ваш сміх… Вас чути навіть з-за рогу. Що таке? Що ви тут робите?!»

Мені першому вдається заговорити і, гикаючи та хлипаючи, я кажу, обернувшись до нього: «Ми обговорюємо практичність Джинні. Пра… Розумієш, практичність? Ми дійшли висновку, що твоя дру… Дружина. Не тільки дуже розумна, а ще ду… Дуже. Дуже практична. Жі… Жінка. Практична. Їй потрібен галлеон. Один галлеон. Ці… Цілий один галлеон…


65.
Не знаю, почему ещё жив. Не могу пошевелиться в момент, когда она другой рукой касается моей руки, забирает с ладони моей золотой галлеон и, на секунду прижавшись ко мне всем телом, обняв меня, находит на ощупь задний карман брюк, из которого я монету достал.

Кладет её на место. Отстраняется. Уходит. Идёт к своему стулу и садится. Смотрит мне в лицо, ожидая, пока не сяду также, и только потом говорит: «Правильно. Это невозможно. Да и не нужно. Зачем мне половина монеты? И даже целая монета от тебя. Если я буду иметь и твою монету, и тебя, и вообще всё, что у тебя есть и чем ты есть. Ты же сам так сказал... Я могу желать всё...»

66.
Мы несколько секунд изучаем друг у друга глаза. Она говорит, как будто бы мои мысли читая: «Без шансов, Драко. Без шансов. Ты не сможешь убежать от него. У тебя не будет никакой причины бросить его. Никаких вариантов не сказать сегодня ему, что ты подумал и решил, что ты будешь с ним. Что ты хочешь быть с ним. Что ты хочешь жить с ним каждый день и каждую ночь под одной крышей. Драко, у тебя никакой надежды на то, что я передумаю, испугаюсь, проснусь завтра и пойму, что я тебя не люблю и не хочу здесь видеть. Ни единого шанса. Я уверена в своих чувствах так же, как уверена в том, что я Джинни Уизли-Поттер, а ты - Драко Малфой...»

«Мерлинова борода.» - Говорю. - «Ты смотри. Я сейчас не уверен в этом, а она говорит, что абсолютно уверена в том, что я Драко Малфой. Чего бы это? Откуда такая уверенность?! Ты думаешь, Джинни Уизли, что выбрала именно то, что соби...»

Смеется: «Но и об этом также ты уже несколько минут назад сказал сам! Не так ли? Ты же знаешь, почему я выбрала Гарри?» «Потому, что он такой...» «Да, Драко. Потому что он такой. Потому что ему было бы всегда мало одной меня...» «Так же...» - Не успеваю договорить, потому что она добавляет:« Так же, как мне было бы всегда мало только его. Так же, как ты не смог бы никогда в жизни обойтись лишь мужчиной, без женщины...»

67.
Мы продолжаем смотреть в глаза друг другу. Она всплескивает руками: «Ну, давай уже... Говори. Говори, что хочешь сказать. Не отказывай себе в этм, Малфой!»

«Ты уверена...» - Говорю то, что вертится на языке. - «Уизли, ты уверена, что ты Уизли? Потому, что для Уизли ты дико умная. Слишком умная для Уизли. Я не могу так! То, что ты Уизли и умная такая... Это разрушает мой привычный мир!!»

«Вот же ты зараза!» - Джинни пинает меня носком туфли под столом. Развожу руками: «Ну, прости. Ты сама выбрала. Придется терпеть теперь...»

«О.» - Говорит она. - «Я теперь также, как Гарри, из тех, перечисленных по двум пальцам, людей, у которых ты прощения просишь...» «Точно.» - Отвечаю. - «Привилегия, купленная за один галлеон.»

68.
И вот здесь, стоило лишь, глядя ей прямо в глаза, напомнить о галлеоне, мы начинаем вдруг одновременно смеяться. Неистово, безостановочно хохотать. Мы хохочем несколько минут и не можем остановиться. Мы хохочем до тех пор, пока в дверях не появляется Гарри.

«Знаете...» - Выдыхает испуганно он. - «Люди, знаете, что ваш смех... Вас слышно даже из-за угла. Что такое? Что вы здесь делаете?!»

Мне первому удается заговорить и, икая и всхлипывая, я говорю, повернувшись к нему: «Мы обсуждаем практичность Джинни. Пра... Понимаешь, практичность? Мы пришли к выводу, что твоя же... Жена. Не только очень умная, а еще очень... Очень. Очень практичная. Же... Женщина. Практичная. Ей нужен галлеон. Один галлеон. Це... Целый один галлеон...»