S.N. + D.D.B. 18

18.
Я говорю, дивлячись зверху униз: «Так, я кохаю тебе.» І бачу, як він, схиляючись і цілуючи мій живіт, ховає у цьому поцілунку посмішку переможця.

«Та невже.» - Кажу я. «Та не невже.» - Відповідає він. – «Прям один раз не збрехав, так весь спітнів й зашарівся. Зараз ти червоніший за дупу Віжена, Локі… Локі, ти знаєш, що ти навіть милий, коли не можеш брехати…»

«Аа-а-ааа.» - Я хапаю його за потилицю і притискаю до себе так сильно, що йому дихати нічим. – «Замовкни! Замовкни!» ( . . . )

S.N. + D.D.B. 19 20

19.
«Я бачу, ти скучив.» - Говорить він. «Я бачу, що бачиш.» - Промовляю я, злізаючи з його грудей, знімаючи нарешті підштаники і лягаючи поруч із ним. – «Але якщо ти думаєш, що це зійде за секс і тепер я тобі просто дам, то ти…» «Тупий?» «Ні. Наївний.»

Він мовчить. Довго лежить і мовчки дивиться в стелю. Потім говорить: «Мені це навіть подобається.» «Що?» «Бути наївним. Ти настільки зморений і наляканий, що анітрішки не брешеш. Я настільки наївний, що не сумніваюся в жодному твоєму слові. Ми тут удвох…» ( . . . )

S.N. + D.D.B. 21

21.
Він вихлюпується і затихає. Я витираю лице об його стегно і живіт, повертаюся до нього на подушки і кажу, сміючись: «Ну, брате, я бачу ти скучив за мною навіть сильніше, ніж я…»

Він посміхається. Тягнеться, щоб згребти мене у обійми, згрібає, вкладає головою на груди свої.

Але, коли, стискаючи мене у обіймах, він знову і знову підіймається з подушок й голову мою цілує, я не витримую і говорю: «Все, Тор. Ми докотились до ніжностей вже. Далі тільки…»

Він стискає мене з усіх сил. Наказує: «Локі, стоп! Заліпись!» «А то що?» - Цікавлюся я. Він важко зітхає у волосся моє: «Та нічого. Що насправді я можу зробити тобі?» ( . . . )

S.N. + D.D.B. 22

22.
В тиші проходить ще кілька хвилин. Потім я кажу: «Насправді час вже вставати. Давай, Тор.»

І я встигаю встати раніше, ніж він міг би зробити спробу мене затримати, або почав заперечувати. Я відходжу від ліжка, шукаю свою білизну і починаю вдягатися.

Він все ще лежить і я намагаюся не дивитися у його бік. Я стаю перед дзеркалом, вибираю собі образ магічний. Відкидаю один, другий, третій. Нарешті зупиняюся на якомусь і на собі закріпляю.



«Тобі личить.» - Він підходить ззаду до мене і дивиться на моє відображення. «Мені личить все.» - Кажу я. Потім додаю: «Ти ще голий. Тобі потрібно вдягтися.» ( . . . )