T.T.R. + A.L. + N.F. Near Epilogue

[anna_amargo]

Майже епілог
Проходить кілька днів. Потім тижнів. Потім проходять місяці зими і весни. Починається літо, нарешті.

«Де він?» - Питає Мелфой, заходячи у мою відремонтовану кухню. «Відправився до школи. Хоче підтримати Албуса перед іспитами і… Зводити його на могилу Седріка Діґорі.» - Відповідаю я, залишаючи тісто міситися і сідаючи поруч зі столом на один з новеньких стільців.



«Ні.» - Драко сідає також і простягає ноги, займаючи ними чи не половину приміщення. – «Хтось має йому сказати, що кладовище – не краще місце на світі, куди можна зводити дитину. Є крамниці з цукерками. Каруселі. Це ще. Як його там?» «Театр і кіно.» «Так. Театр і кіно. Можна ж було повести малого в театр, чи в кіно?»

Він дотягується до пляшки, що стоїть на столі і наливає собі у склянку на один ковток вогневіскі. «Мені це буде потрібно, щоб підпалити сухофрукти для мого пирога.» - Попереджую я. Шкіриться і відповідає: «Всього я не вип’ю.»

Сидить і не п’є. Дивиться у свою склянку, роблячи у ній повільну золотисту хвилю.

«Ти прийшов, щоб щось сказати?» - Запитую я. Він підіймає на мене очі. Хитає головою: «Ні. Мені здалося, що я маю прийти, щоб ти щось сказала мені.»

«Так.» - Погоджуюсь я. – «Дійсно. Я маю сказати, що ти – прекрасна людина. Ти врятував всю цю історію три рази поспіль. Коли прийшов побитися з Гаррі і розказати йому про найтемніші кути. Коли признався, що маєш часоворот. І коли не дав їй докричатись до її батька…»

«Угу.» - Вишкіряє зуби у відповідь. – «Та я прямо герой. Ні. З натиском. З великої літери. Я. Прямо. Герой!» «Драко. Я серйозно. Ти дійсно герой. Ти нас рятував раз за разом. І за це все я тебе, здається, люблю.»

«Це не любов, Джиневро.» - Лице його робиться враз непроникним. – «Це не любов. Це називається вдячність.»

«Ти думаєш, ти на цьому краще всіх знаєшся? Так, Мелфою? Думаєш ти добре розумієшся на почуттях інших людей? Думаєш, ти класно розбираєшся в людях?» - Мені кортить піддіти його і я не можу собі відмовити у цьому бажанні. Тож, коли він киває, підтверджуючи, що, так, вважає, що у всьому цьому розбирається добре, я запитую: «Як думаєш, Драко, я практична людина?»

«Практична?» - Він підіймає брови. – «Якщо ти про те, що люди говорять, наче ти вийшла за Гаррі тільки тому, що він Поттер. То ні. Я думаю, для цього була інша причина…»

«Ні.» - Кажу я. – «Просто скажи. Ти вважаєш мене практичною?» Він замислюється. Потім киває: «Ну так. Мабуть, що так, ти практична. Якщо брати практичність як зворотній бік романтичності…»

Я обриваю його роздуми жестом. Говорю: «Окей. Я практична. У тебе є гроші?» «Гроші?» «Так, гроші. У тебе зараз в кишенях є хоч один золотий галлеон?»

Я спостерігаю, як Мелфой обмацує кишені кілька хвилин. Аж ось. «Ось!» - Він знаходить монету і простягає мені. – «Завалявся один.»

Мені хочеться сміятися. Я ледь стримую сміх. Я прикладаю всі сили, щоб утримувати на обличчі найсерйозніший вираз. І з найсерйознішим виразом я кажу, дивлячись на його простягнуту до мене руку, що тримає монету: «Ні, Драко. Дай мені реверс. Лиш реверс цього галлеону. Тільки реверс. Будь ласка.»

Потім я переводжу погляд на фізіономію Драко. Ми кілька секунд вивчаємо очі одне одного. Й затим починаємо раптом і одночасно сміятися. Не просто сміятися, а дико, несамовито реготати. Ми регочемо кілька хвилин і не можемо зупинитися. Ми регочемо доти, доки у дверях не з’являється переляканий Гаррі.

«Знаєте, ваш сміх… Вас чути навіть з-за рогу. Що таке? Що ви це робите?!» - Питає він, дивлячись на Драко й на мене.

Драко першому вдається заговорити і, гикаючи та хлипаючи, він каже обернувшись до мого чоловіка: «Ми обговорюємо практичність. Пра… Практичність, розумієш? Ми дійшли висновку, що твоя дру… Дружина. Не тільки дуже розумна, а ще ду… Дуже. Дуже практична. Жі… Жінка. Практична. Їй потрібен галлеон. Один галлеон. Ці… Цілий один галлеон…»

Лице Гаррі стає ще більш переляканим. Він обводить поглядом кухню, шукаючи прикмети чар, накладених на нас із Мелфоєм. Аж нарешті помічає пляшку на столі і склянку з вогневіскі, який Драко так і не встиг пригубити. Видихає.

«А-аа. Напилися. Ви просто напилися.» - Каже він з явним полегшенням. – «А привід? Привід якийсь у нас є?»

«Сідай.» - Говорю я крізь сміх, який мене знов розбирає. – «Сідай, Гаррі. Зараз ми… Розповімо… Тобі. Все. Про те, який ми маємо привід…»



Почти эпилог
Проходит несколько дней. Недель. Затем проходят месяцы зимы и весны. Начинается, наконец, лето.

«Где он?» - Спрашивает Малфой, заходя в мою отремонтированную кухню. «Отправился в школу. Хочет поддержать Альбуса перед экзаменами и... Сводить его на могилу Седрика Диггори.» - Отвечаю я, оставляя тесто меситься и садясь рядом со столом на один из новеньких стульев.

«Нет.» - Драко также усаживается и протягивает ноги, занимая ими чуть ли не полпомещения. - «Кто-то должен ему сказать, что кладбище - не лучшее место на свете, куда можно сводить ребёнка. Есть магазины с конфетами. Карусели. Или эти. Как их там?» «Театр и кино.» «Да. Театр и кино. Можно же было повести Албуса в театр или в кино?»

Он дотягивается до бутылки, стоящей на столе и наливает себе в стакан на один глоток огневиски. «Мне это будет нужно, чтобы поджечь сухофрукты для моего пирога.» - Предупреждаю я. Скалится и отвечает: «Всего я не выпью.»

Сидит и не пьёт. Смотрит в свой стакан, делая в нём медленную золотистую волну.

«Ты пришел, чтобы что-то сказать?» - Задаю я вопрос. Он поднимает на меня глаза. Качает головой: «Нет. Мне показалось, что я должен прийти, чтобы ты что-то сказала мне.»

«Да.» - Соглашаюсь я. - «Действительно. Я должна сказать, что ты - прекрасный человек. Ты спас всю эту историю три раза подряд. Когда пришёл подраться с Гарри и рассказать ему про самые тёмные углы. Когда признался, что имеешь часоворот. И когда ты не дал ей докричаться до её отца...»

«Угу.» - Скалит зубы в ответ. - «Да я прямо герой. Нет. С нажимом. С большой буквы. Я. Прямо. Герой.» «Драко. Я серьезно. Ты действительно герой. Ты нас спасал раз за разом. И за это всё я тебя, кажется, люблю.»

«Это не любовь, Джиневра.» - Лицо его делается сразу непроницаемым. - «Это не любовь. Это называется благодарность.»

«Ты думаешь, ты в этом больше всех понимаешь? Да, Малфой? Думаешь, ты хорошо разбираешься в чувствах других людей? Думаешь, ты классно разбираешься в людях?» - Мне хочется поддеть его, и я не могу себе отказать в этом желании. Поэтому, когда он кивает, подтверждая, что, да, считает, что он в этом разбирается хорошо, я спрашиваю: «Как думаешь, Драко, я практичный человек?»

«Практичная?» - Он поднимает брови. - «Если ты о том, что люди говорят, будто ты вышла за Гарри только потому, что он Поттер. То нет. Я думаю, для этого была другая причина...»

«Нет.» - Говорю я. - «Просто скажи. Ты считаешь меня практичной?» Он задумывается. Затем кивает: «Ну да. Пожалуй, что да, ты практична. Если брать практичность как обратную сторону романтичности...»

Я обрываю его размышления жестом. Говорю: «Окей. Я практична. У тебя есть деньги?» «Деньги?» «Да, деньги. У тебя сейчас в карманах хоть один золотой галлеон?»

Я наблюдаю, как Малфой ощупывает карманы несколько минут. И вот. «Вот!» - Он находит монету и протягивает мне. - «Завалялся один.»

Мне хочется смеяться. Я едва сдерживаю смех. Я прикладываю все силы, чтобы удерживать на лице серьезное выражение. И с серьезным выражением я говорю, глядя на его протянутую ко мне руку, держащую монету: «Нет, Драко. Дай мне реверс. Только реверс этого галлеона. Только реверс. Пожалуйста.»

Затем я перевожу взгляд на физиономию Драко. Мы несколько секунд изучаем глаза друг друга. И вдруг начинаем одновременно смеяться. Не просто смеяться, а дико, неистово хохотать. Мы хохочем несколько минут и не можем остановиться. Мы хохочем до тех пор, пока в дверях не появляется испуганный Гарри.

«Знаете, ваш смех... Вас слышно даже из-за угла. Что такое? Что вы тут делаете?!» - Спрашивает он, глядя на Драко и на меня.

Драко первому удается заговорить и, икая и всхлипывая, он произносит, обернувшись к моему мужу: «Мы обсуждаем практичность. Пра... Практичность, понимаешь? Мы пришли к выводу, что твоя же... Жена. Не только очень умна, но и ещё оче... Очень. Очень практичная. Же... Женщина. Практичная. Ей нужен галлеон. Один галлеон. Це... Целый один галлеон...»

Лицо Гарри становится ещё более испуганным. Он обводит взглядом кухню, ища приметы чар, наложенных на нас с Малфоем. И, наконец, замечает бутылку на столе и стакан с огневиски, который Драко так и не успел пригубить. Выдыхает.

«А-аа. Напились. Вы просто напились.» - Проговаривает с явным облегчением. - «А повод? Повод у нас есть какой-то?»

«Садись.» - Говорю я сквозь смех, снова меня разбирающий. - «Садись, Гарри. Сейчас мы... Расскажем... Тебе. Всё. О том, какой у нас повод...»