Про користь з Базальту.
Aug. 2nd, 2022 03:02 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoВночі з Липня на Серпень (під час об’явленої повітряної тривоги у Запоріжжі – це важливий, мабуть, нюанс) сиділи собі та тринділи в месенджері з німцем й англійцем.
І тут (дуже раптово, угу) вирубився інтернет одночасно і в мене, й в Олеся (бо був такий важкий тиждень, що в мене необхідність поповнити Київстар просто вилетіла з голови).
Звісно, одночасно і в Берліні, і в Лондоні чуваки у перші секунди навідкладали з переляку цеглин. Але за хвилину обидва оговтались, перейшли у базальт і зіштовхнулися в моїй голові (ніколи так не робіть, заходьте спокійно в людей, а не встрибуйте перелякані, якщо ви, звісно, не хочете зробити комусь близькому інсульт).
Й я написала в фейсбуці про це. Й додала, що в буремні часи емпатія у базальті, само собою, той ще подарунок. Але. Що якщо б м мене спитали поради, що робити людині тоді, коли вона щось таке вже зловила нове і явно чуже у своїх відчуттях – я би сказала: «Хай не боїться цього, не відштовхує це, а краще тренує. Може нащось й згодиться... Колись...»
Й я, звісно, додала Змієве магічне: «Мабуть.» А він на це мені написав: «Ось подивишся – зараз у тебе питатимуть про те, як це тренувати. Тож я тобі раджу – сядь і хоча б коротку інструкцію зараз же напиши...»
Чи варто казати, що Змій знову виявився абсолютно правий? Дійсно спитали ж. Тому. Спробую написати. Мабуть.
Починається все з того, що люди вважають галюцинаціями своїми або з того, що радше ладні списати на ефект дежавю.
Тобто. Ви вперше приїздите у Мілан і вам здається, що ви не просто були тут колись. Ви впевнені, що це ваше місто, що воно вам рідне. Вам не хочеться туди, куди зазвичай йдуть всі туристи. Вам не цікавий Собор і художні галереї. Вас тягне на вулиці, які аж ніяк не туристичні, в крамниці, де торгують не сувенірами, в кафешки, що не розраховані на чужаків, а обслуговують свій постійний контингент з місцевих, які п’ють пиво (а не погане вино, яке наливають американцям як сонячну Італію в келихи за скажені гроші, угу). Вам хочеться у двори, де перемовляються з балконів, де пліткують про сусідів й футбол.
Ви ходите тут і там, дивуєтесь своїм відчуттям і починаєте фантазувати про те, що в минулому житті італійцем були. А ні. Це хтось з вашого базальту в Італії просто живе. В тому самому Мілані. І ходить він тими вулицями, сидить у тих кав’ярнях і пиво те саме п’є.
А ви просто, приїхавши в його місто, наблизились до нього впритул. Відчули ті запахи, які він теж відчуває в цю мить. Побачили облуплену штукатурку на будинку, повз який він нещодавно пройшов. Побачили ту сусідку, яка п’ять хвилин тому помахала йому з вікна, бо вона досі в тому вікні як Джоконда стирчить. Ви зійшлися і на якусь мить стали настільки близькі, що могли би подивитися в вітрину крамниці, біля якої зупинилися, і побачити там не себе. Але ви не розумієте, що це базальт. Й версія про дежавю і минуле життя вам здається більш простою.
Але це лише в тих випадках, коли ви опинились у місті когось з базальту свого. Таке трапляється нечасто, бо не всі у Міланах, Парижах і Нью-Йорках живуть. Більшість живе у містах, які не цікавлять туристів, тож не всім випадає приїхати й побачити незнайоме місто, як місто рідне собі.
Частіше за все базальтові зв’язки на початку проявляються як галюцинації різноманітні. Й багато людей так до старості й доживає з упевненістю, що це глюки дивні якісь.
Смак у роті їжі такої, яку ви не їли зараз, а можливо й ніколи б їсти не стали (дякую за сиру рибу Ем Майнхарде, йя, і за смердючий пиріг також обов’язково велике спасибі тобі)...
Аромати чужі, які ви ловите у власній квартирі.
Ритм музики, яку ви не чуєте, але яка змушує вас лізти в ютьюб і шукати пісню підходящу під ритм (саме по ритму, до речі, я колись Гада отого і знайшла, якщо це цікаво комусь).
Звуки випадкові. Стукіт. Телефонний рінгтон. Голоси, які сваряться. Голоси, які сміються. Голоси які окликають не вас, але так, що вам хочеться озирнутись й ви озираєтесь й не бачите нікого, хто окликнути б міг.
Біль в тих місцях, де у вас нічого боліти не може (це ж скільки людей бігали до лікарів, здавали аналізи, проходили обстеження і чули про те, що немає у них ніякого гастриту і з колінами окей також все).
Серце, що колотиться так, наче ви марафон біжите – в час, коли ви сидите на дивані й читаєте книжку нудну. Жар, який накочує в прохолодній кімнаті. Мороз по шкірі в жару.
Відчуття алкогольного оп’яніння у тверезників. Відчуття закоханості у весь світ, яким раптом накриває без причини мізантропів, які ненавидять всіх. Відчуття оргазму під час засідання вченої ради. Бажання зареготати без приводу. Ненависть безпричинна, злість на рівному місті. Це все також воно.
Це те, з чим можна було би сходити до психіатра.
Та спочатку я б радила перевірити, чи все те дійсно галюцинації й терени психіатрії, чи дійсно хтось з вашого базальту жере шматками дорблю й має на телефоні рінгтоном пісню про жабу дурну.
Як перевірити?
Почати те, що я назвала тренуванням.
Для початку фіксувати всі не свої відчуття. Якщо ви зануда (як Змій) ви можете попервах навіть зошита завести. У який будете записувати все, що ловите не своє. Наприклад: «6-те вересня. Вівторок. 9-00. Відчуття бігу. Підвищився пульс. Не вистачає повітря. 9-те вересня. П’ятниця. 19-30. Смак джину у роті. 22-00. Відчуття легкого сп’яніння.»
Вам може поталанити мати в базальті людей зі сталими звичками й поступово у вас буде розуміння, що в вашому колі є хтось, хто по вівторках вранці бігає, бо думає, що це допоможе скинути зайву вагу, і є хтось, хто по п’ятницях напивається, щоб викинути роботу з думок.
Але навіть якщо у вас немає регулярних людей, а базальтні прояви випадкові й ви ловите людей без графіку якогось, а наприклад лише тоді, коли вам сумно, одиноко чи ви втомились і через це стали більш відкриті для проривів, для проявів чиїхось життів – ви однаково можете почати тренування.
В обох випадках – і коли у вас вже є чужий режим, і коли ви випадково зловили когось через смак чи через аромат – спробуйте для початку зосередитися.
Головне тут – не намагатися вгадувати. Обов’язкове – вимкнути свою фантазію зразу ж як відчули в собі не себе.
Не треба думати – що це за смак, що це за запах. Не треба намагатися уявляти який це міг би бути продукт. Бо ви можете не знати продукту цього. Ви лише зіб’єте свої налаштування, якщо стенете підбирати зі знайомих смаків й ароматів щось схоже на те, що відчуваєте в роті чи носом.
Й – головне – не намагайтесь уявити людину, яка зараз це їсть, чи яка полилася парфумами, які ви раптом відчули. Бо уява стане малювати вам когось, хто міг би бути вам симпатичним. Хто в вашому смакові та стилі (ну, скажімо, якби я, почувши ту пісню і відчувши рухи танцю, почала б уявляти когось, я би ніколи не потрапила в Змія, бо – не мій типаж взагалі, сі).
Уява – це те, що заважає. Її треба вимикати зразу ж, як тільки ви усвідомили, що щось, що ви відчуваєте ось прямо зараз, в цю мить, ви не можете відчувати.
Далі треба вимикати себе.
Само собою, якщо ви відчули в роті смак кави чи оселедця в той час, коли ведете автомобіль, чистите зброю чи робите пацієнту операцію на серці – краще не вимикатись, а, навпаки, викинути з голови чужі відчуття взагалі.
Але якщо ви (як я у випадку зі Змієм) в цей момент нічим важливим не займаєтесь, а тільки прокинулись і ще лежите, чи ще не лягали, а сидите і тупите в серіал або інтернет – вимикайтесь сміливо.
Розслабте тіло настільки, наскільки це можливо. Перестаньте слідкувати за руками й ногами. Бо люди часто не можуть вимкнутися лише тому, що постійно контролюють свою позу, свої кінцівки, своє положення на місці якомусь, так наче хочуть бути постійно упевнені, що займають якесь місце своє на Землі, що існують й живі.
Якщо ви не боїтеся висоти чи води – спробуйте перевести своє тіло в режим неконтрольованого падіння, або занурення на глибину. Та це практика скоріше для тих, хто вже знайомий з техніками вимикання, для початку буде достатньо просто сісти, розвалившись на зручному стільці, або у позу зірки морської лягти.
Тепер зосередьтеся на тому, що відчуваєте як не своє. Спробуйте зловити зміни смаку чи аромату, які будуть відбуватись тепер.
Бо якщо ви відчули в роті смак кави, наприклад, то це не просто смак кави. Це цілий процес. Людина робить ковток. Ставить філіжанку на стіл. Потім знову її підіймає. Робить ще один ковток. Можливо, поки вона каву вранішню п’є – вона займається ще чимось. Говорить з родичами за столом. Продивляється свій фейсбук. Слухає новини по радіо. Колупається в носі, угу.
Тож спробуйте потрапити в цей її процес. Ви зосереджені. Відчуваєте гіркуватий смак кави у роті. Ось він став слабшим. Значить людина опустила чашку. Ось знову сильніший. Значить це наступний ковток. Можливо до смаку каву додався ще новий якийсь. Це цукерка? Чи бутерброд? Спробуйте розширити відчуття.
Скажімо, смак став сильніший. Ви розумієте що в цю мить хтось ковтає каву. Це означає, що чашка чи стаканчик біля вуст цієї людини й пальці її тримають посудину з напоєм. Спробуйте відчути те, що відчуває людина. Доторк філіжанки до губ. Захват пальцями ручки. Долоню на пластянці з макдрайвкафе.
Якщо вдалось – зафіксуйте нові відчуття. Фіксуйте все незвичне для вас, все незнайоме. Можливо, людина тримає чашку не так, як ви зазвичай. Наприклад, відставляє мізинець, чи підтримує знизу за дно. Можливо вона шульга взагалі.
Зафіксуйте момент той, коли ви – не відчуваючи свого тіла, яке сидить чи лежить – відчуваєте при цьому чашку в руці, відчуваєте рух, яким цю чашку опускають і ставлять на стіл.
Так, з першої спроби у вас, можливо, не вийде захопити всю людину. Чи навіть її руку й той жест, яким вона чашку свою ставить на стіл.
Можливо, ви зможете лише зафіксувати зміну смаку зі слабкого на більш інтенсивний і знову на слабкий. Але і це вже великий успіх!
В такому випадку ви не просто зловили глюк випадковий якийсь. Ви змогли затриматися своєю волею у іншій людині. Пробули в ній якийсь час у процесі пиття. Жили не своїм життям кілька хвилин, а проживали її.
Якщо ви будете тренувати це – то за якийсь час ви зможете не просто втриматися в іншій людині зі свого базальту. Ви зможете не тільки відчути її руку, що тримає чашку. Можливо, ви її носом відчуєте аромат кави й інші запахи кухні, у який вона зранку сидить. Ви зможете її вухами почути новини, чи музику, яка грає поруч. Можливо, ви зможете подивитися очами цієї людини на ту чашку, на ту руку, що її тримає, на тіло, якому належить рука. Можливо, ви навіть зможете прочитати в телефоні, який ця людини триматиме у іншій руці, її ім’я і прізвище й знайти цю людину в фейсбуці (як зробив це Змій задовго до того, як я уперше потрапила в тіло його).
Потім, звісно, ви можете дотренуватися і до знайомства, і до голосів в голові.
Тому, що все лише починається з кави, з бігу по вівторках чи джину по п’ятницях. Бо це – як завжди – Новий Світ. В якому ми всі будемо такі й будемо здатні на це. Тут знову мабуть.
І тут (дуже раптово, угу) вирубився інтернет одночасно і в мене, й в Олеся (бо був такий важкий тиждень, що в мене необхідність поповнити Київстар просто вилетіла з голови).
Звісно, одночасно і в Берліні, і в Лондоні чуваки у перші секунди навідкладали з переляку цеглин. Але за хвилину обидва оговтались, перейшли у базальт і зіштовхнулися в моїй голові (ніколи так не робіть, заходьте спокійно в людей, а не встрибуйте перелякані, якщо ви, звісно, не хочете зробити комусь близькому інсульт).
Й я написала в фейсбуці про це. Й додала, що в буремні часи емпатія у базальті, само собою, той ще подарунок. Але. Що якщо б м мене спитали поради, що робити людині тоді, коли вона щось таке вже зловила нове і явно чуже у своїх відчуттях – я би сказала: «Хай не боїться цього, не відштовхує це, а краще тренує. Може нащось й згодиться... Колись...»
Й я, звісно, додала Змієве магічне: «Мабуть.» А він на це мені написав: «Ось подивишся – зараз у тебе питатимуть про те, як це тренувати. Тож я тобі раджу – сядь і хоча б коротку інструкцію зараз же напиши...»
Чи варто казати, що Змій знову виявився абсолютно правий? Дійсно спитали ж. Тому. Спробую написати. Мабуть.
Починається все з того, що люди вважають галюцинаціями своїми або з того, що радше ладні списати на ефект дежавю.
Тобто. Ви вперше приїздите у Мілан і вам здається, що ви не просто були тут колись. Ви впевнені, що це ваше місто, що воно вам рідне. Вам не хочеться туди, куди зазвичай йдуть всі туристи. Вам не цікавий Собор і художні галереї. Вас тягне на вулиці, які аж ніяк не туристичні, в крамниці, де торгують не сувенірами, в кафешки, що не розраховані на чужаків, а обслуговують свій постійний контингент з місцевих, які п’ють пиво (а не погане вино, яке наливають американцям як сонячну Італію в келихи за скажені гроші, угу). Вам хочеться у двори, де перемовляються з балконів, де пліткують про сусідів й футбол.
Ви ходите тут і там, дивуєтесь своїм відчуттям і починаєте фантазувати про те, що в минулому житті італійцем були. А ні. Це хтось з вашого базальту в Італії просто живе. В тому самому Мілані. І ходить він тими вулицями, сидить у тих кав’ярнях і пиво те саме п’є.
А ви просто, приїхавши в його місто, наблизились до нього впритул. Відчули ті запахи, які він теж відчуває в цю мить. Побачили облуплену штукатурку на будинку, повз який він нещодавно пройшов. Побачили ту сусідку, яка п’ять хвилин тому помахала йому з вікна, бо вона досі в тому вікні як Джоконда стирчить. Ви зійшлися і на якусь мить стали настільки близькі, що могли би подивитися в вітрину крамниці, біля якої зупинилися, і побачити там не себе. Але ви не розумієте, що це базальт. Й версія про дежавю і минуле життя вам здається більш простою.
Але це лише в тих випадках, коли ви опинились у місті когось з базальту свого. Таке трапляється нечасто, бо не всі у Міланах, Парижах і Нью-Йорках живуть. Більшість живе у містах, які не цікавлять туристів, тож не всім випадає приїхати й побачити незнайоме місто, як місто рідне собі.
Частіше за все базальтові зв’язки на початку проявляються як галюцинації різноманітні. Й багато людей так до старості й доживає з упевненістю, що це глюки дивні якісь.
Смак у роті їжі такої, яку ви не їли зараз, а можливо й ніколи б їсти не стали (дякую за сиру рибу Ем Майнхарде, йя, і за смердючий пиріг також обов’язково велике спасибі тобі)...
Аромати чужі, які ви ловите у власній квартирі.
Ритм музики, яку ви не чуєте, але яка змушує вас лізти в ютьюб і шукати пісню підходящу під ритм (саме по ритму, до речі, я колись Гада отого і знайшла, якщо це цікаво комусь).
Звуки випадкові. Стукіт. Телефонний рінгтон. Голоси, які сваряться. Голоси, які сміються. Голоси які окликають не вас, але так, що вам хочеться озирнутись й ви озираєтесь й не бачите нікого, хто окликнути б міг.
Біль в тих місцях, де у вас нічого боліти не може (це ж скільки людей бігали до лікарів, здавали аналізи, проходили обстеження і чули про те, що немає у них ніякого гастриту і з колінами окей також все).
Серце, що колотиться так, наче ви марафон біжите – в час, коли ви сидите на дивані й читаєте книжку нудну. Жар, який накочує в прохолодній кімнаті. Мороз по шкірі в жару.
Відчуття алкогольного оп’яніння у тверезників. Відчуття закоханості у весь світ, яким раптом накриває без причини мізантропів, які ненавидять всіх. Відчуття оргазму під час засідання вченої ради. Бажання зареготати без приводу. Ненависть безпричинна, злість на рівному місті. Це все також воно.
Це те, з чим можна було би сходити до психіатра.
Та спочатку я б радила перевірити, чи все те дійсно галюцинації й терени психіатрії, чи дійсно хтось з вашого базальту жере шматками дорблю й має на телефоні рінгтоном пісню про жабу дурну.
Як перевірити?
Почати те, що я назвала тренуванням.
Для початку фіксувати всі не свої відчуття. Якщо ви зануда (як Змій) ви можете попервах навіть зошита завести. У який будете записувати все, що ловите не своє. Наприклад: «6-те вересня. Вівторок. 9-00. Відчуття бігу. Підвищився пульс. Не вистачає повітря. 9-те вересня. П’ятниця. 19-30. Смак джину у роті. 22-00. Відчуття легкого сп’яніння.»
Вам може поталанити мати в базальті людей зі сталими звичками й поступово у вас буде розуміння, що в вашому колі є хтось, хто по вівторках вранці бігає, бо думає, що це допоможе скинути зайву вагу, і є хтось, хто по п’ятницях напивається, щоб викинути роботу з думок.
Але навіть якщо у вас немає регулярних людей, а базальтні прояви випадкові й ви ловите людей без графіку якогось, а наприклад лише тоді, коли вам сумно, одиноко чи ви втомились і через це стали більш відкриті для проривів, для проявів чиїхось життів – ви однаково можете почати тренування.
В обох випадках – і коли у вас вже є чужий режим, і коли ви випадково зловили когось через смак чи через аромат – спробуйте для початку зосередитися.
Головне тут – не намагатися вгадувати. Обов’язкове – вимкнути свою фантазію зразу ж як відчули в собі не себе.
Не треба думати – що це за смак, що це за запах. Не треба намагатися уявляти який це міг би бути продукт. Бо ви можете не знати продукту цього. Ви лише зіб’єте свої налаштування, якщо стенете підбирати зі знайомих смаків й ароматів щось схоже на те, що відчуваєте в роті чи носом.
Й – головне – не намагайтесь уявити людину, яка зараз це їсть, чи яка полилася парфумами, які ви раптом відчули. Бо уява стане малювати вам когось, хто міг би бути вам симпатичним. Хто в вашому смакові та стилі (ну, скажімо, якби я, почувши ту пісню і відчувши рухи танцю, почала б уявляти когось, я би ніколи не потрапила в Змія, бо – не мій типаж взагалі, сі).
Уява – це те, що заважає. Її треба вимикати зразу ж, як тільки ви усвідомили, що щось, що ви відчуваєте ось прямо зараз, в цю мить, ви не можете відчувати.
Далі треба вимикати себе.
Само собою, якщо ви відчули в роті смак кави чи оселедця в той час, коли ведете автомобіль, чистите зброю чи робите пацієнту операцію на серці – краще не вимикатись, а, навпаки, викинути з голови чужі відчуття взагалі.
Але якщо ви (як я у випадку зі Змієм) в цей момент нічим важливим не займаєтесь, а тільки прокинулись і ще лежите, чи ще не лягали, а сидите і тупите в серіал або інтернет – вимикайтесь сміливо.
Розслабте тіло настільки, наскільки це можливо. Перестаньте слідкувати за руками й ногами. Бо люди часто не можуть вимкнутися лише тому, що постійно контролюють свою позу, свої кінцівки, своє положення на місці якомусь, так наче хочуть бути постійно упевнені, що займають якесь місце своє на Землі, що існують й живі.
Якщо ви не боїтеся висоти чи води – спробуйте перевести своє тіло в режим неконтрольованого падіння, або занурення на глибину. Та це практика скоріше для тих, хто вже знайомий з техніками вимикання, для початку буде достатньо просто сісти, розвалившись на зручному стільці, або у позу зірки морської лягти.
Тепер зосередьтеся на тому, що відчуваєте як не своє. Спробуйте зловити зміни смаку чи аромату, які будуть відбуватись тепер.
Бо якщо ви відчули в роті смак кави, наприклад, то це не просто смак кави. Це цілий процес. Людина робить ковток. Ставить філіжанку на стіл. Потім знову її підіймає. Робить ще один ковток. Можливо, поки вона каву вранішню п’є – вона займається ще чимось. Говорить з родичами за столом. Продивляється свій фейсбук. Слухає новини по радіо. Колупається в носі, угу.
Тож спробуйте потрапити в цей її процес. Ви зосереджені. Відчуваєте гіркуватий смак кави у роті. Ось він став слабшим. Значить людина опустила чашку. Ось знову сильніший. Значить це наступний ковток. Можливо до смаку каву додався ще новий якийсь. Це цукерка? Чи бутерброд? Спробуйте розширити відчуття.
Скажімо, смак став сильніший. Ви розумієте що в цю мить хтось ковтає каву. Це означає, що чашка чи стаканчик біля вуст цієї людини й пальці її тримають посудину з напоєм. Спробуйте відчути те, що відчуває людина. Доторк філіжанки до губ. Захват пальцями ручки. Долоню на пластянці з макдрайвкафе.
Якщо вдалось – зафіксуйте нові відчуття. Фіксуйте все незвичне для вас, все незнайоме. Можливо, людина тримає чашку не так, як ви зазвичай. Наприклад, відставляє мізинець, чи підтримує знизу за дно. Можливо вона шульга взагалі.
Зафіксуйте момент той, коли ви – не відчуваючи свого тіла, яке сидить чи лежить – відчуваєте при цьому чашку в руці, відчуваєте рух, яким цю чашку опускають і ставлять на стіл.
Так, з першої спроби у вас, можливо, не вийде захопити всю людину. Чи навіть її руку й той жест, яким вона чашку свою ставить на стіл.
Можливо, ви зможете лише зафіксувати зміну смаку зі слабкого на більш інтенсивний і знову на слабкий. Але і це вже великий успіх!
В такому випадку ви не просто зловили глюк випадковий якийсь. Ви змогли затриматися своєю волею у іншій людині. Пробули в ній якийсь час у процесі пиття. Жили не своїм життям кілька хвилин, а проживали її.
Якщо ви будете тренувати це – то за якийсь час ви зможете не просто втриматися в іншій людині зі свого базальту. Ви зможете не тільки відчути її руку, що тримає чашку. Можливо, ви її носом відчуєте аромат кави й інші запахи кухні, у який вона зранку сидить. Ви зможете її вухами почути новини, чи музику, яка грає поруч. Можливо, ви зможете подивитися очами цієї людини на ту чашку, на ту руку, що її тримає, на тіло, якому належить рука. Можливо, ви навіть зможете прочитати в телефоні, який ця людини триматиме у іншій руці, її ім’я і прізвище й знайти цю людину в фейсбуці (як зробив це Змій задовго до того, як я уперше потрапила в тіло його).
Потім, звісно, ви можете дотренуватися і до знайомства, і до голосів в голові.
Тому, що все лише починається з кави, з бігу по вівторках чи джину по п’ятницях. Бо це – як завжди – Новий Світ. В якому ми всі будемо такі й будемо здатні на це. Тут знову мабуть.
