A.L. + T.T.R. 77

[anna_amargo]

Частина Четверта.
1.
Не знаю, чому, коли чую його голос позаду, не впізнаю його зразу. «Ти збираєшся уникати мене все життя?» - Хтось питає за спиною в мене і проходить майже пів миті, поки розумію, що це питання – до мене, і що ставить його саме він.

Обертаюся: «Що?» Він дивиться перелякано: «Ти мене не впізнав?» Зізнаюся, що ні, не відразу.

Головою хитаю: «Ні. Мабуть, ні, і це, мабуть, тому, що я не міг повірити в те, що ти здатен спитати от таку от дурню.» «Дурню?» «А хіба не дурню?»

Він наближається. Зупиняється за кілька кроків. Дивиться на мене благально. Намагаюся не дивитись на нього, відступаю, оглядаюсь на всі боки. Не може стримати усмішку: «Шукаєш туалет поблизу десь?»

«Ні.» - Відповідаю, жарту не оцінивши. – «Не хочу, щоб хтось подумав, що ми тут домовляємося про щось, обговорюємо, як нам брехати і впливати на суд…»

2.
Ми стоїмо в міністерському коридорі. Нас обох по сто сотому разу викликали давати свідчення про злочини моєї кузини. Тільки що від головного судді ми вислухали, вже багато разів у варіаціях різноманітних чутий, спіч про виховання підлітків й контроль з тим, що роблять вони.

Слідство тяглося майже чотири місяці. Вже більше трьох тижнів йдуть судові засідання. Ми бачимося з ним кожен день. Але розмовляємо уперше з тих пір, як повернулись з минулого і притягли назад Дельфі.

Ми вислизнули. Ми уникли підозр. Герміоні вдалося переконати усіх в тому, що Дельфі так і змогла заклинанням знищити часоворот.

Всі вірять у те, що вона його сильно пошкодила, і кинула за мить до того, як опинилась в тисяча дев’ятсот вісімдесят першому році.

Всі вірять у те, що ми обшукали соварню, поле для квідічу, ліс і знайшли зламаний маховик, а потім змогли відновити і навіть удосконалити трішки, зробивши його здатним переносити у минуле не на хвилини, а на кілька годин, на добу.

І, як Джинні говорить, найдивовижніше те, що всі вірять, що повернувшись в наш час, ми знищили інструмент. Вірять тільки тому, що ми показали уламки того часовороту, поцупленого дітьми з міністерського кабінету. Показати і сказали: «Це він. Тепер йому точно кінець, відремонтувати його не зможе вже ніколи ніхто.»

Все це дивовижно. Неймовірно насправді. Думаю, вони вірять в будь яку нашу брехню саме тому, що не можуть повірити, що ми брешемо. Усі разом. Усі разом однаково брешемо.

Люди просто не можуть змусити себе сумніватися в тому, що ми можемо разом всі брехати.

Бо якщо наша з Гаррі парочка хоч у деяких викликає підозри ще з того суду, де судили мене, то на те, щоб запідозрити Ґрейнджер у тому, що вона могла змовитися із Мелфоєм, взагалі ні у кого фантазії не вистачає, здається.

Тому. Ми брешемо під присягою. Ми брешемо під перевірками. Судові засідання йдуть. Й колись усе це закінчиться і ми…

3.
«То ти мене не уникаєш?» - Нарешті вимовляє, перетравивши мої слова і висновок зробивши.

«Та звісно, недоумку, ні. Відвалюй швиденько від мене, щоб нас не побачив ніхто. Бо ти, чим далі, тим менше вмієш тримати лице і контролювати тіло. Навіть страшно подумати, що подумають про тебе ті, хто нас зараз побачить…»

«Так, Драко.» - Белькоче він, підступаючи ближче. – «Я якраз хотів поговорити про… Про те, що, можливо… Щоб нас бачили…» «Ні.» - Роблю крок від нього. – «Ні, Гаррі. Після суду. Все після суду. А зараз йди, куди йшов. Не підставляймо Герміону. Давай…»



Часть Четвертая.
1.
Не знаю, почему, когда слышу его голос сзади, не узнаю его сразу. «Ты собираешься избегать меня всю жизнь?» - Кто-то спрашивает за спиной у меня и проходит почти пол мгновения, прежде, чем понимаю, что этот вопрос - ко мне, и ставит его именно он.

Оборачиваюсь: «Что?» Он смотрит испуганно: «Ты меня не узнал?» Признаюсь, что нет, не сразу.

Головою качаю: «Нет. Пожалуй, нет, и это, наверное, потому, что я не мог поверить в то, что ты способен задать такой идиотский вопрос.» «А он идиотский?» «А разве нет?»

Он приближается. Останавливается в нескольких шагах от меня. Смотрит на меня умоляюще. Стараюсь не смотреть на него, отступаю, оглядываюсь по сторонам. Не может сдержать улыбку: «Ищешь поблизости туалет?»

«Нет.» - Отвечаю, шутку его не оценив. - «Не хочу, чтобы кто-то подумал, что мы здесь договариваемся о чём-то, обсуждаем, как нам врать и как нам влиять на суд...»

2.
Мы стоим в министерском коридоре. Нас обоих по сто сотому разу вызывали давать показания о преступлениях моей кузины. Только что от главного судьи мы выслушали, уже много раз слышанный в различных вариациях, спич о воспитании подростков и контроль за тем, что они вытворяют.

Следствие тянулось почти четыре месяца. Уже более трёх недель идут судебные заседания. Мы видимся с ним каждый день. Но разговариваем впервые с тех пор, как вернулись из прошлого и Дельфи назад притащили.

Мы ускользнули. Мы избежали подозрений. Гермионе удалось убедить всех, что Дельфи так и смогла заклинанием уничтожить времяворот.

Все верят в то, что она его сильно повредила, и бросила за мгновение до того, как оказалась в одна тысяча девятьсот восемьдесят первом году.

Все верят в то, что мы обыскали совиную башню, поле для квиддича, лес и нашли сломанный маховик, а потом смогли восстановить его и даже немного усовершенствовать, сделав его способным переносить в прошлое не на минуты, а на несколько часов, на сутки целые даже.

И, как Джинни говорит, самое удивительное то, что все верят, что вернувшись в наше время, мы уничтожили инструмент. Верят только потому, что мы показали обломки того времяворота, украденного детьми из министерского кабинета. Показать и сказали: «Это вот он. Теперь ему точно конец, отремонтировать его не сможет уже никто никогда.»

Всё это удивительно. Невероятно на самом деле. Думаю, они верят в любую нашу ложь именно потому, что не могут поверить, что мы врём. Все вместе. Все вместе одинаково врём.

Люди просто не могут заставить себя сомневаться в том, что мы можем вместе все одинаково врать.

Потому, что если наша с Гарри парочка хоть у некоторых вызывает подозрения ещё с того суда, где судили меня, то на то, чтобы заподозрить Грейнджер в том, что она могла сговориться с Малфоем, вообще ни у кого фантазии не хватает, наверное.

Поэтому. Мы врём под присягой. Мы врём под проверками. Судебные заседания идут. И когда-то всё это закончится и мы...

3.
«Ты меня не избегаешь?» - Наконец произносит, переварив мои слова и вывод сделав.

«Да конечно, придурок, нет. Отваливай от меня побыстрее, чтобы нас не увидел никто. Ты, чем дальше, тем меньше умеешь держать лицо и контролировать тело. Даже страшно подумать, что подумают о тебе те, кто нас сейчас увидит...»

«Да, Драко.» - Лепечет он, подходя ближе. - «Я как раз хотел поговорить о... О том, что, возможно... Чтобы нас видели...» «Нет.» - Делаю шаг от него. - «Нет, Гарри. После суда. Всё после суда. А сейчас иди, куда шёл. Не подставляй Гермиону. Давай...»