Herzlichen Glückwunsch zum Geburtstag, Sana!

Ну і от. Двадцять перше. Ми подумали і я так вирішила – я маю це написати, щоб потім ніхто з нас – і навіть я, так – не міг би сказати, що цього написано не було.

Ферро, йди сюди, будеш свідком, як король королівства свого і як бугай із печаткою числа п’ять з половиною.

Я вирішила, що вирішувати долю трьох тут має хтось один з нас. І це – точно не я. Це той, золотий, який виїхав в наше життя. Влетів потягом швидкісним, який зійшов з колії. Влетів і став тут. Зупинився. І стоїть наче завжди тут був.



Він сам прийшов. І лиш він має тепер вирішити – скільки він ще може витримати, на скільки ще його вистачить.

Тож я не хочу розмов про це. Я хочу просто рішення. Будь якого рішення, яке Ем озвучить мені, або про яке я дізнаюся з третіх чи тритисячних вуст. Хай це рішення буде вистражданим і мільйон раз обдуманим. Хай воно буде спонтанним. Але воно буде рішенням Ем і тільки його. Не Олесевим, не моїм, не результатом дискусій і родинних обговорень.

Тож я просто буду готова до всього. І до дзвінка зі словами: «Я порозумівся із царством. Купив вам квитки до Берліна.» І до того, що хтось напише мені на Ліберо у приват: «Тобі вже хтось повідомив, що Ем твій зробив камінгаут, женився, а потім швидко помер?»