El Cuidado del Olivar.
Oct. 13th, 2023 08:07 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoНа місце передчасно загиблих з волі Випадку і (умовних) людей, які до цього Випадку привели – заходять й заходять й заходять нові іріранет.
Колись ми зі Змієм – коли загинув Р.М., якого він добре знав і добре знав його родовід та багатьох його родичів – зрозуміли, що місце у мережі, з якого вирвали нагло когось, займають не просто кровні родичі загиблого, не просто люди, що мають щось спільне з ним в ДНК, а кузени й кузини до якогось числа. Двоюрідні, троюрідні… Семиюродні сестри та такі ж самі брати.
Мережа немов захоплює якусь горизонталь у родинному Оливковому Гаю й намагається прилаштувати десятки, сотні людей на місце однієї людини, яку було кимось вбито.
Я відчуваю це так, немов я на якийсь час встаю за опустіле місце. Немов зупиняюсь на людний вулиці проти руху, проти людської щільної течії. Ті, хто не родич тому, чиє місце я зайняла – обтікають моє тіло, обходять. Кузени проходять крізь.
Це боляче, так. Це немов хтось, хто, можливо, навіть мені симпатичний, спочатку входить в мій особистий простір, а потім напирає, притирається всім тілом, й за мить між мною і кимсь не залишається ні одягу, ні навіть повітря. Людина нахиляється і встромляє лоба свого у мою голову, у мій мозок, у мої відчуття та думки, впирається обличчям у мою потилицю, її ніс тисне на шийні хребці в тому місці, де закінчується мій хребет й починається череп. Затим вона робить крок і її груди, живіт опиняються притиснутими зсередини до мого хребта. Мить чи дві й вона виходить з моєї спини, як з кокону, чи як зі стіни. Проходить крізь мене, як крізь стіну. Озирається, займає своє місце. А ще за мить наближається інша людина.
Дуже боляче, коли це безперервний потік.
А потік утворюється тоді, коли гине передчасно не одна людина. Коли вбиті один за одним десь кілька срібних людей.
Так, як зараз.
Тепер, коли я зрозуміла, що середньостатистична ізраїльська родина більш багаточисельна, ніж середньостатистична українська.
Дуже багато кузенів. Дуже багато кузин.
Колись ми зі Змієм – коли загинув Р.М., якого він добре знав і добре знав його родовід та багатьох його родичів – зрозуміли, що місце у мережі, з якого вирвали нагло когось, займають не просто кровні родичі загиблого, не просто люди, що мають щось спільне з ним в ДНК, а кузени й кузини до якогось числа. Двоюрідні, троюрідні… Семиюродні сестри та такі ж самі брати.
Мережа немов захоплює якусь горизонталь у родинному Оливковому Гаю й намагається прилаштувати десятки, сотні людей на місце однієї людини, яку було кимось вбито.
Я відчуваю це так, немов я на якийсь час встаю за опустіле місце. Немов зупиняюсь на людний вулиці проти руху, проти людської щільної течії. Ті, хто не родич тому, чиє місце я зайняла – обтікають моє тіло, обходять. Кузени проходять крізь.
Це боляче, так. Це немов хтось, хто, можливо, навіть мені симпатичний, спочатку входить в мій особистий простір, а потім напирає, притирається всім тілом, й за мить між мною і кимсь не залишається ні одягу, ні навіть повітря. Людина нахиляється і встромляє лоба свого у мою голову, у мій мозок, у мої відчуття та думки, впирається обличчям у мою потилицю, її ніс тисне на шийні хребці в тому місці, де закінчується мій хребет й починається череп. Затим вона робить крок і її груди, живіт опиняються притиснутими зсередини до мого хребта. Мить чи дві й вона виходить з моєї спини, як з кокону, чи як зі стіни. Проходить крізь мене, як крізь стіну. Озирається, займає своє місце. А ще за мить наближається інша людина.
Дуже боляче, коли це безперервний потік.
А потік утворюється тоді, коли гине передчасно не одна людина. Коли вбиті один за одним десь кілька срібних людей.
Так, як зараз.
Тепер, коли я зрозуміла, що середньостатистична ізраїльська родина більш багаточисельна, ніж середньостатистична українська.
Дуже багато кузенів. Дуже багато кузин.
