Про синець.
Sep. 27th, 2019 09:58 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoДень народження Франческо, угу. Сидимо компанією вранці у скайпі, обговорюємо формулу невеличку, як подарунок йому.
Під час дискусії я час від часу підношу до обличчя то одну руку, то іншу, щоб прикрити очі, щоб зробити фейспалм.
«Вау.» - Говорить раптом Ем. – «Синець звідкіля? Де це ти вже встигла наварити такий величезний страшний?» «Це не я.» - Кажу я. «Це я.» - Каже Змій. – «Це я невдало позавчора сів в човен і от так от хуяк об весло.»
«Так.» - Підтверджую я, відчуваючи, як Ем напружився від усвідомлення факту, що в нашу з ним інтимну тілесну, судинну та шкірну спорідненість врізався ще один хтось. – «Так. Це він. Покажи, Змій.»
Змій піднімає правицю, демонструючи такий самий синець. «От бачиш.» - Говорю я до Ем тоном жартівливим, намагаючись збити градус напруги у шлунку його, розбити лід у хребті. – «На тому ж місці такий самий синець. Здається, це він від тебе, Ем, підчепив цю заразу. Синдром стільця, що кидається раптово під ноги. Синдром весла несподіваного, що раптом б’є по руках.»
Змій регоче. Ем посміхається. Качає головою. Відповідає: «Ні. Нєх звертати на мене. Він і раніше такий був. Постійно то передпліччя пошкрябані, то пальці розбиті, то синці на ногах.»
«Звідки ти знаєш?» - Питаємо ми хором зі Змієм. Ем рже далі: «Я спостережливий. Бачив.»
«Бачии-и-иив?» - Басом з-за спини у Змія питає Ферро, якого, здавалося до тих пір, в тій кімнаті взагалі не було, так тихо він сидів десь неподалік від Т.В. – «Бачии-и-ив? Спостерігав?! А чого ти це раптом такий уважний до нього і до його рук і ніг?!»
Ферро підходить, нахиляється над плечем Змія так, щоб потрапляти у камеру. Робить сурове обличчя. І в цю мить я відчуваю нарешті, як напруга в тілі Ем падає до нуля.
Театрально зображеними ревнощами Ферро збив її. Зразу. За один момент, один раз. Можливо, і не назавжди, але…
Під час дискусії я час від часу підношу до обличчя то одну руку, то іншу, щоб прикрити очі, щоб зробити фейспалм.
«Вау.» - Говорить раптом Ем. – «Синець звідкіля? Де це ти вже встигла наварити такий величезний страшний?» «Це не я.» - Кажу я. «Це я.» - Каже Змій. – «Це я невдало позавчора сів в човен і от так от хуяк об весло.»
«Так.» - Підтверджую я, відчуваючи, як Ем напружився від усвідомлення факту, що в нашу з ним інтимну тілесну, судинну та шкірну спорідненість врізався ще один хтось. – «Так. Це він. Покажи, Змій.»
Змій піднімає правицю, демонструючи такий самий синець. «От бачиш.» - Говорю я до Ем тоном жартівливим, намагаючись збити градус напруги у шлунку його, розбити лід у хребті. – «На тому ж місці такий самий синець. Здається, це він від тебе, Ем, підчепив цю заразу. Синдром стільця, що кидається раптово під ноги. Синдром весла несподіваного, що раптом б’є по руках.»
Змій регоче. Ем посміхається. Качає головою. Відповідає: «Ні. Нєх звертати на мене. Він і раніше такий був. Постійно то передпліччя пошкрябані, то пальці розбиті, то синці на ногах.»
«Звідки ти знаєш?» - Питаємо ми хором зі Змієм. Ем рже далі: «Я спостережливий. Бачив.»
«Бачии-и-иив?» - Басом з-за спини у Змія питає Ферро, якого, здавалося до тих пір, в тій кімнаті взагалі не було, так тихо він сидів десь неподалік від Т.В. – «Бачии-и-ив? Спостерігав?! А чого ти це раптом такий уважний до нього і до його рук і ніг?!»
Ферро підходить, нахиляється над плечем Змія так, щоб потрапляти у камеру. Робить сурове обличчя. І в цю мить я відчуваю нарешті, як напруга в тілі Ем падає до нуля.
Театрально зображеними ревнощами Ферро збив її. Зразу. За один момент, один раз. Можливо, і не назавжди, але…
