T.T.R. + A.L. 29
Jan. 14th, 2020 01:38 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo60.
Звісно, якби в мене тоді було трохи часу, щоб подумати, я б подумав, що Драко у своєму репертуарі і турбується лише про себе і про те, як йому буде жити, якщо Волдеморт переможе і весь світ стане схожим на безвихідний маєток Мелфоїв, перетвориться на в’язницю.
Але часу тоді було обмаль. Я мав робити своє. Тому про все, сказане тоді Драко, я згадав лише тоді, коли опинився на кордоні між життям і позажиттям.
Там, на вокзалі Кінгс-Кросс, що я собі збудував в голові, дух Дамбдора сказав мені, що слово – це майже невичерпне джерело магії, здатне ранити і лікувати, а потім порадив не жаліти мертвих, а жаліти живих.
Він промовив: «А понад усе тих, що живуть без любові…» І в мене нарешті склалося до купи все в голові.
До мене нарешті дійшло, що я не мав ніякої місії, не мав ніяких обов’язків, для яких я був вибраний Долею. Я зрозумів, що вибраним я не був. Я не був особливим.
Точніше, був. Але таким я був лиш тому, що на світі була людина, яка любила мене понад усе на світі, й пожертвувала заради мене життям.
Мама вмерла, щоб я міг жити, бо вона мене просто любила. І я мав зробити усе, щоб інша людина, людина, яку любив я… Щоб вона просто була. І щоб була хоч трохи щаслива.
61.
Тож коли мама Драко схилилась наді мною і спитала, чи він живий, чи з ним усе добре, я не став прикидатися мертвим, я сказав: «Так.». Дав їй знак. Я зробив це, бо знав, що для неї те, щоб він просто був, теж було найважливішим. Я знав, що його мама не видасть мене Волдеморту.
Потім, колись на суді в неї спитали, чому вона, ризикуючи власним життям, збрехала Темному Лорду, й вона відповіла: «Я зробила те, що на моєму місці зробила би будь яка мати.»
Ця фраза викликала суперечки у залі суду і в пресі. Хтось казав, що пані Мелфой завжди йшла проти волдемортової волі і, як приклад, наводив таємний візит до професора Снейпа і взяту з нього обітницю. Хтось вважав, що леді бреше, прикидаючись слабкою й нещасною жінкою, чию волю подавили погані чоловіки. Були ті, хто думав, що можливо і дійсно у її серці знайшлися якісь почуття до мене, схожі на материнські. Були ті, хто казав, що не повірить ніколи у те, що вона може мати хоч якісь почуття.
І лише я був упевнений, що Нарцисса сказала просто правду і все. Вона зробила те, що зробила би будь яка мати, опинившись на її місці. Бо робила це для сина, для Драко.
62.
Вона була його матір’ю. З тієї миті, коли він стояв на колінах переді мною і зважувався на безумство, а вона підійшла до нього і легенько торкнулась плеча, я знав, що вона знає.
Знав, що вона знає про нас все. Що вона легко читає думки свого сина і що вона розуміє, що в нього до мене є якісь почуття.
Я навіть підозрюю, що про ці почуття пані Мелфой здогадалась раніше, ніж її син їх усвідомив.
І коли Драко ще не міг мені сказати, що любить, й казав, що хоче, аби я переміг і звільнив його від необхідності жити в страшному світі волдемортових правил, його мати робила те, що робила би будь яка мати. Спитала, чи він ще живий, бо, якби ні, все інше не мало би сенсу. А потім, коли почула, що так, попіклувалась про те, щоб в нього був шанс бути хоч трішки щасливим.
60.
Конечно, если бы у меня тогда было немного времени, чтобы подумать, я бы подумал, что Драко в своем репертуаре и беспокоится только о себе и о том, как ему жить, если Волдеморт победит и весь мир станет похожим на безысходное поместье Малфоев, превратится в тюрьму.
Но времени тогда было мало. Я должен был делать своё. Поэтому всё, сказанное тогда Драко, я вспомнил только тогда, когда оказался на границе между жизнью и смертью.
Там, на вокзале Кингс-Кросс, который я построил себе в голове, дух Дамбдора сказал мне, что слово - это неиссякаемый источник магии, способный причинить боль и вылечить её, а потом посоветовал не жалеть умерших, а жалеть живых.
Он сказал: «А в особенности тех, кто живёт без любви...» И у меня, наконец, сложилось всё в голове.
До меня, наконец, дошло, что я не имел никакой миссии, не имел никаких обязанностей, для которых я был избран Судьбой. Я понял, что избранным я не был. Я не был особенным.
Точнее, да, был. Но таким я был лишь потому, что на свете был человек, который любил меня больше всего на свете, и пожертвовал ради меня своей жизнью.
Мама умерла, чтобы я мог жить, потому что она меня просто любила. И я должен был сделать всё, чтобы другой человек, человек, которого я любил... Чтобы он просто был. И чтобы был хоть немного счастлив.
61.
Поэтому когда мама Драко склонилась надо мной и спросила, жив ли он, всё ли с ним хорошо, я не стал притворяться мёртвым, я сказал: «Да.» Дал ей знак. Я сделал это, зная, что для неё то, чтобы он просто был, тоже было наиважнейшим. Я знал, что его мама не выдаст меня Волдеморту.
Потом, когда-то на суде у неё спросили, почему она, рискуя собственной жизнью, солгала Темному Лорду, и она ответила: «Я сделала то, что на моём месте сделала бы любая мать.»
Эта фраза вызвала споры в зале суда и в прессе. Кто-то говорил, что госпожа Малфой всегда шла против волдемортовой воли, и в качестве примера приводил тайный визит к профессору Снейпу и взятый с него обет. Кто-то считал, что леди врёт, притворяясь слабой и несчастной женщиной, чью волю подавили плохие мужчины. Были те, кто думал, что возможно и действительно в её сердце нашлись какие-то чувства ко мне, похожие на материнские. Были те, кто говорил, что не поверит никогда в то, что она может иметь хоть какие-то чувства.
И только я был уверен, что Нарцисса сказала просто правду и всё. Она сделала то, что сделала бы любая мать, оказавшись на её месте. Потому делала это для своего сына, для Драко.
62.
Она была его матерью. С того момента, когда он стоял на коленях передо мной и решался на безумие, а она подошла к нему и легонько коснулась плеча, я знал, что она знает.
Знал, что она знает всё про нас. Что она легко читает мысли своего сына и что она понимает, что у него ко мне есть какие-то чувства.
Я даже подозреваю, что об этих чувствах госпожа Малфой догадалась раньше, чем её сын их осознал.
И когда Драко ещё не мог мне сказать, что любит, и говорил, что хочет, чтобы я победил и освободил его от необходимости жить в страшном мире волдемортовых правил, его мать делала то, что делала бы любая мать. Спросила, жив ли он ещё, потому что, если бы нет, всё остальное не имело бы смысла. А потом, когда услышала, что да, позаботилась о том, чтобы у него был шанс быть хоть немного счастливым.
Звісно, якби в мене тоді було трохи часу, щоб подумати, я б подумав, що Драко у своєму репертуарі і турбується лише про себе і про те, як йому буде жити, якщо Волдеморт переможе і весь світ стане схожим на безвихідний маєток Мелфоїв, перетвориться на в’язницю.
Але часу тоді було обмаль. Я мав робити своє. Тому про все, сказане тоді Драко, я згадав лише тоді, коли опинився на кордоні між життям і позажиттям.
Там, на вокзалі Кінгс-Кросс, що я собі збудував в голові, дух Дамбдора сказав мені, що слово – це майже невичерпне джерело магії, здатне ранити і лікувати, а потім порадив не жаліти мертвих, а жаліти живих.
Він промовив: «А понад усе тих, що живуть без любові…» І в мене нарешті склалося до купи все в голові.
До мене нарешті дійшло, що я не мав ніякої місії, не мав ніяких обов’язків, для яких я був вибраний Долею. Я зрозумів, що вибраним я не був. Я не був особливим.
Точніше, був. Але таким я був лиш тому, що на світі була людина, яка любила мене понад усе на світі, й пожертвувала заради мене життям.
Мама вмерла, щоб я міг жити, бо вона мене просто любила. І я мав зробити усе, щоб інша людина, людина, яку любив я… Щоб вона просто була. І щоб була хоч трохи щаслива.
61.
Тож коли мама Драко схилилась наді мною і спитала, чи він живий, чи з ним усе добре, я не став прикидатися мертвим, я сказав: «Так.». Дав їй знак. Я зробив це, бо знав, що для неї те, щоб він просто був, теж було найважливішим. Я знав, що його мама не видасть мене Волдеморту.
Потім, колись на суді в неї спитали, чому вона, ризикуючи власним життям, збрехала Темному Лорду, й вона відповіла: «Я зробила те, що на моєму місці зробила би будь яка мати.»
Ця фраза викликала суперечки у залі суду і в пресі. Хтось казав, що пані Мелфой завжди йшла проти волдемортової волі і, як приклад, наводив таємний візит до професора Снейпа і взяту з нього обітницю. Хтось вважав, що леді бреше, прикидаючись слабкою й нещасною жінкою, чию волю подавили погані чоловіки. Були ті, хто думав, що можливо і дійсно у її серці знайшлися якісь почуття до мене, схожі на материнські. Були ті, хто казав, що не повірить ніколи у те, що вона може мати хоч якісь почуття.
І лише я був упевнений, що Нарцисса сказала просто правду і все. Вона зробила те, що зробила би будь яка мати, опинившись на її місці. Бо робила це для сина, для Драко.
62.
Вона була його матір’ю. З тієї миті, коли він стояв на колінах переді мною і зважувався на безумство, а вона підійшла до нього і легенько торкнулась плеча, я знав, що вона знає.
Знав, що вона знає про нас все. Що вона легко читає думки свого сина і що вона розуміє, що в нього до мене є якісь почуття.
Я навіть підозрюю, що про ці почуття пані Мелфой здогадалась раніше, ніж її син їх усвідомив.
І коли Драко ще не міг мені сказати, що любить, й казав, що хоче, аби я переміг і звільнив його від необхідності жити в страшному світі волдемортових правил, його мати робила те, що робила би будь яка мати. Спитала, чи він ще живий, бо, якби ні, все інше не мало би сенсу. А потім, коли почула, що так, попіклувалась про те, щоб в нього був шанс бути хоч трішки щасливим.
60.
Конечно, если бы у меня тогда было немного времени, чтобы подумать, я бы подумал, что Драко в своем репертуаре и беспокоится только о себе и о том, как ему жить, если Волдеморт победит и весь мир станет похожим на безысходное поместье Малфоев, превратится в тюрьму.
Но времени тогда было мало. Я должен был делать своё. Поэтому всё, сказанное тогда Драко, я вспомнил только тогда, когда оказался на границе между жизнью и смертью.
Там, на вокзале Кингс-Кросс, который я построил себе в голове, дух Дамбдора сказал мне, что слово - это неиссякаемый источник магии, способный причинить боль и вылечить её, а потом посоветовал не жалеть умерших, а жалеть живых.
Он сказал: «А в особенности тех, кто живёт без любви...» И у меня, наконец, сложилось всё в голове.
До меня, наконец, дошло, что я не имел никакой миссии, не имел никаких обязанностей, для которых я был избран Судьбой. Я понял, что избранным я не был. Я не был особенным.
Точнее, да, был. Но таким я был лишь потому, что на свете был человек, который любил меня больше всего на свете, и пожертвовал ради меня своей жизнью.
Мама умерла, чтобы я мог жить, потому что она меня просто любила. И я должен был сделать всё, чтобы другой человек, человек, которого я любил... Чтобы он просто был. И чтобы был хоть немного счастлив.
61.
Поэтому когда мама Драко склонилась надо мной и спросила, жив ли он, всё ли с ним хорошо, я не стал притворяться мёртвым, я сказал: «Да.» Дал ей знак. Я сделал это, зная, что для неё то, чтобы он просто был, тоже было наиважнейшим. Я знал, что его мама не выдаст меня Волдеморту.
Потом, когда-то на суде у неё спросили, почему она, рискуя собственной жизнью, солгала Темному Лорду, и она ответила: «Я сделала то, что на моём месте сделала бы любая мать.»
Эта фраза вызвала споры в зале суда и в прессе. Кто-то говорил, что госпожа Малфой всегда шла против волдемортовой воли, и в качестве примера приводил тайный визит к профессору Снейпу и взятый с него обет. Кто-то считал, что леди врёт, притворяясь слабой и несчастной женщиной, чью волю подавили плохие мужчины. Были те, кто думал, что возможно и действительно в её сердце нашлись какие-то чувства ко мне, похожие на материнские. Были те, кто говорил, что не поверит никогда в то, что она может иметь хоть какие-то чувства.
И только я был уверен, что Нарцисса сказала просто правду и всё. Она сделала то, что сделала бы любая мать, оказавшись на её месте. Потому делала это для своего сына, для Драко.
62.
Она была его матерью. С того момента, когда он стоял на коленях передо мной и решался на безумие, а она подошла к нему и легонько коснулась плеча, я знал, что она знает.
Знал, что она знает всё про нас. Что она легко читает мысли своего сына и что она понимает, что у него ко мне есть какие-то чувства.
Я даже подозреваю, что об этих чувствах госпожа Малфой догадалась раньше, чем её сын их осознал.
И когда Драко ещё не мог мне сказать, что любит, и говорил, что хочет, чтобы я победил и освободил его от необходимости жить в страшном мире волдемортовых правил, его мать делала то, что делала бы любая мать. Спросила, жив ли он ещё, потому что, если бы нет, всё остальное не имело бы смысла. А потом, когда услышала, что да, позаботилась о том, чтобы у него был шанс быть хоть немного счастливым.
