A.L. + T.T.R. 76

166.
Не знаю, чому не відчуваю страху. В мене не перехоплює дихання. Не зупиняється серце. Навіть, коли у сичанні чується смертоносне: «Гааа-аррі Поо-оо-отер… Я йдуу-уу-у…» - не відчуваю нічого, окрім втоми, справжнього виснаження.

Тіло реагує на викид Сили, витраченої на приборкання Дельфі. Розум при цьому ніяк не реагує на Волдеморта.

Можливо так відбувається тому, що тіло дійсно боролось і билось за нас, за наше майбутнє, а мозок не може забути, що все, що станеться зараз – вже сталось колись, у минулому.

Мозок розуміє, що ми тут, всі разом в цьому місці, зібралися тільки тому, що колись сталось ось це.

167.
Сичання наповнює все повітря навколо нас. Скорпіус питає: «Що це?» Гаррі каже: «Ні. Ні. Ні. Не тепер.» У Албуса переляканий голос, він хапає за руку Скорпіуса: «Скорпіус. Що? Що це таке взагалі?» «Волдеморт.» - Рон відповідає йому.

Раптом Дельфі викрикує: «Батьку!» Бачу, як широко відкривається її рот. Чую крик дуже схожий на тітчин. Розумію чомусь, що якщо Волдеморт почує ці надривні волання – він зупиниться, зрозуміє, що кличуть саме його. ( . . . )