Про мою відлюдькуватість...

Ну, що ж, після того, як я почала вже феєрію відвертості й розказала про дитинство і про свій перший Вибір, думаю, що маю, можливо, продовжити бути відвертою й розповісти, що сталося пізніше. Пізніше. І не так вже й давно.

Думаю так, бо 15-го Жовтня, себто, в День Чистого Аркуша, як у день, коли ми пишемо Долю, мені написала моя стара й найкраща подруга, Антонінина хрещена. Людина, з якою я не спілкувалась з 2014-го здається року. І якій я не пояснювала – чому я пішла взагалі.

З подругою і кумою я зустрілася вчора. Їй я все пояснила. Але зловила відчуття, що треба пояснити не тільки їй. Тож – цей пост – насамперед – для всіх тих людей, які були мені близькі до народження Костянтина і від яких я віддалилася, м’яко кажучи, протягом пари літ після того, як він народився. Франческо, особисто для тебе… ( . . . )