Величне в своїй непомітності Місто.
Feb. 12th, 2023 12:21 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoДванадцяте Лютого – День Пропозицій. Рано вранці Змій раптом мені нагадав про мій старий допис з ЖЖ. Допис за чотирнадцятий рік, у якому я згадую легенду Astar Veellohur Ēr...
Якщо що, то Астар Вілло – то легенда така, за якою в війні за незалежність будь-якої землі до лав живих стають мертві місцеві, які загинули у всіх війнах попередніх, не знавши при цім, чи буде колись Батьківщина їх вільна. За цією легендою – вони прокидаються від вічного сну у ту мить, коли у них з’являється, нарешті, надія побачити вільною землю рідну свою.
Головне тут – місцеві. Тобто, народжені на цій самій землі. Такі, що мали колись тут могили батьків і коріння Життєвих Олив. Ну, і також дуже важливий момент – вони мають бути не лише місцевими, але й такими, які хотіли колись країну не залежну ні від кого, свою.
Власне, це ясно вже з назви легенди, бо – якщо не вдаватись в подробиці – перекладається ця назва як «По Своє Зі Своїми».
І легенда говорить, що – для того, щоби мерці встали і вийшли з-за стіни – те військо живих, яке збирається звільняти територію якусь невільну, має бути зібране з тих, в кого також в цій землі є коріння.
А щоб мерці мали змогу доєднатися – живі повинні пройти по краю вільної території, щоб зібрати всіх тих мерців, які забажають встати і з живими піти.
Так от. Я це писала в 2014-тому. Й коли я писала той текст – я не могла зрозуміти, чому там війська, які рухаються з Дніпра (тоді ще Дніпропетровська) й Запоріжжя на (тоді ще) Торез – йшли спочатку у напрямку Комишувахи і до Гуляйполя, щоб потім піти уперед.
Тоді мені здавалось це нелогічним, бо – навіть попри необхідність пройти місцями всіх запеклих боїв всіх минулих сторічь, щоб підняти і підібрати мерців – це був не найближчий шлях у напрямку на схід й за Донецьк.
Тоді це не мало сенсу, бо армія або мала йти з двох міст на схід навпростець, або, якщо вже хотіла зібрати всіх своїх з Приазов'я, мала спускатися вниз на Мелітополь, а потім пройти Кирилівку, Приморськ, Бердянськ і по берегу моря у область сусідню.
І аж тепер – коли Змій спитав: «Розумієш?» – до мене дійшло, що тепер якраз оця дуга, яку я тоді означила назвами смт Комишуваха та магічного Гуляйполя – це і є приблизний край вільної території, по якому живі й вільні мають колись за мертвими своїми пройти.
P.S. Ну, і – нарешті той пост, про який згадав Змій. Колись він був написаний російською мовою, але я його переклала тепер (перекладаючи десь посередині, відчула як на руках і потилиці стало дибки волосся і пішла тілом Хвиля, угу), залишивши в кінці посилання на скрін оригінального допису.
P. P. S. Ну, і так, дуже хочеться простягти руки вперед до невидимих глядачів й голосом Сара Бернар №41 виразно попросити: «О, мої милі! Скажіть, що Змій цілком випадково на той допис старий мій набрів. І просто так мені його нагадав. Саме сьогодні. Саме в цей дивний день. В день, коли я побачила у стрічці Фейсбуку своїй допис про дзеркало, в якому моє Запоріжжя назвали Величним в своїй непомітності Містом.
Якщо що, то Астар Вілло – то легенда така, за якою в війні за незалежність будь-якої землі до лав живих стають мертві місцеві, які загинули у всіх війнах попередніх, не знавши при цім, чи буде колись Батьківщина їх вільна. За цією легендою – вони прокидаються від вічного сну у ту мить, коли у них з’являється, нарешті, надія побачити вільною землю рідну свою.
Головне тут – місцеві. Тобто, народжені на цій самій землі. Такі, що мали колись тут могили батьків і коріння Життєвих Олив. Ну, і також дуже важливий момент – вони мають бути не лише місцевими, але й такими, які хотіли колись країну не залежну ні від кого, свою.
Власне, це ясно вже з назви легенди, бо – якщо не вдаватись в подробиці – перекладається ця назва як «По Своє Зі Своїми».
І легенда говорить, що – для того, щоби мерці встали і вийшли з-за стіни – те військо живих, яке збирається звільняти територію якусь невільну, має бути зібране з тих, в кого також в цій землі є коріння.
А щоб мерці мали змогу доєднатися – живі повинні пройти по краю вільної території, щоб зібрати всіх тих мерців, які забажають встати і з живими піти.
Так от. Я це писала в 2014-тому. Й коли я писала той текст – я не могла зрозуміти, чому там війська, які рухаються з Дніпра (тоді ще Дніпропетровська) й Запоріжжя на (тоді ще) Торез – йшли спочатку у напрямку Комишувахи і до Гуляйполя, щоб потім піти уперед.
Тоді мені здавалось це нелогічним, бо – навіть попри необхідність пройти місцями всіх запеклих боїв всіх минулих сторічь, щоб підняти і підібрати мерців – це був не найближчий шлях у напрямку на схід й за Донецьк.
Тоді це не мало сенсу, бо армія або мала йти з двох міст на схід навпростець, або, якщо вже хотіла зібрати всіх своїх з Приазов'я, мала спускатися вниз на Мелітополь, а потім пройти Кирилівку, Приморськ, Бердянськ і по берегу моря у область сусідню.
І аж тепер – коли Змій спитав: «Розумієш?» – до мене дійшло, що тепер якраз оця дуга, яку я тоді означила назвами смт Комишуваха та магічного Гуляйполя – це і є приблизний край вільної території, по якому живі й вільні мають колись за мертвими своїми пройти.
P.S. Ну, і – нарешті той пост, про який згадав Змій. Колись він був написаний російською мовою, але я його переклала тепер (перекладаючи десь посередині, відчула як на руках і потилиці стало дибки волосся і пішла тілом Хвиля, угу), залишивши в кінці посилання на скрін оригінального допису.
P. P. S. Ну, і так, дуже хочеться простягти руки вперед до невидимих глядачів й голосом Сара Бернар №41 виразно попросити: «О, мої милі! Скажіть, що Змій цілком випадково на той допис старий мій набрів. І просто так мені його нагадав. Саме сьогодні. Саме в цей дивний день. В день, коли я побачила у стрічці Фейсбуку своїй допис про дзеркало, в якому моє Запоріжжя назвали Величним в своїй непомітності Містом.
