A.L. + T.T.R. 81
May. 18th, 2020 12:02 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo13.
Не знаю, скільки часу під дверима стояла Джинні і що вона встигла почути, але заходить вона у ту мить, коли Гаррі говорить мені: «Я тебе люблю, Гаррі Хоч Ти І Недоумок Поттер.» Відповідаю: «Я тебе також, Драко Яка Ж Ти Зміюка Мелфой.»
Іржемо. Джинні робить крок в кухню, промовляє зі сміхом: «Ну, от бачите, як спільна праця працює. Як магія. Краще за магію. Залишила вас на п’ять хвилин, а ви ще досі один одного не повбивали.»
«Не скажи.» - Промовляю. – «Ще не вечір. Я не можу ручатись за себе від цього моменту і до кінця цього дня.»
Гаррі шкіриться, возячи валиком на місці одному. «А чому такий колір?» - Питає вона, повернувшись до Гаррі. Той пхекає: «Тому, що. Це. Моя. кухня. А ти тут лише час від часу. Печеш. Свої. Пироги.»
Джинні закочує очі під лоба так, як іноді сам це роблю. Відповідає: «Ой, все. Робіть тут що хочете. Лиш би до дім на місці стояв і всі щоб лишились живі…»
14.
Не знаю, яким чудом, але ми залишились живі. І навіть бились не часто поки полиці доробляли і стіл. Ми впоралися за три тижні. Із стінами, підлогою, світлом. З меблями і навіть з фіранками на новому вікні. Й от настав, нарешті, той день, коли він говорить: «Ми закінчили. Усе.»
«Драко, усе.» - Промовляє, демонструючи мені цвях, який має зараз забити кудись. – «Це останній.» Відповідаю: «Ура.»
«Ти радієш, що це закінчилося?» - Дивиться насуплено. Думаю, що якби в нього губи були хоч якісь, він би їх зараз надув. – «Ти не хотів би іще?»
Ляскаю його по плечу, регочу: «Ну, якщо тобі так сподобалося працювати руками, то, якщо хочеш, можемо відремонтувати ще якусь кімнату в будинку. Можна навіть в моєму.» «Ти ж знаєш, що я не про те…» «Я знаю, що ти не про це…»
15.
Не знаю, як сказати йому, що знайшов таки час, щоб поміркувати на тим питанням, що ставили незалежно один від одного і він, і дружина його.
Не знаю, як сказати, що подумав і вирішив, що хочу жити із ним. Бути з ним завжди. Терпіти його поруч з собою кожну мить кожен день.
Не кажу, бо не можу придумати як пояснити Гаррі, що все це - рішення тільки мої і вони лиш для мене. Що це – те, що потрібно мені.
Як сказати йому, що це мені необхідно було – особисто для себе – поколупатись в бажаннях, перетрясти їх усі, і знайти серед них, немов в купі мотлоху і скалок, щось дійсно моє. Справжнє моє. Золоте. Непідробне «я хочу».
16.
Ляскаю його ще раз по плечу: «Ну, давай, не тягни. Забивай вже цвях той нарешті.»
Він відкладає убік молоток. Повертає одинокий цвях на магніт. Розгинається і стоїть, застромивши руки в кишені: «Ти щось надумав? Драко, ти щось надумав?» «Угу.» «Але мені ти не скажеш?» «Скажу. Але не сьогодні, мабуть.» «Чому не сьогодні?»
«Бо ти знаєш мене. Якщо я не маю плану, я не озвучую мрій…» - Починаю. Підхоплює і продовжує: «Щоб потім не виглядати дурком, що мріяв і пролетів. Як же ще мене…»
Регочу: «Дістає. Розумію. Але, погодься, тактика класна.» «Завжди працює…» «Завжди.» - Дивлюся на нього. Пальцями підіймаю в повітря і подаю йому молоток. – «Магія на один раз. Бери молоток й забивай. І тільки спробуй мені зараз покопатися у моїй голові…»
13.
Не знаю, сколько времени у двери стояла Джинни и что она успела услышать, но заходит она в тот момент, когда Гарри говорит мне: «Я тебя люблю, Гарри Хоть Ты И Придурок Поттер.» Отвечаю: «Я тебя тоже, Драко Какая Же Ты Змеюка Малфой.»
Ржём. Джинни делает шаг в кухню, говорит со смехом: «Ну, вот видите, как совместная работа работает. Как магия. Лучше магии. Оставила вас на пять минут, а вы до сих пор не поубивали друг друга.»
«Не скажи.» - Говорю. - «Ещё не вечер. Я не могу поручиться за себя с этого момента и до конца этого дня.»
Гарри скалится, мазюкая валиком на одном месте. «А почему такой цвет?» - Спрашивает она, повернувшись к Гарри. Тот фыркает: «Потому, что. Это. Моя. Кухня. А ты здесь только время от времени. Печешь. Свои. Пироги.»
Джинни закатывает глаза под лоб так, как иногда сам делаю. Отвечает: «Ой, всё. Делайте здесь что хотите. Лишь бы всё чтобы остались живы и дом на месте стоял...»
14.
Не знаю, каким чудом, но мы оба остались живы. И даже редко дрались, пока доделывали полки и стол. Мы справились за три недели. Со стенами, полом и светом. С мебелью и даже с занавесками на новом окне. И вот настал, наконец, тот день, когда он произносит: «Мы закончили. Всё.»
«Драко, всё.» - Говорит, демонстрируя мне гвоздь, который должен сейчас куда-то забить. - «Это последний.» Отвечаю: «Ура.»
«Ты радуешься, что это закончилось?» - Смотрит хмуро. Думаю, что если бы у него были хоть какие-то губы, он бы сейчас их надул. - «Ты не хотел бы ещё?»
Хлопаю его по плечу, хохочу: «Ну, если тебе так понравилось работать руками, то, если хочешь, можем отремонтировать ещё какую-то комнату в доме. Можно даже в моём.» «Ты же знаешь, что я не о том...» «Я знаю, что ты не о том...»
15.
Не знаю, как сказать ему, что нашёл-таки время, чтобы подумать над тем вопросом, что, независимо друг от друга, задавали и он, и жена его.
Не знаю, как сказать, что подумал и решил, что хочу жить с ним. Быть с ним всегда. Терпеть его рядом с собой каждый миг каждый день.
Не говорю, потому что не могу придумать, как объяснить Гарри, что всё это - решения только мои и они лишь для меня. Что это - то, что хотелось бы мне.
Как сказать ему, что мне необходимо было - лично для себя - поковыряться в желаниях, их все перетрясти, и найти среди них, словно в куче мусора и осколков, те, которые действительно только мои. Настоящие мои. Золотые. Неподдельные мои «я хочу».
16.
Хлопаю ещё раз по плечу: «Ну, давай, не тяни. Забивай уже этот гвоздь, наконец. »
Он откладывает в сторону молоток. Возвращает одинокий гвоздь на магнит. Разгибается и стоит, засунув руки в карманы: «Ты что-то надумал? Драко, ты что-то надумал?» «Угу.» «Но мне ты не скажешь?» «Скажу. Но не сегодня, наверное.» «Почему не сегодня?»
«Ты же знаешь меня. Если я не имею плана, я не озвучиваю свои мечты...» - Начинаю. Подхватывает и продолжает: «Чтобы потом не выглядеть дураком, который мечтал и пролетел. Как же это меня...»
Хохочу: «Достает. Понимаю. Но, согласись, тактика классная.» «Всегда работает...» «Всегда, да.» - Смотрю на него. Пальцами поднимаю в воздух и подаю ему молоток. - «Магия на один раз. Бери молоток и забивай. И только попробуй мне сейчас полезть копаться в моей голове...»
Не знаю, скільки часу під дверима стояла Джинні і що вона встигла почути, але заходить вона у ту мить, коли Гаррі говорить мені: «Я тебе люблю, Гаррі Хоч Ти І Недоумок Поттер.» Відповідаю: «Я тебе також, Драко Яка Ж Ти Зміюка Мелфой.»
Іржемо. Джинні робить крок в кухню, промовляє зі сміхом: «Ну, от бачите, як спільна праця працює. Як магія. Краще за магію. Залишила вас на п’ять хвилин, а ви ще досі один одного не повбивали.»
«Не скажи.» - Промовляю. – «Ще не вечір. Я не можу ручатись за себе від цього моменту і до кінця цього дня.»
Гаррі шкіриться, возячи валиком на місці одному. «А чому такий колір?» - Питає вона, повернувшись до Гаррі. Той пхекає: «Тому, що. Це. Моя. кухня. А ти тут лише час від часу. Печеш. Свої. Пироги.»
Джинні закочує очі під лоба так, як іноді сам це роблю. Відповідає: «Ой, все. Робіть тут що хочете. Лиш би до дім на місці стояв і всі щоб лишились живі…»
14.
Не знаю, яким чудом, але ми залишились живі. І навіть бились не часто поки полиці доробляли і стіл. Ми впоралися за три тижні. Із стінами, підлогою, світлом. З меблями і навіть з фіранками на новому вікні. Й от настав, нарешті, той день, коли він говорить: «Ми закінчили. Усе.»
«Драко, усе.» - Промовляє, демонструючи мені цвях, який має зараз забити кудись. – «Це останній.» Відповідаю: «Ура.»
«Ти радієш, що це закінчилося?» - Дивиться насуплено. Думаю, що якби в нього губи були хоч якісь, він би їх зараз надув. – «Ти не хотів би іще?»
Ляскаю його по плечу, регочу: «Ну, якщо тобі так сподобалося працювати руками, то, якщо хочеш, можемо відремонтувати ще якусь кімнату в будинку. Можна навіть в моєму.» «Ти ж знаєш, що я не про те…» «Я знаю, що ти не про це…»
15.
Не знаю, як сказати йому, що знайшов таки час, щоб поміркувати на тим питанням, що ставили незалежно один від одного і він, і дружина його.
Не знаю, як сказати, що подумав і вирішив, що хочу жити із ним. Бути з ним завжди. Терпіти його поруч з собою кожну мить кожен день.
Не кажу, бо не можу придумати як пояснити Гаррі, що все це - рішення тільки мої і вони лиш для мене. Що це – те, що потрібно мені.
Як сказати йому, що це мені необхідно було – особисто для себе – поколупатись в бажаннях, перетрясти їх усі, і знайти серед них, немов в купі мотлоху і скалок, щось дійсно моє. Справжнє моє. Золоте. Непідробне «я хочу».
16.
Ляскаю його ще раз по плечу: «Ну, давай, не тягни. Забивай вже цвях той нарешті.»
Він відкладає убік молоток. Повертає одинокий цвях на магніт. Розгинається і стоїть, застромивши руки в кишені: «Ти щось надумав? Драко, ти щось надумав?» «Угу.» «Але мені ти не скажеш?» «Скажу. Але не сьогодні, мабуть.» «Чому не сьогодні?»
«Бо ти знаєш мене. Якщо я не маю плану, я не озвучую мрій…» - Починаю. Підхоплює і продовжує: «Щоб потім не виглядати дурком, що мріяв і пролетів. Як же ще мене…»
Регочу: «Дістає. Розумію. Але, погодься, тактика класна.» «Завжди працює…» «Завжди.» - Дивлюся на нього. Пальцями підіймаю в повітря і подаю йому молоток. – «Магія на один раз. Бери молоток й забивай. І тільки спробуй мені зараз покопатися у моїй голові…»
13.
Не знаю, сколько времени у двери стояла Джинни и что она успела услышать, но заходит она в тот момент, когда Гарри говорит мне: «Я тебя люблю, Гарри Хоть Ты И Придурок Поттер.» Отвечаю: «Я тебя тоже, Драко Какая Же Ты Змеюка Малфой.»
Ржём. Джинни делает шаг в кухню, говорит со смехом: «Ну, вот видите, как совместная работа работает. Как магия. Лучше магии. Оставила вас на пять минут, а вы до сих пор не поубивали друг друга.»
«Не скажи.» - Говорю. - «Ещё не вечер. Я не могу поручиться за себя с этого момента и до конца этого дня.»
Гарри скалится, мазюкая валиком на одном месте. «А почему такой цвет?» - Спрашивает она, повернувшись к Гарри. Тот фыркает: «Потому, что. Это. Моя. Кухня. А ты здесь только время от времени. Печешь. Свои. Пироги.»
Джинни закатывает глаза под лоб так, как иногда сам делаю. Отвечает: «Ой, всё. Делайте здесь что хотите. Лишь бы всё чтобы остались живы и дом на месте стоял...»
14.
Не знаю, каким чудом, но мы оба остались живы. И даже редко дрались, пока доделывали полки и стол. Мы справились за три недели. Со стенами, полом и светом. С мебелью и даже с занавесками на новом окне. И вот настал, наконец, тот день, когда он произносит: «Мы закончили. Всё.»
«Драко, всё.» - Говорит, демонстрируя мне гвоздь, который должен сейчас куда-то забить. - «Это последний.» Отвечаю: «Ура.»
«Ты радуешься, что это закончилось?» - Смотрит хмуро. Думаю, что если бы у него были хоть какие-то губы, он бы сейчас их надул. - «Ты не хотел бы ещё?»
Хлопаю его по плечу, хохочу: «Ну, если тебе так понравилось работать руками, то, если хочешь, можем отремонтировать ещё какую-то комнату в доме. Можно даже в моём.» «Ты же знаешь, что я не о том...» «Я знаю, что ты не о том...»
15.
Не знаю, как сказать ему, что нашёл-таки время, чтобы подумать над тем вопросом, что, независимо друг от друга, задавали и он, и жена его.
Не знаю, как сказать, что подумал и решил, что хочу жить с ним. Быть с ним всегда. Терпеть его рядом с собой каждый миг каждый день.
Не говорю, потому что не могу придумать, как объяснить Гарри, что всё это - решения только мои и они лишь для меня. Что это - то, что хотелось бы мне.
Как сказать ему, что мне необходимо было - лично для себя - поковыряться в желаниях, их все перетрясти, и найти среди них, словно в куче мусора и осколков, те, которые действительно только мои. Настоящие мои. Золотые. Неподдельные мои «я хочу».
16.
Хлопаю ещё раз по плечу: «Ну, давай, не тяни. Забивай уже этот гвоздь, наконец. »
Он откладывает в сторону молоток. Возвращает одинокий гвоздь на магнит. Разгибается и стоит, засунув руки в карманы: «Ты что-то надумал? Драко, ты что-то надумал?» «Угу.» «Но мне ты не скажешь?» «Скажу. Но не сегодня, наверное.» «Почему не сегодня?»
«Ты же знаешь меня. Если я не имею плана, я не озвучиваю свои мечты...» - Начинаю. Подхватывает и продолжает: «Чтобы потом не выглядеть дураком, который мечтал и пролетел. Как же это меня...»
Хохочу: «Достает. Понимаю. Но, согласись, тактика классная.» «Всегда работает...» «Всегда, да.» - Смотрю на него. Пальцами поднимаю в воздух и подаю ему молоток. - «Магия на один раз. Бери молоток и забивай. И только попробуй мне сейчас полезть копаться в моей голове...»
