T.T.R. + A.L. 4
Dec. 24th, 2019 12:59 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo8.
«Я і батько Скорпіуса були колись друзями і залишаємося друзями досі, Ал.» - Пишу я і відчуваю, як рот наповнює гіркувата густа слина. Щоб змити її, роблю ще ковток вогневіски. – «Ми дружимо, хоча це дуже непросто і часом дуже виснажливо – дружити двом таким, як ми з паном Драко Мелфоєм.»
Насправді я трішки кривлю душею, мабуть. Бо, який би не був важкий у Драко Мелфоя характер, другом він був досить легким, маю це визнати.
Він не нав’язувався, не вимагав уваги і всього вільного часу, що я його мав, не ревнував до інших моїх друзів й, головне, не ліз в душу.
Звісно, так було не тому, що Драко був вихованим хлопчиком, який поважав чужі кордони і чужі таємниці. Звісно, ні. Він був ненав’язливий, бо вважав себе досить цікавим, щоб я сам хотів спілкуватися з ним. Не вимагав уваги весь час, бо більшу частину життя був зайнятий самим собою. І тому тільки не ревнував, що не вважав Рона, Герміону і інших ґрифіндорців, з якими я товаришував, вартими того, щоб до них ревнувати, не вважав їх собі рівними, а, можливо, навіть за людей їх не мав. Лізти ж в душу й випитувати йому не дозволяла все та ж його рідна, мелфоївська, виплекана родом, пиха.
9.
Я встаю з-за столу, щоб пройтися кімнатою, розім’яти ноги і зібрати до купи думки. Наближаюся до шафи, де на одній з полиць лежить мій улюблений трофей, мій золотий снітч.
Ні, не той, історичний, який зіграв свою роль, а потім опинився в Музеї, а мій особистий, той, що я його виграв у боротьбі з ловцем Слізеріну Драко Мелфоєм і бладжером, який був заклятий ельфом-домовиком, сказився і ганявся за мною.
Я торкаюся пальцями дорогоцінної кульки, намацуючи візерунок, усміхаюся сам собі і промовляю уголос, звертаючись до того, кого в кімнаті немає: «І ти ніколи мене на жалів.»
8.
«Я и отец Скорпиуса были когда-то друзьями и остаёмся друзьями до сих пор, Ал.» - Пишу я и чувствую, как рот наполняет горьковатая густая слюна. Чтобы смыть её, делаю ещё глоток огневиски. - «Мы дружим, хотя это очень непросто и порой весьма утомительно - дружить двум таким, как мы с господином Драко Малфоем.»
На самом деле я немного кривлю душой, может быть. Потому, что какой бы ни был тяжелый у Драко Малфоя характер, другом он был достаточно лёгким, должен это признать.
Он не навязывался, не требовал внимания и всего свободного времени, которое у меня могло быть, не ревновал к другим моим друзьям и, главное, не лез в душу.
Конечно, так было не потому, что Драко был воспитанным мальчиком, который уважал чужие границы и чужие секреты. Конечно, нет. Он был ненавязчивый, потому что считал себя достаточно интересным, чтобы я сам хотел с ним общаться. Не требовал всё время внимания, потому что большую часть жизни был занят самим собой. И потому только не ревновал, что не считал Рона, Гермиону и других гриффиндорцев, с которыми я дружил, стоящими того, чтобы к ним ревновать, не считал их себе равными, а, возможно, даже за людей не считал. Лезть же в душу и выспрашивать ему не позволяла всё та же его родная, мелфоевская, воспитанная родом, спесивость.
9.
Я встаю из-за стола, чтобы пройтись по комнате, размять ноги и собрать вместе мысли. Приближаюсь к шкафу, где на одной из полок лежит мой любимый трофей, мой золотой снитч.
Нет, не тот, исторический, который сыграл свою роль, а потом оказался в Музее, а мой личный, тот, который я его выиграл в борьбе с ловцом Слизерина Драко Малфоем и бладжером, который был заклят эльфом-домовиком, взбесился и гонялся за мной .
Я касаюсь пальцами драгоценного шарика, нащупывая узор, улыбаюсь сам себе и говорю вслух, обращаясь к тому, кого в комнате нет: «И ты никогда меня не жалел.»
«Я і батько Скорпіуса були колись друзями і залишаємося друзями досі, Ал.» - Пишу я і відчуваю, як рот наповнює гіркувата густа слина. Щоб змити її, роблю ще ковток вогневіски. – «Ми дружимо, хоча це дуже непросто і часом дуже виснажливо – дружити двом таким, як ми з паном Драко Мелфоєм.»
Насправді я трішки кривлю душею, мабуть. Бо, який би не був важкий у Драко Мелфоя характер, другом він був досить легким, маю це визнати.
Він не нав’язувався, не вимагав уваги і всього вільного часу, що я його мав, не ревнував до інших моїх друзів й, головне, не ліз в душу.
Звісно, так було не тому, що Драко був вихованим хлопчиком, який поважав чужі кордони і чужі таємниці. Звісно, ні. Він був ненав’язливий, бо вважав себе досить цікавим, щоб я сам хотів спілкуватися з ним. Не вимагав уваги весь час, бо більшу частину життя був зайнятий самим собою. І тому тільки не ревнував, що не вважав Рона, Герміону і інших ґрифіндорців, з якими я товаришував, вартими того, щоб до них ревнувати, не вважав їх собі рівними, а, можливо, навіть за людей їх не мав. Лізти ж в душу й випитувати йому не дозволяла все та ж його рідна, мелфоївська, виплекана родом, пиха.
9.
Я встаю з-за столу, щоб пройтися кімнатою, розім’яти ноги і зібрати до купи думки. Наближаюся до шафи, де на одній з полиць лежить мій улюблений трофей, мій золотий снітч.
Ні, не той, історичний, який зіграв свою роль, а потім опинився в Музеї, а мій особистий, той, що я його виграв у боротьбі з ловцем Слізеріну Драко Мелфоєм і бладжером, який був заклятий ельфом-домовиком, сказився і ганявся за мною.
Я торкаюся пальцями дорогоцінної кульки, намацуючи візерунок, усміхаюся сам собі і промовляю уголос, звертаючись до того, кого в кімнаті немає: «І ти ніколи мене на жалів.»
8.
«Я и отец Скорпиуса были когда-то друзьями и остаёмся друзьями до сих пор, Ал.» - Пишу я и чувствую, как рот наполняет горьковатая густая слюна. Чтобы смыть её, делаю ещё глоток огневиски. - «Мы дружим, хотя это очень непросто и порой весьма утомительно - дружить двум таким, как мы с господином Драко Малфоем.»
На самом деле я немного кривлю душой, может быть. Потому, что какой бы ни был тяжелый у Драко Малфоя характер, другом он был достаточно лёгким, должен это признать.
Он не навязывался, не требовал внимания и всего свободного времени, которое у меня могло быть, не ревновал к другим моим друзьям и, главное, не лез в душу.
Конечно, так было не потому, что Драко был воспитанным мальчиком, который уважал чужие границы и чужие секреты. Конечно, нет. Он был ненавязчивый, потому что считал себя достаточно интересным, чтобы я сам хотел с ним общаться. Не требовал всё время внимания, потому что большую часть жизни был занят самим собой. И потому только не ревновал, что не считал Рона, Гермиону и других гриффиндорцев, с которыми я дружил, стоящими того, чтобы к ним ревновать, не считал их себе равными, а, возможно, даже за людей не считал. Лезть же в душу и выспрашивать ему не позволяла всё та же его родная, мелфоевская, воспитанная родом, спесивость.
9.
Я встаю из-за стола, чтобы пройтись по комнате, размять ноги и собрать вместе мысли. Приближаюсь к шкафу, где на одной из полок лежит мой любимый трофей, мой золотой снитч.
Нет, не тот, исторический, который сыграл свою роль, а потом оказался в Музее, а мой личный, тот, который я его выиграл в борьбе с ловцом Слизерина Драко Малфоем и бладжером, который был заклят эльфом-домовиком, взбесился и гонялся за мной .
Я касаюсь пальцами драгоценного шарика, нащупывая узор, улыбаюсь сам себе и говорю вслух, обращаясь к тому, кого в комнате нет: «И ты никогда меня не жалел.»
