Te ert Urneer...

Я пишу пост у фейсбук і згадую поміж іншим там, що не люблю, коли мене торкається хтось без дозволу. І у цю мить хтось до Ем наближається і на його плече кладе руку.

Ем сіпається. Я сіпаюсь разом з ним. Його колега, який тихо підійшов щось спитати, розуміє все правильно і прибирає руку з плеча, бурмочучи: «Пробач. Я просто хотів… Мені здалося, ти спиш…»

Ем говорить: «Та нічого. Я майже спав, ти правий.» «Не висипляєшся? Ніяк не звикнеш до різниці у часових поясах?» «Угу.» - Каже Ем і далі його розмова з тією людиною стає мені вже не цікава, я відволікаюся на роботу свою, а коли повертаюсь до Ем, виявляю, що він лежить у ванні з розплющеними очима і дивиться у одну точку.



«Що?» - Питаю я. Він відповідає: «Нічого.» Потім заплющує очі, занурюється у воду на мить. Виринає й говорить: «Мені через сорок хвилин до роботи знову ставати, а я лежу тут і думаю, як добре, що ти почала забивати мігрень свою переглядом Марвелів мамуїх. Бо саме вони, точніше та аналогія з богами Тора і Локі, навели мене на думку про те, з якою саме Силою мені слід домовлятися у першу чергу. Перед тим, як намагатися домовитися зі своїм Царством…» ( . . . )