A.L. + T.T.R. Epilogue

Епілог
--- Привіт. Скорпе, привіт. Це працює? Скорп, це не працює. Або я роблю щось не так. Треба ж просто писати і все? Чи я маю робити щось ще? Закрити зошит й відкрити?

Чорт. Все пропало. Я не бачу нічого, що тільки що написав.

Скорп, привіт. Це працює?

--- Хаха, ти це пишеш, а у мене відчуття, що я не читаю, а чую, як ти у паніці галасуєш. :)

Це працює. Я не відповідав, бо мав вийти в іншу кімнату. Тому просто пиши.

--- Ти як?

--- Ти як думаєш? Ви мене кинули тут і поїхали в значно приємніше місце. Я чотири години слухав про подвиги Арманда Мелфоя і вже майже почав вірити, що він самотужки завоював усю Англію, а Вільгельм просто поруч стояв і подавав йому боєприпаси. ( . . . )

Драко забагато не знає.

Той випадок, коли я маю змішанні почуття. Бо плекаю надію на те, що історія ця мене, нарешті, відпустить. І при цьому мені дуже жаль, що вона закінчилась, здається.

Я звикла до них. Я дала їм багато того, що маю сама і того, що піддивилася у Тріо з Бріо. Ситуації. Діалоги. Відчуття і почуття. Всяке різне. І от.

Я написала Епілог, з якого ясно, що Драко був правий – і що все склалося так, як мало скластися. Як Джиневра хотіла. І цей епілог – від дітей. І, можливо, так й мало тут бути, бо у будь якої історії є продовження. І, можливо, головну фразу, заради якої і варто було це писати, промовляє таки старший син Гаррі, якого я і по імені жодного разу не назвала. Сила – в єдності. І коли він говорить про Поттерів, він має на увазі усіх, кого Гаррі любить, мабуть...


( . . . )