Okay. Let's talk about Snake.

Коли я в попередньому дописі, тому, що був про мою відлюдкуватість і відмороженість, написала, що той, хто не згадуватиме Змія – буде зайчик, котик та молодець – я знала, що згадають усі. І я боялась, що деякі згадають в контексті: «Він не має це робити. Те, що він робить – звиздець…»

Тому я говорю: «Окей. Давайте про Змія.»

Всі, мабуть, пам’ятають, як наприкінці дві тищі вісімнадцятого року я влаштувала на Ліб невеличкий срач (ну, тобто, достатньо великий, щоб в нього втяглося десь з чотири десятки людей). Срались ми через те, що я взяла й заявила, що Ліберо вариться у своєму соку, а поруч із тим купа магів просунулись набагато далі ніж ті, хто постійно тусить на Ліб. Просунулись самостійно. І у якийсь момент мені сказали: «Ну, то піди, знайди і сюди приведи!!»

І я пішла шукати. Використовуючи Мережу Іріранівську, накладену на Базальту Зв’язки, і натхненна досвідом з Ем, з яким я вже тоді цілком могла спілкуватися в голову з голови. ( . . . )