A.L. + T.T.R. 61

[anna_amargo]

130.
Не знаю, чому видихнути: «Спрацювало!» я можу не зразу, а за кілька секунд – коли вже бачу дітей, що спочатку стоять, розгублені і здивовані, не вірячи власним очам, а за мить підбігають з криками радості: «Мамо! Тато!! Це ви?! Ви отримали нашу звістку?»

Джинні каже: «Отримали.» Обіймає втішено Албуса. В цей час дивлюся на Скорпіуса, що не наважується підступити. Промовляю: «Можемо також обійнятися, якщо хочеш…» І нарешті обіймаю його.

131.
Візлі, якому нікого тут обійняти, супиться і бурчить: «Так-так. Ну, і де вона, та Дельфі?» «Ви знаєте про Дельфі?» - Запитує мій син. Відкриваю рота, щоб викласти всю інформацію, яку маю про неї.

Але Албус починає торохтіти: «Вона. Вона десь тут. Ми думаємо, тато, що вона прагне вбити тебе. Перед тим, як Волдеморт вразить тебе закляттям. Вона збирається тебе вбити, щоб запобігти пророцтву. А тоді…»

«Так.» - Зупиняє його Герміона. – «Ми припускали, що таке може статися. Ви знаєте, де вона зараз?»

«Вона зникла.» - Відказує Скорпій. А потім, обернувшись до мене, промовляє питання, якого спочатку чекав, але відповідати на яке дуже би не хотів. Запитує: «А як ви… Як ви без часоворота? Сюди…»

Не встигаю вимовити навіть першого слова. Гаррі обриває і Скорпія, і мене. Говорить: «Це довга і складна історія, Скорпію. Зараз на це немає часу.»

Кидаю йому вдячний погляд. Потім дивлюся на замислену дружину його. Запитую тихесенько: «Що?» Вона знизує плечима, пошепки відповідає: «Поки що нічого, але…»

«Так. Гаррі має рацію.» - Перекривається її шепіт голосом Герміони. – «Час тут дуже важливий. Мусимо визначити кожному його місце. Ґодрикова Долина не надто велика, але Дельфі може з’явитися звідусіль. Тому нам потрібне місце, з якого ми бачитимемо все село. Де можемо влаштувати зручні пункти спостереження. І де, найголовніше, будемо надійно сховані, щоб нас не побачили, бо це великий ризик…»

Вона замовкає і обводить нас усіх поглядом. «І?» - Проговорюю. – «Що? Що ти на нас усіх дивишся. Я тут уперше в житті. До речі, так само… Ти тут бувала колись. То що скажеш? Ти знаєш таке місце, Ґрейнджер?» Кривить губи: «Я припускаю, Мелфой, що церква святого Ієроніма відповідає усім вимогам.» «Ну, то вперед, збирай нас й веди…»

132.
Виходимо із сараю, який у нашому часі у селі цьому давно вже знесли, і йдемо туди, куди направляє нас Герміона.

Вона йде попереду з дітьми, розпитуючи їх про подробиці планів дочки Волдеморта. За ними плететься Візлі. Ми з Поттерами процесію замикаємо.

«Ти не договорила.» - Кажу в бік Джиневри. – «Ти сказала – поки що нічого, але…»

«Я сказала... Але…» - Вона немов прокидається від довгого сну. – «А, так. Я сказала таке. Я дещо усвідомила. Помітила. Можна питання?» «Угу.»

«Скажи, Драко.» - Знову під лікоть мій просовує долоню свою. - «Чому ти зупинився? Ти ж хотів нагадати Рону про те, що він їх, Герміону із Гаррі, удвох тоді кинув, і що його тут у старі добрі часи з ними також не було. Ти навіть двічі збирався. Але так і не огрів його цим. Ти можеш сказати, чому?»

«Припускаю, що він…» - Раптом подає голос Гаррі, якого Джинні з іншого боку від себе під руку також веде. – «Припускаю, що він таким чином мене пожалів. Не дозволив мені принижуватися. Не хотів, щоб я брехав, що це нічого, і що я за це твого брата простив. Не хотів, щоб я виправдовував Рона за цей вчинок перед тобою і ним.»

«Драко?» - Джинні дивиться на мене. Знизую плечима: «Так. Гаррі абсолютно правий. Але це не означає, що наодинці я ще сто тисяч разів не скажу, що його найліпший друг той ще козлина. Твій друг козел! Поттере, ти мене чуєш?» «Я тебе чую, Мелфой.»

Його жінка киває мені і розвертається до нього: «А ти? Ти Скорпію відповів, що зараз не на часі розмови про маховик з тієї ж причини? Щоб не дати Драко принижуватися і городити брехню?»

«Ну-у…» - Тягне Гаррі. «Що ну?» - Питаю. – «Що ну? Звісно, що так. І я йому вдячний за це…» «Грошима колись віддаси.» - Буркає Поттер.

А Джинні говорить: «Ну, так от, я про це… Тоді хотіла сказати про це. Ви ж розумієте?» «Ні.» - Дуетом відповідаємо ми. – «Не розуміємо ні.»

«Вам треба це зрозуміти.» - Промовляє задумливо Джинні, відпускаючи враз наші руки. – «Це ж церква? Та сама церква? Здається, що ми нарешті прийшли…»



130.
Не знаю, почему выдохнуть: «Сработало!» я могу не сразу же, а через несколько секунд - когда вижу детей, которые сначала стоят, растерянные и удивленные, не веря своим глазам, а через мгновение подбегают с криками радости: «Мама! Папа!! Это вы?! Вы получили наше послание?»

Джинни говорит: «Получили.» Обнимает счастливо Альбуса. В это время гляжу на Скорпиуса, не решающегося ко мне подойти. Говорю: «Мы тоже можем обняться, если хочешь...» И, наконец, обнимаю его.

131.
Уизли, которому некого здесь обнимать, хмурится и бурчит: «Да-да. Ну, и где она, эта Дельфи?» «Вы знаете о Дельфи?» - Спрашивает мой сын. Открываю рот, чтобы выложить всю информацию, которую имею о ней.

Но Альбус начинает тарахтеть: «Она. Она где-то здесь. Мы думаем, она хочет убить папу. До того, как Волдеморт сам себя проклянёт. Она собирается убить папу, чтобы предотвратить пророчество. И...»

«Да.» - Останавливает его Гермиона. - «Мы предполагали, что такое может произойти. Вы знаете, где она сейчас?»

«Она исчезла.» - Отвечает Скорпиус. А потом, повернувшись ко мне, задаёт тот вопрос, который сначала ждал, но отвечать на который очень бы не хотел. Спрашивает: «А как вы... Как вы без времяворота? Сюда...»

Не успеваю произнести даже первого слова. Гарри обрывает и Скорпиуса, и меня. Говорит: «Это длинная и сложная история, Скорпиус. Сейчас нет времени рассказывать её.»

Бросаю ему благодарный взгляд. Потом смотрю на задумавшуюся жену его. Спрашиваю тихо: «Чего ты?» Она пожимает плечами, шепотом отвечает: «Пока ничего ещё, но...»

«Да. Гарри прав.» - Перекрывается её шепот голосом Гермионы. - «Сейчас главное – не терять времени. Мы должны определить каждому его позицию. Годрикова Лощина – городок небольшой, но Дельфи может появиться откуда угодно. Поэтому нам нужно место, с которого мы будем видеть всё. Где можем устроить удобные пункты наблюдения. И где, самое главное, будем надежно скрыты, чтобы нас не увидели, потому что это слишком большой риск...»

Она замолкает и обводит нас всех взглядом. «И?» - Выговариваю. - «Что? Что ты на нас на всех смотришь? Я здесь впервые в жизни. Кстати, так же... Ты здесь бывала прежде. Что скажешь? Ты знаешь такое место, Грейнджер?» Кривит губы: «Я бы сказала, Малфой, что церковь святого Иеронима отвечает всем требованиям.» «Ну, так вперёд, собирай нас, веди...»

132.
Выходим из сарая, который в нашем времени в городке этом давно уже подчистую снесли, и идём туда, куда направляет нас Гермиона.

Она идёт впереди с детьми, расспрашивая их о подробностях планов дочери Волдеморта. За ними плетётся Уизли. Мы с Поттерами процессию замыкаем.

«Ты не договорила.» - Говорю в сторону Джиневры. - «Ты сказала - пока ничего ещё, но...»

«Я сказала... Но...» - Она словно просыпается от долгого сна. - «А, да. Я такое сказала. Я осознала тут кое-что. Заметила. Можно вопрос?» «Угу.»

«Скажи, Драко.» - Опять под локоть мой просовывает свою ладонь. - «Почему ты остановился? Ты же хотел напомнить Рону о том, что он их, Гермиону и Гарри, вдвоем тогда бросил, и его здесь в старые добрые времена с ними также не было. Ты даже дважды собирался. Но так этим его и не огрел. Ты можешь сказать, почему?»

«Предполагаю, что он...» - Вдруг подает голос Гарри, которого Джинни с другой стороны от себя под руку также ведёт. - «Предполагаю, что он таким образом меня пожалел. Не позволил мне унижаться. Не хотел, чтобы я врал, что это ничего, и что я за это твоего брата простил. Не хотел, чтобы я оправдывал Рона за этот поступок перед тобою и ним.»

«Драко?» - Джинни смотрит на меня. Пожимаю плечами: «Да. Гарри абсолютно прав. Но это не значит, что, будучи наедине, я ещё сто тысяч раз не скажу, что его лучший друг тот ещё козлина. Твой друг козел! Поттер, ты меня слышишь?» «Я тебя слышу, Малфой.»

Его жена кивает мне и разворачивается к нему: «А ты? Ты Скорпиусу ответил, что сейчас не время разговора о маховике по той же причине? Чтобы не дать Драко унижаться и ложь городить?»

«Ну...» - Тянет Гарри. «Что ну?» - Спрашиваю. – «Что ну? Конечно, поэтому. И я ему благодарен за это...» «Деньгами когда-то отдашь.» - Буркает Поттер.

А Джинни говорит: «Ну, так вот, я об этом... Тогда хотела сказать об этом. Вы же понимаете?» «Нет.» - Дуэтом мы отвечаем. - «Не понимаем, нет.»

«Вам нужно это понять.» - Произносит задумчиво Джинни, отпуская наши руки. - «Это же церковь? Та самая церковь? Кажется, мы, наконец-то, пришли...»