T.T.R. + A.L. + N.F. 1
Feb. 9th, 2020 05:35 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoНу, і от. Я таки не змогла протистояти натиску і сіла писати чи то продовження попередньої історії, чи то її виворіт.
Я сіла писати про Джинні і зі слів Джинні. І думала, що буде більш складно, ніж про Гаррі від Гаррі і про Драко від Драко.
Думала так я тому, що Джинні жінка, а в жінок я потрапляю не так часто, як в чоловіків, перехоплюю менше із них і через це не завжди у мене є той досвід, який мені потрібен в історії.
Але. Пішло досить легко. На диво. За ніч я написала частину на сім сторінок. Частину, яка відповідає тому шматку п’єси «Гаррі Поттер і прокляте дитя», що вмістився на двох сторінках книжки. У Дії Другій і Сцені П’ятнадцятій.
По суті, я практично весь текст з тих двох сторінок примудрилася увіпхати у початок свого простигосподі фанфіку. Тож – для розуміння – що моє, а що авторське – я виділю якось не мої речення. Кольором або курсивом. А відтак…
Джинні Знає Все
Частина 1
1.
Раптом ми всі утрьох. Утрьох на моїй кухні. На моїй розгромленій кухні. На кухні, яку вони розгромили, розмахуючи паличками і викрикуючи різноманітні закляття. Кухні, яку вони вщент рознесли за ті кілька хвилин, поки мене не було.
2.
П’ять хвилин тому я стояла тут за дверима і слухала, як Драко питає у мого чоловіка навіщо він робить це.
Я підслуховувала. І чула, як Мелфой сказав: «Я не хочу з тобою сваритися. Але мій син у сльозах, а я його батько, тож я прийшов сюди запитати, чому ти руйнуєш такі гарні товариські стосунки.»
«Я нічого не руйную.» - Сказав мій чоловік. І, звісно, збрехав. І ми з Мелфоєм знали, що бреше.
Я знала. Я знала, що він вже намагався один раз, два роки тому, заборонити Албусу дружити зі Скорпієм. Знала, що потім він посилав із совою листа в Гоґвортс до нашого молодшого сина і вибачався за це.
Й Мелфой знав це також. Бо промовив: «Ти знову це робиш! Ти їх розлучаєш! Ти змінив шкільний розклад, погрожуєш вчителям і самому Албусу. Чому?»
Він підвищив голос. Мій чоловік забелькотів щось у відповідь про те, що має оберігати сина і що йому провидець сказав, що навколо Албуса згущується пітьма.
«На що ти натякаєш?!» - Мелфой спитав таким тоном, що мені захотілось молитися про те, щоби Гаррі не бовкнув у відповідь нічого дурного і зайвого. Але він таки відповів: «А ти впевнений? Драко, ти справді впевнений, що він дійсно твій син?»
Це, звісно, було найдурніше, що він міг сказати. Це було зайве. Тож я зрозуміла, що тепер буде бій, хоч далі Гаррі й сказав: «Я не хочу завдавати тобі болю, Драко.»
Та Мелфой відповів йому: «Як цікаво, бо я навпаки, хочу тобі завдати болю.» Й потім вони, само собою, билися на моїй кухні, бо Драко не став стримувати цього бажання відколошматити Поттера. І я його розуміла. Я через таке й сама би побилась, мабуть.
3.
І ось ми після короткої битви всі втрьох на розгромленій кухні. Вони сидять по кутках. Я стою між ними, дивлюся то на одного, то на іншого.
Мені хочеться сміятися, бо не можна не засміятися, якщо ти тільки що дивилася, як вони б’ються. Як вони один одного ганяють кімнатою, зв’язують, перекидають, підкидують й підвішують у повітрі, але…
4.
«Вибач за розгардіяш на твоїй кухні, Джинні.» - Нарешті подає голос Мелфой і я обертаюся до нього й кажу: «Ой, та вона не моя. Тут здебільшого куховарить Гаррі.»
Драко дивиться на Гаррі. Я дивлюся на нього. Я бачу, що мені вдалося його здивувати. Мене тішить, що прямо зараз він починає розуміти, що він дарма думав, що єдиний все знає про Поттера, і що ніхто не знає Гаррі краще за нього.
«Готуєш? Ти готуу-уєш тут?» - Мелфой розтягує губи в знайому мені криву усмішку. Гаррі знизує плечима.
«Так.» - Кажу я замість нього. – «Готує тут. Коли не б’ється і не громить тут усе.»
І я все ще дивлюся на Мелфоя, коли, продовжуючи, промовляю: «До речі. Про бійки. Ось. Кухня, як ти бачиш, розгромлена. А на вас обох жодної подряпини й гулі. Ви. Ее-е-е. Необережні. І занадто обережні, навпаки.»
Переводжу погляд на чоловіка, який кліпає і трусить головою, намагаючись щось зрозуміти з того, що я сказала. Якийсь час спостерігаю, як він морщить лоба й напружується, потім знову розвертаюся до Мелфоя.
5.
Мелфой вже встиг змінити позу. Він тепер сидить, простягнувши довгі ноги на пів кухні, відкинувшись на спинку стільця і склавши руки на грудях. Дивиться на мене серйозно, без посмішки, і серйозно питає: «І як давно ти знаєш про це?»
«Що вона знає?» - Мені здається, що у голосі мого чоловіка я чую роздратування. Він не любить не розуміти чогось. І ще більше не любить не розуміти того, що всі інші уже зрозуміли. – «Джинні, що ти знаєш? Про що він?»
Драко закочує очі й хитає головою, показуючи, що не буде пояснювати.
Гаррі починає заводитися, обличчя його червоніє, рука, що він в ній все ще стискає паличку, дрібно сіпається як завжди, коли він ось ось вибухне.
Я говорю: «Не знаю, Драко. Можливо, що з тієї миті, як уперше тебе зустріла. Тоді, перед першим курсом, у книжковій крамниці…» «Не може бути.» - Відповідає він. – «Тоді ще нічого не було. Зовсім нічого.»
«Ти так думаєш?» - Питаю я і збираюсь сказати ще щось, але тут Гаррі нарешті зривається з місця, підбігає до столу, гатить по ньому кулаком і кричить: «Поясніть мені хтось нарешті! Що було?! Чого не було?! Що ти знаєш?! Нарешті!!»
Ну, и вот. Я всё же не смогла противостоять натиску и села писать то ли продолжение предыдущей истории, то ли изнанку её.
Я села писать о Джинни и со слов Джинни. И думала, что будет более сложно, чем о Гарри от Гарри и о Драко от Драко.
Думала так я потому, что Джинни женщина, а в женщин я попадаю не так часто, как в мужчин, перехватываю меньшее из них и поэтому не всегда у меня есть тот опыт, который мне нужен в истории.
Но. Пошло довольно легко. Удивительно. За ночь я написала часть на семь страниц. Часть, которая соответствует тому куску пьесы «Гарри Поттер и проклятое дитя», что уместился на двух страницах книжки. В Действии Втором и Сцене Пятнадцатой.
По сути, я практически весь текст с этих двух страниц умудрилась впихнуть в начало своего простигосподи фанфика. Поэтому - для понимания - что моё, а что авторское - я выделю как-то не мои предложения. Цветом или курсивом. Следовательно...
Джинни Знает Всё
Часть 1
1.
Вдруг мы все втроём. Втроём на моей кухне. На моей разгромленной кухне. На кухне, которую они разгромили, размахивая палочками и выкрикивая различные заклинания. Кухни, которую они полностью разнесли за те несколько минут, пока меня не было.
2.
Пять минут назад я стояла здесь за дверью и слушала, как Драко спрашивает у моего мужа, зачем он делает это.
Я подслушивала. И слышала, как Малфой сказал: «Я не хочу с тобой ссориться. Но мой сын в слезах, а я его отец, и я пришел сюда спросить, почему ты разрушаешь такие хорошие дружеские отношения.»
«Я ничего не разрушаю.» - Сказал мой муж. И, конечно, соврал. И мы с Малфоем знали, что врёт.
Я знала. Я знала, что он уже пытался один раз, два года назад, запретить Альбусу дружить со Скорпиусом. Знала, что потом он посылал с совой письмо в Хогвартс к нашему младшему сыну и извинялся за это.
И Малфой знал это тоже. Ибо сказал: «Ты опять это делаешь! Ты разлучаешь их! Ты изменил школьное расписание, угрожаешь учителям и самому Альбусу. Почему?»
Он повысил голос. Мой муж забормотал что-то в ответ о том, что должен оберегать сына и ему провидец сказал, что вокруг Альбуса сгущается тьма.
«На что ты намекаешь?!» - Малфой спросил таким тоном, что мне захотелось молиться о том, чтобы Гарри не ляпнул в ответ ничего дурного и лишнего. Но он всё-таки ответил: «А ты уверен? Драко, ты действительно уверен, что он правда твой сын?»
Это, конечно, было наиглупейшее из того, что он мог сказать. Это было лишнее. Поэтому я поняла, что теперь будет бой, хоть дальше Гарри произнёс: «Я не хочу причинять тебе боль, Драко.»
И Малфой ответил ему: «Как интересно, я наоборот, хочу тебе причинить боль.» И затем они, само собой, дрались на моей кухне, потому,что Драко не стал сдерживать своего желания отмолотить Поттера. И я его понимала. Я из-за такого и сама бы подралась, наверное.
3.
И вот мы после короткой битвы все втроём на разгромленной кухне. Они сидят по углам. Я стою между ними, смотрю то одного, то на другого.
Мне хочется смеяться, потому, что нельзя не засмеяться, если ты только что видела, как они дерутся. Как они друг друга гоняют по комнате, связывают, перебрасывают, подкидывают и подвешивают в воздухе, но...
4.
«Прости за беспорядок на твоей кухне, Джинни.» - Наконец подает голос Малфой и я оборачиваюсь к нему и говорю: «Ой, а она не моя. Здесь в основном готовит Гарри.»
Драко смотрит на Гарри. Я смотрю на него. Я вижу, что мне удалось его удивить. Меня радует, что прямо сейчас он начинает понимать, что он зря думал, что единственный всё знает о Поттере, и что никто не знает Гарри лучше него.
«Готовишь? Ты готооо-о-овишь здесь?» - Малфой растягивает губы в знакомую мне кривую ухмылку. Гарри пожимает плечами.
«Да.» - Говорю я вместо него. - «Готовит здесь. Когда не бьётся и не громит здесь всё.»
И я всё еще смотрю на Малфоя, когда, продолжая, произношу: «Кстати. О драке. Вот. Кухня, как ты видишь, разгромлена. А на вас обоих ни одной царапины или шишки. Вы. Ээ-э-э. Неосторожны. И слишком осторожны, наоборот.»
Перевожу взгляд на мужа, который моргает и трясёт головой, пытаясь что-то понять из того, что я сказала. Какое-то время наблюдаю, как он морщит лоб и напрягается, потом снова разворачиваюсь к Малфою.
5.
Малфой уже успел сменить позу. Он теперь сидит, протянув длинные ноги на пол-кухни, откинувшись на спинку стула и сложив руки на груди. Смотрит на меня серьезно, без улыбки, и серьезно спрашивает: «И как давно ты знаешь об этом?»
«Что она знает?» - Мне кажется, что в голосе моего мужа я слышу раздражение. Он не любит чего-то не понимать. И еще больше не любит не понимать того, что все остальные уже поняли. - «Джинни, что ты знаешь? О чём он?»
Драко закатывает глаза и качает головой, показывая, что не будет объяснять.
Гарри начинает заводиться, лицо его краснеет, рука, в которой он всё ещё сжимает палочку, мелко дёргается как всегда, когда он вот-вот взорвется.
Я говорю: «Не знаю, Драко. Возможно, что с того момента, как впервые тебя встретила. Тогда, перед первым курсом, в книжном магазине...» «Не может быть.» - Отвечает он. - «Тогда ещё ничего не было. Совсем ничего.»
«Ты так думаешь?» - Спрашиваю я и собираюсь сказать ещё что-то, но тут Гарри наконец срывается с места, подбегает к столу, ударяет по столешнице кулаком и кричит: «Объясните мне кто-то наконец-то! Что было?! Чего не было?! Что ты знаешь?! Наконец-то!!»
Я сіла писати про Джинні і зі слів Джинні. І думала, що буде більш складно, ніж про Гаррі від Гаррі і про Драко від Драко.
Думала так я тому, що Джинні жінка, а в жінок я потрапляю не так часто, як в чоловіків, перехоплюю менше із них і через це не завжди у мене є той досвід, який мені потрібен в історії.
Але. Пішло досить легко. На диво. За ніч я написала частину на сім сторінок. Частину, яка відповідає тому шматку п’єси «Гаррі Поттер і прокляте дитя», що вмістився на двох сторінках книжки. У Дії Другій і Сцені П’ятнадцятій.
По суті, я практично весь текст з тих двох сторінок примудрилася увіпхати у початок свого простигосподі фанфіку. Тож – для розуміння – що моє, а що авторське – я виділю якось не мої речення. Кольором або курсивом. А відтак…
Частина 1
1.
Раптом ми всі утрьох. Утрьох на моїй кухні. На моїй розгромленій кухні. На кухні, яку вони розгромили, розмахуючи паличками і викрикуючи різноманітні закляття. Кухні, яку вони вщент рознесли за ті кілька хвилин, поки мене не було.
2.
П’ять хвилин тому я стояла тут за дверима і слухала, як Драко питає у мого чоловіка навіщо він робить це.
Я підслуховувала. І чула, як Мелфой сказав: «Я не хочу з тобою сваритися. Але мій син у сльозах, а я його батько, тож я прийшов сюди запитати, чому ти руйнуєш такі гарні товариські стосунки.»
«Я нічого не руйную.» - Сказав мій чоловік. І, звісно, збрехав. І ми з Мелфоєм знали, що бреше.
Я знала. Я знала, що він вже намагався один раз, два роки тому, заборонити Албусу дружити зі Скорпієм. Знала, що потім він посилав із совою листа в Гоґвортс до нашого молодшого сина і вибачався за це.
Й Мелфой знав це також. Бо промовив: «Ти знову це робиш! Ти їх розлучаєш! Ти змінив шкільний розклад, погрожуєш вчителям і самому Албусу. Чому?»
Він підвищив голос. Мій чоловік забелькотів щось у відповідь про те, що має оберігати сина і що йому провидець сказав, що навколо Албуса згущується пітьма.
«На що ти натякаєш?!» - Мелфой спитав таким тоном, що мені захотілось молитися про те, щоби Гаррі не бовкнув у відповідь нічого дурного і зайвого. Але він таки відповів: «А ти впевнений? Драко, ти справді впевнений, що він дійсно твій син?»
Це, звісно, було найдурніше, що він міг сказати. Це було зайве. Тож я зрозуміла, що тепер буде бій, хоч далі Гаррі й сказав: «Я не хочу завдавати тобі болю, Драко.»
Та Мелфой відповів йому: «Як цікаво, бо я навпаки, хочу тобі завдати болю.» Й потім вони, само собою, билися на моїй кухні, бо Драко не став стримувати цього бажання відколошматити Поттера. І я його розуміла. Я через таке й сама би побилась, мабуть.
3.
І ось ми після короткої битви всі втрьох на розгромленій кухні. Вони сидять по кутках. Я стою між ними, дивлюся то на одного, то на іншого.
Мені хочеться сміятися, бо не можна не засміятися, якщо ти тільки що дивилася, як вони б’ються. Як вони один одного ганяють кімнатою, зв’язують, перекидають, підкидують й підвішують у повітрі, але…
4.
«Вибач за розгардіяш на твоїй кухні, Джинні.» - Нарешті подає голос Мелфой і я обертаюся до нього й кажу: «Ой, та вона не моя. Тут здебільшого куховарить Гаррі.»
Драко дивиться на Гаррі. Я дивлюся на нього. Я бачу, що мені вдалося його здивувати. Мене тішить, що прямо зараз він починає розуміти, що він дарма думав, що єдиний все знає про Поттера, і що ніхто не знає Гаррі краще за нього.
«Готуєш? Ти готуу-уєш тут?» - Мелфой розтягує губи в знайому мені криву усмішку. Гаррі знизує плечима.
«Так.» - Кажу я замість нього. – «Готує тут. Коли не б’ється і не громить тут усе.»
І я все ще дивлюся на Мелфоя, коли, продовжуючи, промовляю: «До речі. Про бійки. Ось. Кухня, як ти бачиш, розгромлена. А на вас обох жодної подряпини й гулі. Ви. Ее-е-е. Необережні. І занадто обережні, навпаки.»
Переводжу погляд на чоловіка, який кліпає і трусить головою, намагаючись щось зрозуміти з того, що я сказала. Якийсь час спостерігаю, як він морщить лоба й напружується, потім знову розвертаюся до Мелфоя.
5.
Мелфой вже встиг змінити позу. Він тепер сидить, простягнувши довгі ноги на пів кухні, відкинувшись на спинку стільця і склавши руки на грудях. Дивиться на мене серйозно, без посмішки, і серйозно питає: «І як давно ти знаєш про це?»
«Що вона знає?» - Мені здається, що у голосі мого чоловіка я чую роздратування. Він не любить не розуміти чогось. І ще більше не любить не розуміти того, що всі інші уже зрозуміли. – «Джинні, що ти знаєш? Про що він?»
Драко закочує очі й хитає головою, показуючи, що не буде пояснювати.
Гаррі починає заводитися, обличчя його червоніє, рука, що він в ній все ще стискає паличку, дрібно сіпається як завжди, коли він ось ось вибухне.
Я говорю: «Не знаю, Драко. Можливо, що з тієї миті, як уперше тебе зустріла. Тоді, перед першим курсом, у книжковій крамниці…» «Не може бути.» - Відповідає він. – «Тоді ще нічого не було. Зовсім нічого.»
«Ти так думаєш?» - Питаю я і збираюсь сказати ще щось, але тут Гаррі нарешті зривається з місця, підбігає до столу, гатить по ньому кулаком і кричить: «Поясніть мені хтось нарешті! Що було?! Чого не було?! Що ти знаєш?! Нарешті!!»
Ну, и вот. Я всё же не смогла противостоять натиску и села писать то ли продолжение предыдущей истории, то ли изнанку её.
Я села писать о Джинни и со слов Джинни. И думала, что будет более сложно, чем о Гарри от Гарри и о Драко от Драко.
Думала так я потому, что Джинни женщина, а в женщин я попадаю не так часто, как в мужчин, перехватываю меньшее из них и поэтому не всегда у меня есть тот опыт, который мне нужен в истории.
Но. Пошло довольно легко. Удивительно. За ночь я написала часть на семь страниц. Часть, которая соответствует тому куску пьесы «Гарри Поттер и проклятое дитя», что уместился на двух страницах книжки. В Действии Втором и Сцене Пятнадцатой.
По сути, я практически весь текст с этих двух страниц умудрилась впихнуть в начало своего простигосподи фанфика. Поэтому - для понимания - что моё, а что авторское - я выделю как-то не мои предложения. Цветом или курсивом. Следовательно...
Часть 1
1.
Вдруг мы все втроём. Втроём на моей кухне. На моей разгромленной кухне. На кухне, которую они разгромили, размахивая палочками и выкрикивая различные заклинания. Кухни, которую они полностью разнесли за те несколько минут, пока меня не было.
2.
Пять минут назад я стояла здесь за дверью и слушала, как Драко спрашивает у моего мужа, зачем он делает это.
Я подслушивала. И слышала, как Малфой сказал: «Я не хочу с тобой ссориться. Но мой сын в слезах, а я его отец, и я пришел сюда спросить, почему ты разрушаешь такие хорошие дружеские отношения.»
«Я ничего не разрушаю.» - Сказал мой муж. И, конечно, соврал. И мы с Малфоем знали, что врёт.
Я знала. Я знала, что он уже пытался один раз, два года назад, запретить Альбусу дружить со Скорпиусом. Знала, что потом он посылал с совой письмо в Хогвартс к нашему младшему сыну и извинялся за это.
И Малфой знал это тоже. Ибо сказал: «Ты опять это делаешь! Ты разлучаешь их! Ты изменил школьное расписание, угрожаешь учителям и самому Альбусу. Почему?»
Он повысил голос. Мой муж забормотал что-то в ответ о том, что должен оберегать сына и ему провидец сказал, что вокруг Альбуса сгущается тьма.
«На что ты намекаешь?!» - Малфой спросил таким тоном, что мне захотелось молиться о том, чтобы Гарри не ляпнул в ответ ничего дурного и лишнего. Но он всё-таки ответил: «А ты уверен? Драко, ты действительно уверен, что он правда твой сын?»
Это, конечно, было наиглупейшее из того, что он мог сказать. Это было лишнее. Поэтому я поняла, что теперь будет бой, хоть дальше Гарри произнёс: «Я не хочу причинять тебе боль, Драко.»
И Малфой ответил ему: «Как интересно, я наоборот, хочу тебе причинить боль.» И затем они, само собой, дрались на моей кухне, потому,что Драко не стал сдерживать своего желания отмолотить Поттера. И я его понимала. Я из-за такого и сама бы подралась, наверное.
3.
И вот мы после короткой битвы все втроём на разгромленной кухне. Они сидят по углам. Я стою между ними, смотрю то одного, то на другого.
Мне хочется смеяться, потому, что нельзя не засмеяться, если ты только что видела, как они дерутся. Как они друг друга гоняют по комнате, связывают, перебрасывают, подкидывают и подвешивают в воздухе, но...
4.
«Прости за беспорядок на твоей кухне, Джинни.» - Наконец подает голос Малфой и я оборачиваюсь к нему и говорю: «Ой, а она не моя. Здесь в основном готовит Гарри.»
Драко смотрит на Гарри. Я смотрю на него. Я вижу, что мне удалось его удивить. Меня радует, что прямо сейчас он начинает понимать, что он зря думал, что единственный всё знает о Поттере, и что никто не знает Гарри лучше него.
«Готовишь? Ты готооо-о-овишь здесь?» - Малфой растягивает губы в знакомую мне кривую ухмылку. Гарри пожимает плечами.
«Да.» - Говорю я вместо него. - «Готовит здесь. Когда не бьётся и не громит здесь всё.»
И я всё еще смотрю на Малфоя, когда, продолжая, произношу: «Кстати. О драке. Вот. Кухня, как ты видишь, разгромлена. А на вас обоих ни одной царапины или шишки. Вы. Ээ-э-э. Неосторожны. И слишком осторожны, наоборот.»
Перевожу взгляд на мужа, который моргает и трясёт головой, пытаясь что-то понять из того, что я сказала. Какое-то время наблюдаю, как он морщит лоб и напрягается, потом снова разворачиваюсь к Малфою.
5.
Малфой уже успел сменить позу. Он теперь сидит, протянув длинные ноги на пол-кухни, откинувшись на спинку стула и сложив руки на груди. Смотрит на меня серьезно, без улыбки, и серьезно спрашивает: «И как давно ты знаешь об этом?»
«Что она знает?» - Мне кажется, что в голосе моего мужа я слышу раздражение. Он не любит чего-то не понимать. И еще больше не любит не понимать того, что все остальные уже поняли. - «Джинни, что ты знаешь? О чём он?»
Драко закатывает глаза и качает головой, показывая, что не будет объяснять.
Гарри начинает заводиться, лицо его краснеет, рука, в которой он всё ещё сжимает палочку, мелко дёргается как всегда, когда он вот-вот взорвется.
Я говорю: «Не знаю, Драко. Возможно, что с того момента, как впервые тебя встретила. Тогда, перед первым курсом, в книжном магазине...» «Не может быть.» - Отвечает он. - «Тогда ещё ничего не было. Совсем ничего.»
«Ты так думаешь?» - Спрашиваю я и собираюсь сказать ещё что-то, но тут Гарри наконец срывается с места, подбегает к столу, ударяет по столешнице кулаком и кричит: «Объясните мне кто-то наконец-то! Что было?! Чего не было?! Что ты знаешь?! Наконец-то!!»
