Вот я уже начинаю физически ощущать свою ущербность.

А ещё бы её не ощущать после того, как третий человек на неделе (И в последний раз кто?.. Дрыщ, братец Симоне, что уж совсем из ряда вон!) третий на неделе, повторяюсь, человек говорит мне:

-Любовь раскрепощает!

Если уж даже его раскрепощает любовь, то мне пора… Не знаю, что делать… Плакать? Вешаться?

Что делать неполноценной мне, всю жизнь сопротивляющейся проклятому этому чувству, всю жизнь проигрывающей битву и страдающей потом от того, что кто-то любимый чихнул; опоздал на пять минут; получил удар по ногам?..

Любить и бояться потерять – у меня между ними знак равенства!

А такие, как Дрыщ, те, которых раскрепостило – практически небожители! Я их не понимаю и я их боюсь…

Жила-була Мор Марнат,

Дуже розумна книжка. Тираж у неї, правда, був зовсім невеликий – на 12 лютого 2010 року – всього 7657 екземплярів – по штуці на душу. Зате зарозумілості у кожного рядка й у будь-якої літери книжки тієї було більш ніж предостатньо...

Зарозумілість їй дісталося від першого її автора, мабуть… Автор той знав латину і грецьку, умів читати чужі думки, запалювати вогонь одним клацанням пальців і сказав якось Папі Сильвестру Другому: «Дострибаєшся ти, братику мій, з тією своєю просвітою для народів усіх!»

А ще автор одружився з Каррі, яка не за нього заміж вийти мала колись, і з нею започаткував славний род Моррізів, до якого належу і я.

І якось так сталося, що початок роду мого збігся з початком книги… Тобто, вийшло воно зрозуміло як – напився Анхмар алкогольних напоїв різноманітних на честь народження першого сина і вранці було у нього дуже велике похмілля. Таке страшне й неприємне, що навіть з ліжка злізти він себе змусити не зміг. І сидів отак в простирадлах і в пухових подушках, а голову його (яка й без того боліла вельми була) свердлила якась думка – розумна й оригінальна. Якою він поділитись хотів би в листі до того ж таки Сильвестра, брата свого во Христі.

«Дідько, як недоречно!» - Подумав Анхмар і став по підлозі біля ліжка нишпорити рукою, щоб чимось на чомусь думку ту настирливу таки записати. Але нічого не знайшов, крім винного осаду на дні кружки, яку останньою вчора – у ліжку вже – допивав. От ним він і писав. На тому, що перше потрапило під руку – на другій своїй руці, на шкірі передпліччя. ( … )