T.T.R. + A.L. + N.F. 10

[anna_amargo]

Частина 3
1.
Ми знову утрьох і знову на кухні. Кухня зараз залишається чи не єдиним місцем, за яке ще можна триматися. Бо мій син. Наш син. Наші діти. Бо Албус і Скорпій десь загублені в часі і ми не маємо жодного поняття, як їх знайти й повернути.

Ми ходили до Герміони і Рона, і Рон розповів, що бачив хлопчиків на даху з дівчиною, в якій Гаррі впізнав ту, що звала себе Дельфі Діґорі. Потім Гаррі з Драко навідалися до старого Амоса, який нарешті повернув собі свої мізки і згадав, що в нього не було ніяких братів чи сестер, то ж і племінниць також. Затим ми усі обшукали кімнату Дельфі і побачили всі її таємниці. А тепер ми не знаємо, що нам далі робити.



Ми просто сидимо на кухні і чекаємо ранку, бо на ранок Герміона збирає всіх відьом і чаклунів в Гранд конференц-залі Міністерства. Ми чекаємо зборів. Й, щоб не сидіти мовчки, розмовляємо про те і про се.

2.
«І все ж таки, Джинні…» - Промовляє Мелфой, дивлячись на вогневіскі у склянці, яку тримає в руці, і якою похитує, змушуючи напій ходити ти туди сюди легкою золотистою хвилею. – «Все ж таки… Коли ти зрозуміла? Насправді.»

«Та я ж кажу.» - Кажу я. – «Зразу, як тебе побачила. Ти, може й не пам’ятаєш, що ти тоді робив і казав. Але. Ти так налетів на нього. Так… Не знаю. Немов дуже довго, усі канікули, тільки й чекав на цю зустріч. А коли побачив мене… Я сказала тобі відчепитись від Гаррі і ти подивився на мене й нічого не відповів. Мені. Ти звернувся до Гаррі і сказав: О, Поттере, ти вже маєш подружку? Гьорлфренд. Ти сказав саме так. Використав саме це слово. І знаєш… Знаєш, я думаю, що лише закохана в когось людина може з першого погляду побачити, що інша людина теж закохана в її пасію… А я була закохана у Гаррі тоді вже…»

Кілька секунд Драко дивиться на мене ошелешено, майже із захватом. Потім підіймає склянку й, салютуючи мені, промовляє: «Ох, браво, Джиневро. Здається, ти таки права.»

Робить ковток, повертається до Гаррі і каже: «Поттере, ти знаєш, що в тебе достобіса розумна дружина?!»

«Що?» - Питає мій чоловік, виринаючи із думок, обводить нас з Драко поглядом. «Нічого.» - Відповідає Мелфой. – «Джинні права, кажу.» «А-аа. Так.» - Гаррі киває і навіть вичавлює з себе слабку, втомлену посмішку. – «Вона завжди права. Завжди.»

3.
«А далі?» - Драко знову розвертається до мене, я бачу його справжню цікавість. – «Що було далі? Ти слідкувала за нами?»

«От.» - Кажу я. – «От, тільки зараз ти побачив мене насправді. Зацікавився, нарешті.» Він ірже і киває: «Ну, так. Так що далі?»

«Я не слідкувала. Спеціально не слідкувала.» - Говорю я цілком щиро. – «Потреби не було. Коли ти не цікава й тебе не помічають, ти можеш просто стояти десь і дивитися, і все побачиш. Вам доводилося ховатися. Ви були популярні, вас усі знали, тож ви шукали якісь місця. Закутки. Порожні кімнати. Комори для мітел під трибунами Слизерину. А я просто бачила, як ви різними стежками одночасно йдете в одне й те саме місце. Ви не викликали підозр. Ой. Ні. Один раз. Ви прокололись один раз. А так… Хіба що дуже розумна людина з великим життєвим досвідом. Хіба що така людина, ну, наприклад, як Дамблдор могла вашу гру розкусити…»

«Стоп!» - Промовляє Мелфой, знову піднімаючи склянку. – «Прокололись один раз?» «Так.» - Відповідаю я. – «З хусткою. Пам’ятаєш?»

По очах бачу, що не дуже розуміє, про що я, тож продовжую: «На початку вашого останнього року у школі. Він запізнився на перший бенкет і прийшов з розбитим носом. У нього була хустка. Вся в його крові. Я взяла її, щоб витерти кров у нього зі щоки…» «Ве-е-еензель…» - Тягне Мелфой, вдаряючи себе по лобі долонею. «Ну, так. На хустці було вишите ім’я…»

4.
«А я не такий вже розумний, як думав про себе…» - Говорить Мелфой, звертаючись знову до Гаррі. І той знову посміхається: «Так. Але втішся тим, що я набагато тупіший за тебе…» «Мене хоч виправдовує те, що в тому році я був сам не свій.» «Так. А мене нічого не виправдовує.» - Мій чоловік промовляє це і у Драко раптом робиться дуже недобре обличчя.

5.
«Поттере!» - Мелфой гримає так, що останні тарілки, які ще тримались в буфеті, підскакують, падають і на друзки розлітаються. – «Якщо ти хочеш киснути і гризти себе, забирайся звідси. Йди, куди хочеш. У спальню. Йди. Замкнися там. Плач. Або удавися. Роби з собою, що хочеш. Тільки не в нас на очах. Пішов звідси! Давай! А якщо хочеш залишатися тут, то візьми себе в руки і роби те, що маєш.»

«Що я маю робити?!» - В голосі мого чоловіка я чую виклик. Але Драко спокійно відповідає: «Маєш сидіти і терпляче чекати доки в тебе буде можливість врятувати цей світ. Знову. Ще раз. Ясно?» «Ясно.» «Окей.»



Часть 3
1.
Мы снова втроём и снова на кухне. Кухня сейчас остается едва ли не единственным местом, за которое ещё можно держаться. Потому, что мой сын. Наш сын. Наши дети. Потому, что Альбус и Скорпиус где-то потеряны во времени и мы не имеем никакого понятия, как их найти и вернуть.

Мы ходили к Гермионе и Рону, и Рон рассказал, что видел мальчиков на крыше с девушкой, в которой Гарри узнал ту, что звала себя Дельфи Диггори. Затем Гарри и Драко отправились к старому Амосу, который наконец вернул себе свои мозги и вспомнил, что у него не было никаких братьев или сестер, поэтому и племянниц не могло быть никаких. Затем мы все обыскали комнату Дельфи и увидели все её тайны. А теперь мы не знаем, что нам делать дальше.

Мы просто сидим на кухне и ждем утра, потому, что на утро Гермиона собирает всех ведьм и колдунов в Гранд конференц-зале Министерства. Мы ждём собрания. И, чтобы не сидеть молча, разговариваем о том и о сём.

2.
«И всё же, Джинни...» - Говорит Малфой, глядя на огневиски в стакане, который держит в руке, и которым покачивает, заставляя напиток ходить ты туда сюда лёгкой золотистой волной. - «Всё же... Когда ты поняла? На самом деле.»

«Да я же говорю.» - Говорю я. - «Сразу, как тебя увидела впервые. Ты, может, и не помнишь, что ты тогда делал и говорил. Но. Ты так налетел на него. Так... Не знаю. Как будто бы очень долго, все каникулы, только и ждал этой встречи. А когда увидел меня... Я сказала тебе отцепиться от Гарри, и ты посмотрел на меня, но ничего не ответил. Мне. Ты обратился к Гарри и сказал: О, Поттер, ты уже имеешь подружку? Герлфренд. Ты сказал именно так. Использовал именно это слово. И знаешь... Знаешь, я думаю, что только влюбленный в кого-то человек может с первого взгляда увидеть, что другой человек тоже влюблен в его пассию... А я была влюблена в Гарри тогда уже...»

Несколько секунд Драко смотрит на меня ошарашено, почти с восторгом. Затем поднимает стакан и, салютуя мне, говорит: «Ох, браво, Джиневра. Кажется, ты всё же права.»

Делает глоток, обращается к Гарри и говорит: «Поттер, ты знаешь, что у тебя чертовски умная жена?!»

«Что?» - Переспрашивает мой муж, выныривая из мыслей, обводит нас с Драко взглядом. «Ничего.» - Отвечает Малфой. - «Джинни права, говорю.» «А-аа. Да.» - Гарри кивает и даже выжимает из себя слабую, усталую улыбку. - «Она всегда права. Всегда.»

3.
«А дальше?» - Драко снова разворачивается ко мне, я вижу его настоящий интерес. - «Что было дальше? Ты следила за нами?»

«Вот.» - Говорю я. - «Вот, только сейчас ты увидел меня на самом деле. Заинтересовался, наконец.» Он ржёт и кивает: «Ну, да. Так что дальше?»

«Я не следила. Специально не следила.» - Я совершенно искренна. - «Потребности не было. Когда ты не интересна и тебя не замечают, ты можешь просто стоять где-то и смотреть, и всё увидишь. Вам приходилось прятаться. Вы были популярны, вас все знали, поэтому вы искали какие-то места. Закоулки. Пустые комнаты. Кладовые для мётел под трибунами Слизерина. А я просто видела, как вы различными путями одновременно идёте в одно и то же место. Вы не вызвали подозрений. Ой. Нет. Один раз. Вы прокололись один раз. А так... Разве что очень умный человек с большим жизненным опытом. Разве что такой человек, ну, например, как Дамблдор мог вашу игру раскусить...»

«Стоп!» - Говорит Малфой, снова поднимая стакан. - «Прокололись один раз?» «Да.» - Киваю я. - «С платком. Помнишь это?»

По глазам вижу, что не очень понимает, о чём я, поэтому продолжаю: «В начале вашего последнего года в школе. Он опоздал на первый ужин и пришёл с разбитым носом. У него был платок. Весь в его крови. Я взяла его, чтобы вытереть кровь у него со щеки...» «Ве-е-ензель...» - Тянет Малфой, ударяя себя по лбу ладонью. «Ну да. На платке было вышито имя...»

4.
«А я не такой уж умный, как думал о себе...» - Сообщает Малфой, обращаясь снова к Гарри. И тот снова улыбается: «Да. Но утешься тем, что я гораздо тупее тебя...» «Меня хотя бы оправдывает то, что в том году я был сам не свой.» «Да. А меня ничего не оправдывает.» - Мой муж говорит это и у Драко вдруг лицо делается очень недобрым.

5.
«Поттер!» - Малфой кричит так, что последние тарелки, которые ещё держались в буфете, подскакивают, падают и вдребезги разлетаются. - «Если ты хочешь киснуть и грызть себя, убирайся отсюда. Иди, куда хочешь. В спальню. Иди. Запрись там. Плачь. Или удавись. Делай с собой, что хочешь. Только не у нас на глазах. Пошел отсюда! Давай! А если хочешь оставаться здесь, возьми себя в руки и делай то, что должен.»

«Что я должен делать?!» - В голосе моего мужа я слышу вызов. Но Драко спокойно отвечает: «Ты должен сидеть и терпеливо ждать пока у тебя будет возможность спасти этот мир. Снова. Еще раз. Ясно?» «Ясно.» «Окей.»