![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoІноді дуже корисно заносити на Ліберо хрінь різноманітну. Бо з обговорень цієї хріні іноді виходять дуже цікаві дискусії, народжуються чудові ідеї.
«Дивіться.» - Пишу я їм там про серіал, який майже всі вони колись, звісно, дивилися, але через те, що сміливість признатися в спогляданні хріні такої маю лиш я, доводиться уточнити: «Дивіться, от у цім епізоді Спайк робить класичний фоулт івтор і робить це абсолютно у тему... Він же ж привид і ось дівчина говорить, що є спосіб повернути йому його плоть, і тоді він робить цей жест, пробиваючи завіси у всесвітньому театрі і випускаючи шанс свій єдиний на сцену.»
Я пишу і йду собі працювати, розписувати розклад черговий. За добу повертаюся, а під моїм дописом пів тисячі коментарів.
Спочатку вони обговорювали усвідомленість жестів.
Зійшлися на тому, що жест той був цілком усвідомлений і свідомо притягнутий до сценарію й ролі, а дехто навіть сказав, що при нагоді у актора спитає про це.
Потім розтин Спайка робили.
Зійшлися на тому, що він прекрасний. Просто прекрасний, угу.
Потім розбирали різноманітних кіношних вампірів.
Провели порівняльний аналіз страху смерті і страху старіння. Посперечалися трішки і помирились на тому, що в кіно й в серіалах ця тема так добре заходить саме тому, що у купи людей страх номер два превалює, бо люди бояться не вмерти, а стати слабкими, безпомічними, залежними від більш молодих людей, але при цьому для них, цих молодих, непривабливими.
«В тому ж і прикол.» - Написав Л.Л. – «Бути як Спайк. Вічно молодим, вічно гарним, а потім просто померти, розвіятися на порох. Не старіти, не хворіти, не турбуватися ні про що, не боятися бути не потрібним нікому, вийшовши у шістдесят п’ять років на пенсію…»
Потім ліберані мої пліткували про справжніх вампірів. Про креодмів, авжеж.
А потім завелися про формули для поліпшення якості шкіри. І дотринділись до того, що пригадали купу таких, які починаються зі знаків Daeel Kreodmer.
«Це ж прекрасно, ну правда.» - Написав нарешті Олівер. – «Всі ці формули, які зав’язані на бажанні бути, залишатись людиною, але при цьому виглядати як справжній креодм, мати гладку гарну шкіру, яка немов зсередини світиться – вони прості і прекрасні. Пиши. Пускай кров. Вмивайся кров’ю. Будь молодим немов Спайк.» «Але з зіпсованою репутацією? Як графиня Єлизавета Баторій.» «Угу. Ванни крові. Скажи? Дуже тупо ж, ну правда. Навіщо ванни, якщо достатньо серветки з вишитою формулою і цівки крові із носу…» «Прям тема для роману.» «Пиши.»
Звісно, роману я не напишу. Але погратися зі значками Daeel Kreodmer при нагоді мені може бути цікаво.
Тож, можливо, треба частіше носити на Ліберо хрінь.
Передивлюсь, мабуть, й Хемлок Гроув.
«Дивіться.» - Пишу я їм там про серіал, який майже всі вони колись, звісно, дивилися, але через те, що сміливість признатися в спогляданні хріні такої маю лиш я, доводиться уточнити: «Дивіться, от у цім епізоді Спайк робить класичний фоулт івтор і робить це абсолютно у тему... Він же ж привид і ось дівчина говорить, що є спосіб повернути йому його плоть, і тоді він робить цей жест, пробиваючи завіси у всесвітньому театрі і випускаючи шанс свій єдиний на сцену.»
Я пишу і йду собі працювати, розписувати розклад черговий. За добу повертаюся, а під моїм дописом пів тисячі коментарів.
Спочатку вони обговорювали усвідомленість жестів.
Зійшлися на тому, що жест той був цілком усвідомлений і свідомо притягнутий до сценарію й ролі, а дехто навіть сказав, що при нагоді у актора спитає про це.
Потім розтин Спайка робили.
Зійшлися на тому, що він прекрасний. Просто прекрасний, угу.
Потім розбирали різноманітних кіношних вампірів.
Провели порівняльний аналіз страху смерті і страху старіння. Посперечалися трішки і помирились на тому, що в кіно й в серіалах ця тема так добре заходить саме тому, що у купи людей страх номер два превалює, бо люди бояться не вмерти, а стати слабкими, безпомічними, залежними від більш молодих людей, але при цьому для них, цих молодих, непривабливими.
«В тому ж і прикол.» - Написав Л.Л. – «Бути як Спайк. Вічно молодим, вічно гарним, а потім просто померти, розвіятися на порох. Не старіти, не хворіти, не турбуватися ні про що, не боятися бути не потрібним нікому, вийшовши у шістдесят п’ять років на пенсію…»
Потім ліберані мої пліткували про справжніх вампірів. Про креодмів, авжеж.
А потім завелися про формули для поліпшення якості шкіри. І дотринділись до того, що пригадали купу таких, які починаються зі знаків Daeel Kreodmer.
«Це ж прекрасно, ну правда.» - Написав нарешті Олівер. – «Всі ці формули, які зав’язані на бажанні бути, залишатись людиною, але при цьому виглядати як справжній креодм, мати гладку гарну шкіру, яка немов зсередини світиться – вони прості і прекрасні. Пиши. Пускай кров. Вмивайся кров’ю. Будь молодим немов Спайк.» «Але з зіпсованою репутацією? Як графиня Єлизавета Баторій.» «Угу. Ванни крові. Скажи? Дуже тупо ж, ну правда. Навіщо ванни, якщо достатньо серветки з вишитою формулою і цівки крові із носу…» «Прям тема для роману.» «Пиши.»
Звісно, роману я не напишу. Але погратися зі значками Daeel Kreodmer при нагоді мені може бути цікаво.
Тож, можливо, треба частіше носити на Ліберо хрінь.
Передивлюсь, мабуть, й Хемлок Гроув.
