Про затик.
May. 12th, 2019 03:20 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoОт з того моменту, коли на Ліб почали розбиратися з тим, чи можна слово «а ре», яке є в Mallarē й Mertarē, перекладати словом, що українською звучить як «любов», а я спостерігала той диспут та посміхалася лиш, мені й стало ясно, що я майже впритул підійшла до розуміння – в чому затик з Малларе Тором і братом його Локі Мєртаре.
Затик в тому, що обидва вони – точно не люди, авжеж. Але, дискутуючи, люди спотикаються не на Богові, як сходинках сутінкового ґанку, не на богах, як порогах, а саме через людей й історії про людей.
Бо коли людям говориш: «Є Любов як Тор, і є як Локі Любов…» - перше, що вони роблять – згадують про своє. Особисте. Людське.
І починається: «Ну-уу-у, я не знаю. Я зустрічався колись з чуваком, що був схожий на Локі. Він просто був мудаком. І мені на любов відповідав чимсь таким, що любов’ю ну аж ніяк назвати мій язик не повернеться…» Або: «Нє, Тор, звісно класний пацан. У мене мама як Тор. Правильна правильна і завжди хоче, як краще, а виходить звиздець, і це, звісно, любов, але, якщо б я вибирала, я б вибрала, щоби між мною і мамою відстань була, як звідси і до Асґарду…»
І таких прикладів маса. І всі вони - це все ок. Як приклади нелюбові, що видає себе за велику любов. І не ок у цій аналогії те лиш, що насправді Тор й Локі – це не наші родичі, не друзі, не колеги й коханці.
Не люди вони. Взагалі.
Вони боги й вони Сили.
Тож намагатися пояснити, наприклад, чому Локі не є Любов’ю, відштовхуючись від того, що він схожий на людину, поводиться як людина, має очевидно людські мотиви егоїстичні, і, значить, його можна людиною вважати, а як людина він навряд чи може вважатися люблячим і вартим любові – це від початку херня.
Бо боги, себто, Сили – хоча і поводяться іноді, як звичайнісінькі люди – від людей відрізняються тим, що вони є тими, які винаходять людей. Придумують людей. Ліплять людей. Вдихають у тіла людей дух. Роблять людей людьми.
Mallarē – як Thor, а Mertarē – як Loki – не антагоністи. І точно не вороги, ні один одному, ні людям тим, які їм попадають у руки.
І вони точно Любов.
Цей – за тими, хто любить вас, як цибулинку тюльпана. За тими, хто поклав вас у мішечок, слідкує, щоб вам було не вогко, не жарко, щоб ви не згнили і не висохли. Той за тими, хто вас відбирає у цього і пхає обличчям у землю, закопує, занурює в холод, у темряву, в відірваність і в одинокість, ллє на вас воду й чекає, коли ви проростете і коли ви розквітнете.
Цей – точно любить. А той? Любить? Чи з ненависті так?
Мабуть таки любить.
Але.
Achtung!
От тут починається те, на що варто, мабуть, декому з лібералі нарешті звернути увагу.
Вас любить Любов.
Любить і та, яка Правильна і – через людей – намагається уберегти від поганого вас. Любить і та, яка Дивна і – через людей – влаштовує вам вічний вестерн та ай-не-не безкінечне.
Але вас можуть не любити ті люди, через яких Малларе й Мєртаре впливають на ваше життя. Через яких вони взаємодіють із вами.
Вас (точно!) не любить мудак, який зраджує вас, краде ваші гроші, критикує ваші борщі і дає вам пекучого ляпаса, бо в нього настрій поганий, а ви своєї великою дупою закрили йому телік з футболом.
Вас (можливо…) не так, як хотілося би вам, любить ваша матуся, яка вас гіперопікає, пресує і яка вас намагається зробити у всьому відмінницею, бо їй лиш у цьому бачиться щастя для вас.
Але – вони – лише люди. Вони відповідальні за свої дії, слова, за свої думки і за те, як вони поводяться з вами. Вони можуть бути перед вами винуваті і винні.
Та в той же час вони можуть бути інструментами Сил. Ну, типу молотом й типу жезлом, мабуть. Тим, що вас буде бити. Тим, що буде штрикати вас, штовхати й трансформувати. Тим, що вас колись викує. Тим, що вас перетворить.
Тож – перед тим, як почати нудити Ему й мені про те, що порівняти дві Любові з парочкою асґардійською було ідеєю так собі – треба абстрагуватись спочатку і відділити людей від тих Сил, які крізь них звертались до вас із любов’ю.
Одне зусилля: «От тут Вася – мудак, від якого я втік. А от тут Сила Мєртаре, яка вихлюпнула мене в папір і коробку фломастерів, змусивши мене сісти і намалювати комікс про те, як піти від мудака. І Вася – просто мудак і залишиться мудаком. А комікс піде в нарід і допоможе, можливо, десяткам людей упізнати себе в цих невеселих картинках і знайти в собі сили жити власним життям, як я це зробив…»
Одне зусилля: «От тут мама, яка постійно тримала мене під напругою і у напрузі, яка мені не давала жодної хвилини наодинці побути і просто мовчки посидіти, туплячи у вікно, а оттут Сила Малларе, що навчила мене чинити спротив, вигризати свободу собі, бунтувати й нести відповідальність за свої бажання і за результати бажань, втілених у життя…»
Одне зусилля і досить легко людина, яка щось з вами робила, відділяється від Сили божественної, яка «a rē rot». Яка Вся Із Любові і Вся Із Любов’ю.
Роблять люди. Роблять ті люди, яких Боженька добрий нагородив свободою вибору, свободою волі і свободою чинити на свій розсуд і смак.
Малларе й Мєртаре не роблять. І вони ніколи не штовхають людей робити щось, що люди не стали би робити самі – з власної волі й з бажанням.
Тор не робить вас – винахідливого коханця – нудним чоловіком, що вимагає слідування законам й покори, а Локі не нашіптує вам про те, що Урія – тут третій зайвий. Вони просто освячують те, що ви Любов’ю вважаєте. І посувають кордон ваш настільки, настільки ви можете собі самому це дозволити.
І ще вони просто слідкують за тим, щоби все, уже зроблене, давало людині шанс не втратити ту любов. Утримати любов у собі. До себе у першу чергу. Бо – повертаючись на один крок – щоб любити весь світ, спочатку треба знати – як це робити, тренуючись на собі.
Затик в тому, що обидва вони – точно не люди, авжеж. Але, дискутуючи, люди спотикаються не на Богові, як сходинках сутінкового ґанку, не на богах, як порогах, а саме через людей й історії про людей.
Бо коли людям говориш: «Є Любов як Тор, і є як Локі Любов…» - перше, що вони роблять – згадують про своє. Особисте. Людське.
І починається: «Ну-уу-у, я не знаю. Я зустрічався колись з чуваком, що був схожий на Локі. Він просто був мудаком. І мені на любов відповідав чимсь таким, що любов’ю ну аж ніяк назвати мій язик не повернеться…» Або: «Нє, Тор, звісно класний пацан. У мене мама як Тор. Правильна правильна і завжди хоче, як краще, а виходить звиздець, і це, звісно, любов, але, якщо б я вибирала, я б вибрала, щоби між мною і мамою відстань була, як звідси і до Асґарду…»
І таких прикладів маса. І всі вони - це все ок. Як приклади нелюбові, що видає себе за велику любов. І не ок у цій аналогії те лиш, що насправді Тор й Локі – це не наші родичі, не друзі, не колеги й коханці.
Не люди вони. Взагалі.
Вони боги й вони Сили.
Тож намагатися пояснити, наприклад, чому Локі не є Любов’ю, відштовхуючись від того, що він схожий на людину, поводиться як людина, має очевидно людські мотиви егоїстичні, і, значить, його можна людиною вважати, а як людина він навряд чи може вважатися люблячим і вартим любові – це від початку херня.
Бо боги, себто, Сили – хоча і поводяться іноді, як звичайнісінькі люди – від людей відрізняються тим, що вони є тими, які винаходять людей. Придумують людей. Ліплять людей. Вдихають у тіла людей дух. Роблять людей людьми.
Mallarē – як Thor, а Mertarē – як Loki – не антагоністи. І точно не вороги, ні один одному, ні людям тим, які їм попадають у руки.
І вони точно Любов.
Цей – за тими, хто любить вас, як цибулинку тюльпана. За тими, хто поклав вас у мішечок, слідкує, щоб вам було не вогко, не жарко, щоб ви не згнили і не висохли. Той за тими, хто вас відбирає у цього і пхає обличчям у землю, закопує, занурює в холод, у темряву, в відірваність і в одинокість, ллє на вас воду й чекає, коли ви проростете і коли ви розквітнете.
Цей – точно любить. А той? Любить? Чи з ненависті так?
Мабуть таки любить.
Але.
Achtung!
От тут починається те, на що варто, мабуть, декому з лібералі нарешті звернути увагу.
Вас любить Любов.
Любить і та, яка Правильна і – через людей – намагається уберегти від поганого вас. Любить і та, яка Дивна і – через людей – влаштовує вам вічний вестерн та ай-не-не безкінечне.
Але вас можуть не любити ті люди, через яких Малларе й Мєртаре впливають на ваше життя. Через яких вони взаємодіють із вами.
Вас (точно!) не любить мудак, який зраджує вас, краде ваші гроші, критикує ваші борщі і дає вам пекучого ляпаса, бо в нього настрій поганий, а ви своєї великою дупою закрили йому телік з футболом.
Вас (можливо…) не так, як хотілося би вам, любить ваша матуся, яка вас гіперопікає, пресує і яка вас намагається зробити у всьому відмінницею, бо їй лиш у цьому бачиться щастя для вас.
Але – вони – лише люди. Вони відповідальні за свої дії, слова, за свої думки і за те, як вони поводяться з вами. Вони можуть бути перед вами винуваті і винні.
Та в той же час вони можуть бути інструментами Сил. Ну, типу молотом й типу жезлом, мабуть. Тим, що вас буде бити. Тим, що буде штрикати вас, штовхати й трансформувати. Тим, що вас колись викує. Тим, що вас перетворить.
Тож – перед тим, як почати нудити Ему й мені про те, що порівняти дві Любові з парочкою асґардійською було ідеєю так собі – треба абстрагуватись спочатку і відділити людей від тих Сил, які крізь них звертались до вас із любов’ю.
Одне зусилля: «От тут Вася – мудак, від якого я втік. А от тут Сила Мєртаре, яка вихлюпнула мене в папір і коробку фломастерів, змусивши мене сісти і намалювати комікс про те, як піти від мудака. І Вася – просто мудак і залишиться мудаком. А комікс піде в нарід і допоможе, можливо, десяткам людей упізнати себе в цих невеселих картинках і знайти в собі сили жити власним життям, як я це зробив…»
Одне зусилля: «От тут мама, яка постійно тримала мене під напругою і у напрузі, яка мені не давала жодної хвилини наодинці побути і просто мовчки посидіти, туплячи у вікно, а оттут Сила Малларе, що навчила мене чинити спротив, вигризати свободу собі, бунтувати й нести відповідальність за свої бажання і за результати бажань, втілених у життя…»
Одне зусилля і досить легко людина, яка щось з вами робила, відділяється від Сили божественної, яка «a rē rot». Яка Вся Із Любові і Вся Із Любов’ю.
Роблять люди. Роблять ті люди, яких Боженька добрий нагородив свободою вибору, свободою волі і свободою чинити на свій розсуд і смак.
Малларе й Мєртаре не роблять. І вони ніколи не штовхають людей робити щось, що люди не стали би робити самі – з власної волі й з бажанням.
Тор не робить вас – винахідливого коханця – нудним чоловіком, що вимагає слідування законам й покори, а Локі не нашіптує вам про те, що Урія – тут третій зайвий. Вони просто освячують те, що ви Любов’ю вважаєте. І посувають кордон ваш настільки, настільки ви можете собі самому це дозволити.
І ще вони просто слідкують за тим, щоби все, уже зроблене, давало людині шанс не втратити ту любов. Утримати любов у собі. До себе у першу чергу. Бо – повертаючись на один крок – щоб любити весь світ, спочатку треба знати – як це робити, тренуючись на собі.
