![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Ось це шматок, який я бозна скільки виношувала і народжувала потім ще тиждень, сидячи ночами і вичавлюючи слова зі свого головного болю.
Я хотіла це написати давно, бо мені муляло те, що я не могла уявити, як Поттер дізнається зі спогадів Снейпа, що мінімум один з членів Ордену був посвячений в план Дамблдора зробити з хлопця жертвоприношення, й не думає про те, чи знали про це інші дорослі у Ордені.
ЗЛОПАМ’ЯТНИЙ ПОКИДЬОК
- Гаррі, будь-ласка! – Поки Герміона просить, стукаючи бронзовим молотком по облупленим чорним дверям будинку дванадцять на площі Ґримо, кулак Рона вдаряє по ним над її головою. Гупання віддається в Поттеровій голові дзвінкою луною. Герміонин благальний голос врізається йому потилицю алмазним свердлом: – Гаррі, чуєш мене, відчини!
- Приятель?! – Рон перестає гатити у двері й у рупор, прикладених до дверного полотна рук, говорить: – Нумо відкривай, май врешті-решт совість. Тут дуже холодно... Градусів сорок п’ять, а може і менше... Ти ж не хочеш нас заморозити?
Гаррі, що весь час, поки друзі стукали в двері, сидів, привалившись спиною до стіни у темному коридорі, піднімається. Ноги його при цьому відчуваються чомусь задовгими і тонкими. Але він робить, похитуючись, кілька кроків і таки відчиняє. ( . . . )
Я хотіла це написати давно, бо мені муляло те, що я не могла уявити, як Поттер дізнається зі спогадів Снейпа, що мінімум один з членів Ордену був посвячений в план Дамблдора зробити з хлопця жертвоприношення, й не думає про те, чи знали про це інші дорослі у Ордені.
- Гаррі, будь-ласка! – Поки Герміона просить, стукаючи бронзовим молотком по облупленим чорним дверям будинку дванадцять на площі Ґримо, кулак Рона вдаряє по ним над її головою. Гупання віддається в Поттеровій голові дзвінкою луною. Герміонин благальний голос врізається йому потилицю алмазним свердлом: – Гаррі, чуєш мене, відчини!
- Приятель?! – Рон перестає гатити у двері й у рупор, прикладених до дверного полотна рук, говорить: – Нумо відкривай, май врешті-решт совість. Тут дуже холодно... Градусів сорок п’ять, а може і менше... Ти ж не хочеш нас заморозити?
Гаррі, що весь час, поки друзі стукали в двері, сидів, привалившись спиною до стіни у темному коридорі, піднімається. Ноги його при цьому відчуваються чомусь задовгими і тонкими. Але він робить, похитуючись, кілька кроків і таки відчиняє. ( . . . )
