Про І. На прикладі слів «народ» і «нарід».

Сьогодні буде один з тих постів, які б я не написала, якби мене до цього не підштовхнули. Не доштовхали. Якби мене до цього не довели.

Почалось все з того, що я люблю слово «нарід». Ніжно. Усім моїм серцем. І я написала його на фейсбуці в пості. А в коменти прийшла людина і почала мені розповідати, що використовувати слово «нарід» замість слова «народ» може лише справжня скотина. І жоден мій аргумент – про те, що слово питомо українське, що його використовували Улас Самчук, кардинал Гузар і українські націоналісти у марші своїм – до людини чомусь не дійшов. Тож людину я – після того, як вона перейшла на особистості й намагалась зачепити мене і мою френдесу – просто забанила. А потім вирішила написати таки трохи про цю літеру І.

Колись давно я писала про українську Ї як про частину Рубару. Й там розповідала, що Ї, І та, наприклад, латинська Z – це літери ті, які в магічних текстах всі срібні намагаються сьомою дорогою завжди обійти.



Скажімо, у слові LIBERO І замінюється на пару ЕЕ й отримуємо слово LEEBERO. А замість тієї ж Z навіть в назві нашої мови ми пишемо S й на виході RUBAR ZABIR перетворюється на RUBAR SABEER. Голова пам’ятає, що SABEER читається як «забір». Але то голова. Ес і дві і, один пишемо три на умі… ( . . . )