T.T.R. + A.L. 29

60.
Звісно, якби в мене тоді було трохи часу, щоб подумати, я б подумав, що Драко у своєму репертуарі і турбується лише про себе і про те, як йому буде жити, якщо Волдеморт переможе і весь світ стане схожим на безвихідний маєток Мелфоїв, перетвориться на в’язницю.

Але часу тоді було обмаль. Я мав робити своє. Тому про все, сказане тоді Драко, я згадав лише тоді, коли опинився на кордоні між життям і позажиттям.



Там, на вокзалі Кінгс-Кросс, що я собі збудував в голові, дух Дамбдора сказав мені, що слово – це майже невичерпне джерело магії, здатне ранити і лікувати, а потім порадив не жаліти мертвих, а жаліти живих. ( . . . )