![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoВсі увійшли в туман, як в воду, купатись почали. Час від часу з повітря, розведеного молоком долинають голоси людей, що хлюпочуться поруч.
Перший голос чоловічій зі сміхом: «Но но но, давай так. Давай в нашій родині красивим буду я. А то ти і так у всіх місцях талановитий і все на світі умієш, тому мені залишається лише бути гарним. І все.» Другий теж зі сміхом і теж чоловіку належить: «Ну, окей. Ну, як скажеш…» Третій, жіночій, в якому награний подив: «Ні. Ні, стоп. Що таке? Він талановитий. Ти красивий. А я?» Перший і Другий хором: «А ти? А ти головна.» «Ах же ж ви хитрі дві дупи! Ні вже, якщо я головна тут, то тоді я себе призначаю і красивою і талановитою теж, а ви значить переб'єтеся...» Перший і Другий: «Ии-ии-и...»
І вони десь там іржуть усі. Туман коливається, резонуючи. Накочується маленькими хвилями, хлюпає об потилицю занімілу.
Я сиджу над величезним шматком торту, дивлюся на трояндочку кремову і думаю про те, що вони всі – для мене – як Маяк у тумані.
Бо вони саме такі, якими я уявляю щасливих людей. Щасливих у шлюбі людей. Людей, щасливих у шлюбі саме такому, який я хотіла б собі.
Я сиджу і намагаюся запхати в себе чверть величезного Інею, бо в мене той різновид мігрені, коли біль пригнітити можливо, лише цукру об’ївшись до стану переповненості і просто до нудоти.
Я сиджу і слухаю, як вони жартома перелаюються між собою десь далеко в тумані, і мені – не дивлячись на біль головний дурний – чомусь спокійно і радісно. Можливо, тому, що я знаю – якщо троє вони є як Маяк, то десь і для нас трьох є берег якийсь, є наша земля.
Перший голос чоловічій зі сміхом: «Но но но, давай так. Давай в нашій родині красивим буду я. А то ти і так у всіх місцях талановитий і все на світі умієш, тому мені залишається лише бути гарним. І все.» Другий теж зі сміхом і теж чоловіку належить: «Ну, окей. Ну, як скажеш…» Третій, жіночій, в якому награний подив: «Ні. Ні, стоп. Що таке? Він талановитий. Ти красивий. А я?» Перший і Другий хором: «А ти? А ти головна.» «Ах же ж ви хитрі дві дупи! Ні вже, якщо я головна тут, то тоді я себе призначаю і красивою і талановитою теж, а ви значить переб'єтеся...» Перший і Другий: «Ии-ии-и...»
І вони десь там іржуть усі. Туман коливається, резонуючи. Накочується маленькими хвилями, хлюпає об потилицю занімілу.
Я сиджу над величезним шматком торту, дивлюся на трояндочку кремову і думаю про те, що вони всі – для мене – як Маяк у тумані.
Бо вони саме такі, якими я уявляю щасливих людей. Щасливих у шлюбі людей. Людей, щасливих у шлюбі саме такому, який я хотіла б собі.
Я сиджу і намагаюся запхати в себе чверть величезного Інею, бо в мене той різновид мігрені, коли біль пригнітити можливо, лише цукру об’ївшись до стану переповненості і просто до нудоти.
Я сиджу і слухаю, як вони жартома перелаюються між собою десь далеко в тумані, і мені – не дивлячись на біль головний дурний – чомусь спокійно і радісно. Можливо, тому, що я знаю – якщо троє вони є як Маяк, то десь і для нас трьох є берег якийсь, є наша земля.
