T.T.R. + A.L. 30
Jan. 15th, 2020 03:16 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo63.
Не впевнений, що я зміг. Що я взагалі міг би зробити Драко хоч трішки щасливим. Бо я навіть захистити його був нездатним в той день, під час битви за Гоґвортс.
Його паличка залишилася при мені навіть тоді, коли я дуже майстерно зображував трупа, лежачи в Геґріда на великих руках. Паличку, яку йому віддала його мати, він загубив в Кімнаті на вимогу і вона згинула десь у пекельному полум’ї.
Він єдиний у тому місці залишався беззбройним. І я знав, що він єдиний втратив останню надію в ту мить, коли Волдеморт об’явив мене мертвим.
Всі інші мої друзі могли на щось сподіватися, бо у кожного з них, окрім мене, були інші друзі. Вони могли покластися один на одного, вони могли битися поруч, плечем до плеча. У Драко не залишилось нікого.
Він так думав. Якусь мить він так думав. Я був упевнений, що він витримає. Навіть був впевнений, що він стримається і не заплаче. Але, навіть не дивлячись на нього, я міг уявити, як тремтить його підборіддя і сльозами наливаються очі. І, так, мені було жаль тоді і жаль досі, що він мав це пережити.
64.
Він був єдиною людиною, яку мені тоді було жаль, і тому я безкінечно вдячний Нарциссі за те, що вона його покликала до себе, а потім, коли бій розпочався, увела його звідси.
Бо Драко лише б заважав. Бо він не зміг би вибрати бік, на який йому стати. Не став би вибирати. А навіть якщо став і зміг би, толку від нього, переляканого, розгубленого і без палички, було би не дуже багато.
Зате мені би прийшлося під час бою постійно пам’ятати про нього, зважати на його десь присутність, шукати його очима, щоб впевнитися, що з ним усе добре.
Звісно, я йому цього ніколи не казав, але, побачивши, як він разом з матір’ю швидко йде мостом подалі від битви, я відчув неймовірне полегшення. Тому, що половина справи цим була зроблена – він був живий. Й мені залишалося лише перемогти, щоб зробити його вільним й щасливим.
63.
Не уверен, что я смог. Что я вообще мог бы сделать Драко хоть немного счастливым. Я даже защитить его был неспособен в тот день, во время битвы за Хогвартс.
Его палочка оставалась при мне даже тогда, когда я очень искусно изображал труп, лёжа у Хагрида на огромных руках. Палочку, которую ему отдала его мать, он потерял в Выручай-комнате и она сгинула где-то там, в адском пламени.
Он единственный в том месте оставался безоружным. И я знал, что он единственный потерял последнюю надежду в тот момент, когда Волдеморт объявил меня мёртвым.
Все остальные мои друзья могли на что-то надеяться, потому что у каждого из них, кроме меня, были другие друзья. Они могли положиться друг на друга, они могли сражаться рядом, плечом к плечу. У Драко не оставалось никого.
Он так думал. Какое-то мгновение он так думал. Я был уверен, что он выдержит. Даже был уверен, что он сдержится и не заплачет. Но, даже не глядя на него, я мог представить, как дрожит его подбородок и слезами наливаются глаза. И, да, мне было жаль тогда и жаль до сих пор, что он должен был это как-нибудь пережить.
64.
Он был единственным человеком, который мне тогда было жалко, и поэтому я бесконечно благодарен Нарциссе за то, что она его позвала к себе, а потом, когда бой начался, увела его оттуда.
Потому, что Драко только бы мешал. Потому, что он не смог бы выбрать сторону, на которую ему стать. Не стал бы выбирать. А даже если стал бы и смог бы, толку от него, испуганного, растерянного и без палочки, было бы не очень много.
Зато мне бы пришлось во время боя постоянно помнить о нём, учитывать его где-то присутствие, искать его глазами, чтобы убедиться, что с ним всё хорошо.
Конечно, я ему этого никогда не говорил, но, увидев, как он вместе с матерью быстро идёт мостом подальше от битвы, я почувствовал невероятное облегчение. Потому что половина дела этим была сделана - он был жив. И мне оставалось только победить, чтобы сделать его свободным и счастливым.
Не впевнений, що я зміг. Що я взагалі міг би зробити Драко хоч трішки щасливим. Бо я навіть захистити його був нездатним в той день, під час битви за Гоґвортс.
Його паличка залишилася при мені навіть тоді, коли я дуже майстерно зображував трупа, лежачи в Геґріда на великих руках. Паличку, яку йому віддала його мати, він загубив в Кімнаті на вимогу і вона згинула десь у пекельному полум’ї.
Він єдиний у тому місці залишався беззбройним. І я знав, що він єдиний втратив останню надію в ту мить, коли Волдеморт об’явив мене мертвим.
Всі інші мої друзі могли на щось сподіватися, бо у кожного з них, окрім мене, були інші друзі. Вони могли покластися один на одного, вони могли битися поруч, плечем до плеча. У Драко не залишилось нікого.
Він так думав. Якусь мить він так думав. Я був упевнений, що він витримає. Навіть був впевнений, що він стримається і не заплаче. Але, навіть не дивлячись на нього, я міг уявити, як тремтить його підборіддя і сльозами наливаються очі. І, так, мені було жаль тоді і жаль досі, що він мав це пережити.
64.
Він був єдиною людиною, яку мені тоді було жаль, і тому я безкінечно вдячний Нарциссі за те, що вона його покликала до себе, а потім, коли бій розпочався, увела його звідси.
Бо Драко лише б заважав. Бо він не зміг би вибрати бік, на який йому стати. Не став би вибирати. А навіть якщо став і зміг би, толку від нього, переляканого, розгубленого і без палички, було би не дуже багато.
Зате мені би прийшлося під час бою постійно пам’ятати про нього, зважати на його десь присутність, шукати його очима, щоб впевнитися, що з ним усе добре.
Звісно, я йому цього ніколи не казав, але, побачивши, як він разом з матір’ю швидко йде мостом подалі від битви, я відчув неймовірне полегшення. Тому, що половина справи цим була зроблена – він був живий. Й мені залишалося лише перемогти, щоб зробити його вільним й щасливим.
63.
Не уверен, что я смог. Что я вообще мог бы сделать Драко хоть немного счастливым. Я даже защитить его был неспособен в тот день, во время битвы за Хогвартс.
Его палочка оставалась при мне даже тогда, когда я очень искусно изображал труп, лёжа у Хагрида на огромных руках. Палочку, которую ему отдала его мать, он потерял в Выручай-комнате и она сгинула где-то там, в адском пламени.
Он единственный в том месте оставался безоружным. И я знал, что он единственный потерял последнюю надежду в тот момент, когда Волдеморт объявил меня мёртвым.
Все остальные мои друзья могли на что-то надеяться, потому что у каждого из них, кроме меня, были другие друзья. Они могли положиться друг на друга, они могли сражаться рядом, плечом к плечу. У Драко не оставалось никого.
Он так думал. Какое-то мгновение он так думал. Я был уверен, что он выдержит. Даже был уверен, что он сдержится и не заплачет. Но, даже не глядя на него, я мог представить, как дрожит его подбородок и слезами наливаются глаза. И, да, мне было жаль тогда и жаль до сих пор, что он должен был это как-нибудь пережить.
64.
Он был единственным человеком, который мне тогда было жалко, и поэтому я бесконечно благодарен Нарциссе за то, что она его позвала к себе, а потом, когда бой начался, увела его оттуда.
Потому, что Драко только бы мешал. Потому, что он не смог бы выбрать сторону, на которую ему стать. Не стал бы выбирать. А даже если стал бы и смог бы, толку от него, испуганного, растерянного и без палочки, было бы не очень много.
Зато мне бы пришлось во время боя постоянно помнить о нём, учитывать его где-то присутствие, искать его глазами, чтобы убедиться, что с ним всё хорошо.
Конечно, я ему этого никогда не говорил, но, увидев, как он вместе с матерью быстро идёт мостом подальше от битвы, я почувствовал невероятное облегчение. Потому что половина дела этим была сделана - он был жив. И мне оставалось только победить, чтобы сделать его свободным и счастливым.
