Про знаки.

До речі, про знаки. Іноді люди їх бачать. Іноді люди іншим людям говорять про те, що бачать знаки якісь.

Павлові птах хижий з неба високого на голову дохлу мишу впустив. Франческо папером порізався, а потім побачив, що на папері тім був номер телефону записаний. Бобо отримав листівку чужу з запрошенням на весілля Крістіано й Філіппи. Андрій побачив десь на дорозі авто з неукраїнськими номерами, що врізалося у стовп бігборду, на якому плакат був з фотографією іншого Андрія, колеги його. Ейдан на балконі у себе знайшов пошматованого змія повітряного. Т.В. нахуярив солі у чай собі, але може то був і не знак, а просто Змій сонний був.

Але як би там не було – знаки повсюди і вони для усіх. Деякі очевидні. Деякі аж занадто. А деякі знаки – знаки дійсно. Буквально.



Світ розписаний Рубаром, як зошит учнівський загальний, товстий. Не дуже акуратний зошит не дуже старанного учня.

Якщо не придивлятися – каракулі, якщо зосередитися та вчитатися – текст складний і захопливий. Графіті, які викрикують цілі формули фарбою. Малюнки. Графічні прикраси будинків, всі ці переплетені колоски з квіточками, герби і віночки. Вивіски крамниць. Вітрини, що розмовляють. Люди, які вдягають футболки з рунними написами. Дерева, що ростуть немов вони серафими. Сміття під ногами, яке впало колись і лежить, передаючи послання усім тим, хто випадково наступить сандаликом. ( . . . )