Purtrar

Вчора чоловік переніс звідси на фейсбук старий мій допис один, той, який про Пуртрар і, звісно, там почалось.

Прийшли добрі люди і почали розповідати, що їм це не подобається. Що вони хотіли би, щоб оттак не було. І навіть розповідали про те, що вони хотіли б зробити все залежне від них, щоб на них цей ланцюжок неприємний обірвався чином якимсь. Що – якби їм решти не додали, чи вкрали у них, чи борг би їм не повернули – вони би просто подарували б ці гроші, пробачили. І… Так, звісно, це було б класно. Але…

До чого Пуртрар тут? Як прошення чиєсь може його відмінити – навіть не уявляю, угу. Бо Пуртрар – це ж типу закон. Але він не про покарання взагалі-то. Він – про цілісність і про рівновагу скоріше.

І до нього є формула, яку знають усі. Навіть ті, які закону не знають. Формула ця звучить приблизно як: «Дякую, що взяв грошима.» ( . . . )

A.L. + T.T.R. 28

50.
Не знаю, чи Джиневра правильно мене зрозуміла, але… Не знайшов в собі сил розказати, що в дітей, за здогадками моїми, є працюючий часоворот.

Промовчав, бо не придумав, як пояснити що, якщо діти граються часоворотом і змінюють нашу історію, то той, третій, мною колись захований зошит – єдина річ на землі, яка не підвладна перекрученому дітьми часу і може стати в нагоді, якщо ми заблукаємо і не знатимемо – хто ми такі й куди ми маємо йти.

51.
І ми йдемо. Летимо. Вилітаємо у трубу і вивалюємося із труби. Ми знову у кабінеті Макґонегел і, судячи з обличчя її, те, що ми знову забруднили сажею у кабінеті підлогу – це найменша із наших проблем.

«Я просто не думаю, що можу втручатися в чиюсь дружбу, і вірю в те…» - Чую директорський голос. Гаррі белькотить: «Ні ні. Я прийшов не для цього, я прошу не по те… Я хочу вибачитись перед вами і перед Албусом, ви дасте мені таку змогу?»

«Драко?» - Професорка бачить мене. Промовляю: «Як бачите. Йому треба побачитися зі своїм сином, а мені зі своїм.» «Я ж казав.» - Встряє Поттер. – «Ми тут заради миру. Не заради війни.»

Макґонегел пильно вдивляється в його обличчя, розуміє, що він каже щиро. Витягає з кишені карту і розгортає її: «Ну, якщо заради миру, то я готова взяти у цьому участь.» - Вдаряє по карті чарівною паличкою. – «Урочисто присягаю не затівати нічого доброго.» Карта оживає. «Ось, вони там разом.» - Промовляє директорка. Дивуюся: «У дівочому туалеті на другому поверсі. Якого біса їх туди занесло?» ( . . . )