N.F. + Т.T.R. + A.L. + All Others й Усі №19

[anna_amargo]

Як треба

– Все. Я вмер. – Каже Драко, відвалюючись від Гаррі й падаючи на спину, розкидаючи руки і ноги й відкидаючись на подушки: – Дай мені двадцять хвилин.
– Так багато? – Гаррі відповзає, задкує по зім’ятим, вологим від поту простирадлам доти, доки спиною не упирається в різьблене узніжжя. Озирається в пошуках палички: – Мені вистачило десяти.

Драко підіймає голову і дивиться звуженими очима, намагаючись сфокусуватися:
– Я тебе пну. – Каже він. – Я тебе вдарю ногою, якщо ти посмієш кинути на мене якесь з тих заклять, які чистять. Я тобі не брудний стілець у «Дірявому Казані», або стіл у хаті Візлів. Я людина. Для людей придумали воду, мило і душ!

– Добре. – Поттер підіймає руки, визнаючи поразку: – Я думав, ти не любиш…
– Твого поту на моєму тілі? – Мелфой стогне розчаровано: – Мордреде, ти дійсно кретин. І що ти там казав про десять хвилин? Щось я не пам’ятаю. Коли це було?!

– Я мав на увазі, там. В лісі. – Сміється Гаррі: – Ну, ти сказав, що ти вмер. І що тобі потрібно буде, щоб ожити, цілих двадцять хвилин. І я пожартував, що мені вистачило й десяти.

– А-а. – Ледь чутно у відповідь: – І жарти в тебе тупі.
– Пробач. – Так само тихо.

– І моя мати казала, що пройшло не більше п’яти. Від авади кедаври до того, як вона підійшла подивитися, чи ти вмер, і спитала, чи я живий.
– Можливо.

– Я відчув це. – Практично нечутно.
– Що?
– Відчув. Твою смерть. Я це відчув. – Драко намагається підняти одну руку, щоб накрити очі передпліччям, але рука важка, ніби налита свинцем, знову падає на ліжко: – Я відчув як ти вмер. Але не відчув, як ти воск… Як ти повернувся. Я навіть не повірив, коли ти… Вивалився з рук того телепня Геґріда і почав битися. У мене було відчуття, що це був не ти… Бо… Бо я не відчував тебе доти...

Мелфой замовкає з запрокинутою головою і заплющеними очима. Поттер дивиться на місце де шия переходить у підборіддя, на борлак, який підіймається, коли Драко проковтує слину. Проходить кілька хвилин до того, як він наважується промовити:
– І?

– А? – Драко розплющує очі, кидає швидкий погляд на Гаррі. Бачить, що той весь в очікуванні: – А. Я не вірив. В те, що ти не помер. Аж поки мама не взяла мене за руку і не потягла звідти насильно. Вона сказала… Вона сказала. Драко, з ним все добре, з ним все добре, він зробить все, як треба, а потім знайде тебе.

– Твоя мама сказала, що зі мною все добре і що я зроблю все, як треба? – Гаррі кладе пальці на щиколотку однієї з ніг, між якими сидить, і стискає її, щоб змусити Драко підняти голову і ще раз подивитися: – Зроблю все, як треба? А потім знайду тебе?

Драко на мить відриває потилицю від подушки. Намагається знизати плечима. Питає:
– А хіба не так було? Скільки тобі знадобилось часу? Відремонтувати свою паличку з допомогою бузинової, позбутися бузинової, пообніматися з усіма, хто там вижив з твоїх, а потім увірватися у міністерство з вимогою показати мене? Ти був там за кілька годин. Я чув твій голос. Я чув тебе з кімнати, у якій нас замкнули.

Поттер стискає пальці на нозі Мелфоя сильніше:
– Я витратив зайвий… Я ще заходив сюди. Я шукав тебе тут у той день. У твоєму будинку. Але тут був лише Робардс зі своїми людьми. Вони обшукували перший поверх і мені сказали, що ти і твої батьки вже заарештовані…

– А. – Знову каже Мелфой: – Хоробрий лицар Гавейн? Голова Департаменту Аврорів, який залишався Головою Департаменту Аврорів завжди? Який був до, під час і після, і буде ще довго? І який не брав участі в битві, але почав арешти ПСів, які розбіглися після битви за тридцять хвилин після того, як вона завершилась? Говорять, він був під Імперіусом і прийшов до тями лише тоді, коли ти вбив Темного Лорда?

– Говорять. – Гаррі не може стримати сміху.

– Поттере, нічого забавного. – Мелфой підіймає голову і дивиться, як Гаррі сміється: – Гавейн Робардс не те що ти. Відповідальна людина. Відчув, що час прийшов і зразу ж взявся до своєї роботи. Проводив обшуки. Арештовував Пожирачів. А ти бігав і, навпаки, намагався їх витягти з лев’ячих лап правосуддя…

Гаррі ірже і обхоплює пальцями другу щиколотку Мелфоя, щоб потягти його уперед, на себе, ближче до себе.

– Кожен робив те, що мав. – Промовляє він, іржучи: – Кожен робив те, що треба. Кожен намагався втримати щось своє. Робардс кар’єру. А я тебе.

– Мерліне і Моргана! – Мелфой знаходить сили підняти руки і затулити ними лице від насмішкуватого погляду. Бурмотить у долоні: – Я маю вірити, що ти мав би потрапити на Слизерин, Поттере. Ти такий підлий й підступний. Коли я помру, я заповідаю комусь видати мої щоденники. І вся правда про тебе випливе, нарешті, і ти будеш старий сидіти у фотелі біля каміну, а твої правнуки принесуть тобі «Віщун» і спитають, чи це правда все, що про тебе написав у щоденниках мерзенний старикашка Мелфой.

– Чому ти так кажеш? – Голос Гаррі раптом такий серйозний, що Драко прибирає пальці з очей і дивиться запитально.

– Що кажу? Що ти підлий й підступний?
– Ні. – Поттер хитає головою: – Що ти раніше помреш.

– А. – Мелфой знову видає той самий тихий, короткий звук: – Ти дійсно думаєш, що я збираюся ще раз пережити твою кляту смерть?

– Як це було? – Гаррі запитує таким тоном наче питає про іспити, побачення або подорож.

– Ти не купив цигарок. – Відповідає гнівно Драко: – Ми б могли зараз лежати й курити, якби ти купив цигарки. Але ти не купив цигарок.

– Драко, то як це було?
– Наче вимкнули світло. – Каже Мелфой: – Наче всередині мене моя кімната, яка належить мені, у яку я зайшов. І тут раптом вимкнулось світло. Одночасно погасли всі факели і ліхтарі, і за вікном місяць. І я наче знаю як стоять меблі й де в мене що лежить. Але. Але я не бачу і не можу знайти. І поступово приходить паніка. Жах. Відчай. Бо я розумію, що тепер так буде завжди, навпомацки в темряві. До кінця моїх днів…

Гаррі довго мовчить, дивлячись уперед, тобто, на живіть Драко й на те, що між ніг, але навряд чи бачачи щось з того, на що витріщається. Потім відкриває рота. Закриває. Відкриває знову:
– Це тому у тебе істерика, коли я переставляю тут якийсь важливий предмет? Ти боїшся, що в темряві не знайдеш цього?

– Заткнись. – Відповідає Драко. Й за хвилину: – Якщо ти нічого не чіпатимеш, все буде…
– Як треба. – Підказує Гаррі.
– Так. Все буде як треба.