Next we'll do some blood, and you might be thinking: This is also a bit like Spike.

Іноді дуже корисно заносити на Ліберо хрінь різноманітну. Бо з обговорень цієї хріні іноді виходять дуже цікаві дискусії, народжуються чудові ідеї.

«Дивіться.» - Пишу я їм там про серіал, який майже всі вони колись, звісно, дивилися, але через те, що сміливість признатися в спогляданні хріні такої маю лиш я, доводиться уточнити: «Дивіться, от у цім епізоді Спайк робить класичний фоулт івтор і робить це абсолютно у тему... Він же ж привид і ось дівчина говорить, що є спосіб повернути йому його плоть, і тоді він робить цей жест, пробиваючи завіси у всесвітньому театрі і випускаючи шанс свій єдиний на сцену.»



Я пишу і йду собі працювати, розписувати розклад черговий. За добу повертаюся, а під моїм дописом пів тисячі коментарів.

Спочатку вони обговорювали усвідомленість жестів.

Зійшлися на тому, що жест той був цілком усвідомлений і свідомо притягнутий до сценарію й ролі, а дехто навіть сказав, що при нагоді у актора спитає про це.

Потім розтин Спайка робили.

Зійшлися на тому, що він прекрасний. Просто прекрасний, угу.

Потім розбирали різноманітних кіношних вампірів.

Провели порівняльний аналіз страху смерті і страху старіння. Посперечалися трішки і помирились на тому, що в кіно й в серіалах ця тема так добре заходить саме тому, що у купи людей страх номер два превалює, бо люди бояться не вмерти, а стати слабкими, безпомічними, залежними від більш молодих людей, але при цьому для них, цих молодих, непривабливими. ( . . . )