A.L. + T.T.R. 60

[anna_amargo]

128.
Не знаю, уявлення навіть не маю, як далеко б ми з Джинні у цій розмові зайшли і скільки ще цікавих речей могли б обсудити іще, але тут Герміона говорить: «Пам’ятаєш, Гаррі, коли ми тут були востаннє? Я ніби повернулася в старі часи.»

І Візлі, якого і близько тут не було, бо він кинув їх удвох напризволяще саме тієї зими, раптом вирішує нагадати мені про місце моє і брякає: «Ага… Старі добрі часи з кількома небажаними хвостиками на маківці на додаток.»

Розвертаюся: «Що? Чи можу я лише сказати…» Збираюся нагадати, що він в старі добрі часи також бажаний і близький був не так щоб завжди…

Але бачу обличчя Гаррі, який читає мої думки швидше, ніж речення мої складаються з слів. На обличчі бачу розгубленість, прохання помовчати, біль. «Ой, ладно.» - Промовляю. – «Мовчу.»

Та Візлі реально тупить і не розуміє, що він мав би заткнутися зараз також. «Мелфою…» - Наїздить на мене, штовхаючи майже грудьми. – «Хай ти тепер на короткій нозі з Гаррі, і хай ти привів на світ непогану дитину, але я не забув твоїх дуже бридких слів, які ти казав моїй дружині і про мою дружину…»

«Але твоя дружина не потребує, щоб ти вступався за неї там, де вона сама дасть собі раду!» - Мені аж смішно стає, бо Герміона, говорячи це, спопеляє його таким лютим поглядом, що, здається, був би Рон був чутливий, задимівся б уже.

Та не димиться, а лише, дивлячись на мене з-під лоба тихо бурчить: «Добре… Добре. Але. Якщо скажеш хоч щось про неї чи про мене…»

«То що ти тоді зробиш, Візлі?» - Сміюся, роблю крок у його бік. Та Ґрейнджер швидша за мене. Вона поміж нами стає. «Він тебе обійме.» - Говорить мені. Розвертається у бік чоловіка і додає: «Бо ми зараз в одній команді, правда, Роне? Ти ж пам’ятаєш? Одна Кварда. Чотири Вершники. У яких одна ціль…»

129.
Червона, немов омар варений, міністр відтягує чоловіка свого подалі від нас і починає вичитувати: «Та невже, чоловіче, ти настільки дурний? Ти не розумієш, що це дрючок з двома кінцями? Так, Драко говорив бридкі речі про мене і тобі це було неприємно. А тепер подумай скільки бридких речей ти сказав при Гаррі про Драко! Думаєш, Гаррі отримував задоволення, слухаючи від тебе постійно про те, яке гівно, на твою думку, Мелфой?!»

«Та до чого тут Гаррі?!» - Вигукує ображено Візлі. Герміона стогне, сховавши у руки обличчя. Гаррі регоче, зігнувшись. Закочую очі, повертаюся до Джинні, кажу: «Ну, очевидно, всі мізки роду Візлі дістались тільки тобі!»

«От бачиш!» - Переможно викрикує Рональд. – «Я ж казав, це Мелфой. Він тільки прикидається, а насправді знов за старе!»

«Так, слухай!» - Герміона, майже мегера вже, хапає його за рукав. – «Замовкни! Просто замовкни! Скажи зараз Мелфою щось хороше. А вдома я розтовкмачу тобі все.»

«Якщо ми виживимо…» - Візлі не здається так просто, на щось сподівається ще. «Так.» - Погоджується Герміона. – «Якщо ми виживимо. Але зараз ти просто скажи!»

Вона підштовхує свого чоловіка в наш бік. «Добре.» - Белькоче Рон. – «Мені, ее-е, починає здаватися, що в тебе, Драко, доволі нічогенький хвостик на маківці…»

«Дякую.» - Відповідаю, ледь стримавши сміх. Дивлюся на Гаррі, який вже мало не ридає. Дивлюся на Джинні, яка дивиться на мене чомусь з переляком й ніжністю. Дістаю нарешті з кишені свій часоворот.

«Що ж, починаймо…» - Командує Герміона, яка, мабуть, радіє можливості закінчити цю розмову, нарешті, і знову у роль міністерки увійти.

Ми стаємо колом. Розкручую маховик. Бачу очі Гаррі, що навпроти мене стоїть, а потім лиш вибух світла. Роздається розкотистий гуркіт. І час зупиняється. А після недовгого розмірковування він починає розмотуватися у зворотному напрямку. Спочатку неквапливо. А тоді дедалі все швидше. Коли все стихає і світло гасне поволі, Рон питає: «І що? Спрацювало таки?»


128.
Не знаю, представления не имею, как далеко бы мы с Джинни в этом разговоре зашли и сколько ещё интересных вещей могли б обсудить ещё, но тут Гермиона говорит: «Помнишь, Гарри, когда мы здесь были последний раз? Прямо как в старые добрые времена.»

И Уизли, которого и близко здесь не было, потому что он бросил их двоих на произвол судьбы той зимой, вдруг решает напомнить мне о моём месте и брякает: «Ага... Старые добрые времена, плюс парочка хвостов которых тут никто не ждал.»

Разворачиваюсь: «Что? Я лишь хочу сказать...» Собираюсь напомнить, что он в старые добрые времена также желанный и близкий им был не так чтоб всегда...

Но вижу лицо Гарри, читающего мои мысли быстрее, чем мои предложения составляю из слов. На лице вижу растерянность, просьбу помолчать и также боль. «Ой, ладно.» - Говорю. - «Я молчу.»

Но Уизли реально тупит и не понимает, что он должен заткнуться со мной. «Малфой...» - Наезжает на меня, толкая почти что грудью. - «Пусть ты с Гарри стал приятель-расприятель, и ребёнок у тебя вполне себе ничего, но моей жене, и мне – про неё, ты понаговорил кучу гадостей…»

«И твоей жене не нужно, чтобы ты лез её защищать…» - Мне даже смешно становится, потому что Гермиона, это произнеся, испепеляет его таким яростным взглядом, что, кажется, был бы Рон почувствительней, задымился б уже.

Но не дымится, а только, глядя на меня исподлобья тихо ворчит: «Хорошо... Хорошо. Но. Если ты ещё что-то скажешь о ней или обо мне...»

«Что ты тогда сделаешь, Уизли?» - Смеюсь, делаю шаг в его сторону. Но Грейнджер быстрее меня. Она между нами становится. «Он тебя обнимет.» - Говорит мне. Разворачивается в сторону мужа и добавляет: «Потому, что мы сейчас в одной команде, не правда ли, Рон? Ты же помнишь? Одна Квадра. Четыре Всадника. И у нас одна цель...»

129.
Красная, словно вареный омар, министр оттягивает мужа своего подальше от нас и начинает отчитывать: «Неужели, ты настолько глуп? Ты не понимаешь, что это палка о двух концах? Да, Драко говорил гадкие вещи обо мне, и тебе это было неприятно. А теперь подумай, сколько гадких вещей ты сказал при Гарри о Драко! Думаешь, Гарри получал удовольствие, слушая от тебя постоянно о том, какое говно, по твоему мнению, Малфой?!»

«Да при чём здесь Гарри?!» - восклицает обиженно Уизли. Гермиона стонет, уткнувшись в руки лицом. Гарри хохочет, согнувшись. Закатываю глаза, к Джинни обернувшись, шепчу: «Ну, очевидно, все мозги рода Уизли достались только тебе.»

«Вот видишь!» - Торжествующе восклицает Рональд. - «Я же говорил, это Малфой. Он только притворяется, а на самом деле опять за старое!»

«Так, слушай!» - Гермиона, почти мегера уже, хватает его за рукав. - «Замолчи! Просто заткнись! Скажи сейчас Малфой что-то хорошее. А дома я объясню тебе всё.»

«Если мы выживем...» - Кажется, Уизли не задастся так просто, надеется на что-то ещё. «Да.» - Соглашается Гермиона. - «Если мы выживем. Но сейчас ты просто скажи!»

Она подталкивает своего мужа в нашу сторону. «Хорошо.» - Лепечет Рон. - «Мне, ее-е, начинает казаться, что у тебя отличная причёска, Драко… Хвостик совсем неплохой…»

«Спасибо.» - Отвечаю, едва сдержав смех. Смотрю на Гарри, который уже рыдает почти. Смотрю на Джинни, глядящую на меня почему-то с испугом и нежностью. Достаю, наконец, из кармана часоворот.

«Что ж, начнем...» - Командует Гермиона, которая, видимо, рада возможности закончить этот разговор, наконец, и снова в роль министерши войти.

Мы становимся кругом. Раскручиваю маховик. Вижу глаза Гарри, стоящего напротив, а потом лишь ослепительный вихрь световой. Раздается раскатистый грохот. И время останавливается. А после недолгого размышления оно начинает разматываться в обратном направлении. Сначала медленно. А потом всё быстрее. Когда всё стихает и свет гаснет медленно, Рон спрашивает: «Ну и? Сработало же?»