Про сакральний момент.

Це як море. Як Світовий Океан. Який суть одне ціле, одна безкінечна, поєднана, ціла й всепроникна вода. Але який може при цьому бути різним в різних місцях. Тут ніжно погладжує пляж, там розбиває об риф корабель.

Це спільні думки. Які залишаються спільними навіть тоді, коли люди окремі, в різних містах та між собою ведуть діалог через вебкамери телефонів та ноутів.

Змій – поступово пришвидшуючись під Pizzica di San Vito dei Normanni – показує в камеру Ему чарівничий правиці танок. Танок, в якому рука, простягнута уперед, залишається недвижима і танцюють лиш пальці, демонструючи різні жести магічні під музику, потрапляючи в ритм.

Ем дивиться на це, дивиться, а потім в якусь мить зупиняє Змія й говорить: «Окей. Не показуй цього нікому чужому.» Змій дивуючись: «Окей. Але чому раптом це?» А Ем: «Бо я тобі забороняю. Бо це чистий секс.» Й Змій – мить подумавши – каже: «О, Ем, це найкращий комплімент, який мені робили останнім часом.»



Й оттут починається Море. Бо – за пів секунди до того, як Змій це промовить і поки він говорить це – я наче пропускаю крізь свою голову всі ті думки, які несуться в його голові. ( . . . )