Про нестрашні страшні сни.
Apr. 23rd, 2021 09:56 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoДнями чоловіку моєму приснився сон. Про те, як він сидів десь у компанії, яка обговорювала цікаве щось й пліткувала. Й – по сюжету того сну – він також хотів щось сказати, але всі навколо нього так торохтіли, так голосно і багато балакали, що він просто не встигав упіймати паузу і вставити у неї хоч слово.
Коли він прокинувся – розповів про сон цей мені і сказав: «Здається, це був не мій сон, а когось з нашого навколишнього базальту.» Я сказала: «Угу, дуже схоже на те.»
А потім пішла по близьким порозпитувати, чиє сновидіння бігає по головах чужих. До Т.В. також прийшла.Він спитав про сюжет, а потім сказав: «Так. Це був мій сон. Це був мій кошмар. Один з тих, що про втрату контроля й повертаються час від часу.»
Я на це відповіла: «Як цікаво. Бо Олесь не сприйняв цей сон як кошмар...» А Т.В. заіржав: «Ну, авжеж, щоб цей сон був кошмаром, треба бути мною, мабуть.»
Далі розмова стала ще біль цікава, бо ми почали обсмоктувати цю ідею - чужі кошмари й чужі травми, які народжують ці кошмари.
Завелися на тему того, що має бути якийсь вимикач, щоб людина навіть уві сні розуміла, що це – не її травма й не лякалась. Т.В. сказав: «Думаю, він таки є. Суперконтроль від власного мозку. Це як супервізор, як обов'язкова терапія для психотерапевта...»
І от тут і все встало на свої місця.
Ну, тобто, спочатку ми ще посперечалися, бо я, досі не дуже знайома з темою психотерапії, чомусь вважала, що психотерапевт може ходити до свого колеги коли має бажання й потребу, але не зобов’язаний, а Т.В. казав, що це обов’язково таки.
Але коли я упевнилась, що таки має за правилами і це практично обов’язково для тих, хто справді психотерапевт, а не поруч лежав, мені прийшла в голову думка, про те, що всі ці запозичені сни – це також терапія.
Бо, здається, таким чином базальт, демонструючи людині без травм сни травмованої людини, показує другій, що боятися нічого.
«Бачиш, Олесь не боїться. Не панікує тоді, коли йому сниться, що він втратив контроль і навіть пару слів не може у розмову встромити. Він може. А ти?»
Примітивно? Мабуть. Базальт взагалі дуже-дуже простий у методах вирішення проблем.
Бо коли мені снився сон все того ж Т.В. про те, як він їхав в машині, що неслася зі страшенною швидкістю, і йому було страшно, не тому, що авто у будь-яку мить могло розбитися, в’їхавши у стовп чи у іншу машину, а тому, що він сидів ліворуч, на пасажирському сидінні пристебнутий, не він був за кермом – я спіймала себе на дивному відчутті, що насправді це просто сон про погоню, насправді цей сон про пригоду. А вже потім – не просинаючись – зрозуміла, що сон той – не мій, бо я сиділа, як пасажир, на тому місці, де мені звично бачити водіїв. І як тільки я це зрозуміла – відчула зразу ж як той, кому належав цей сон, ситуацію відпустив. Перестав миттєво чіплятися за свій страх про втрату контролю, бо побачив себе не пасажиром, а водієм.
Тож, можливо, базальт просто використовує – для користі тих, кому треба перетравити кошмар – тих, для кого цей кошмар взагалі не страшний. Бо вони здатні переграти його, побачити те, що може допомогти.
Коли він прокинувся – розповів про сон цей мені і сказав: «Здається, це був не мій сон, а когось з нашого навколишнього базальту.» Я сказала: «Угу, дуже схоже на те.»
А потім пішла по близьким порозпитувати, чиє сновидіння бігає по головах чужих. До Т.В. також прийшла.Він спитав про сюжет, а потім сказав: «Так. Це був мій сон. Це був мій кошмар. Один з тих, що про втрату контроля й повертаються час від часу.»
Я на це відповіла: «Як цікаво. Бо Олесь не сприйняв цей сон як кошмар...» А Т.В. заіржав: «Ну, авжеж, щоб цей сон був кошмаром, треба бути мною, мабуть.»
Далі розмова стала ще біль цікава, бо ми почали обсмоктувати цю ідею - чужі кошмари й чужі травми, які народжують ці кошмари.
Завелися на тему того, що має бути якийсь вимикач, щоб людина навіть уві сні розуміла, що це – не її травма й не лякалась. Т.В. сказав: «Думаю, він таки є. Суперконтроль від власного мозку. Це як супервізор, як обов'язкова терапія для психотерапевта...»
І от тут і все встало на свої місця.
Ну, тобто, спочатку ми ще посперечалися, бо я, досі не дуже знайома з темою психотерапії, чомусь вважала, що психотерапевт може ходити до свого колеги коли має бажання й потребу, але не зобов’язаний, а Т.В. казав, що це обов’язково таки.
Але коли я упевнилась, що таки має за правилами і це практично обов’язково для тих, хто справді психотерапевт, а не поруч лежав, мені прийшла в голову думка, про те, що всі ці запозичені сни – це також терапія.
Бо, здається, таким чином базальт, демонструючи людині без травм сни травмованої людини, показує другій, що боятися нічого.
«Бачиш, Олесь не боїться. Не панікує тоді, коли йому сниться, що він втратив контроль і навіть пару слів не може у розмову встромити. Він може. А ти?»
Примітивно? Мабуть. Базальт взагалі дуже-дуже простий у методах вирішення проблем.
Бо коли мені снився сон все того ж Т.В. про те, як він їхав в машині, що неслася зі страшенною швидкістю, і йому було страшно, не тому, що авто у будь-яку мить могло розбитися, в’їхавши у стовп чи у іншу машину, а тому, що він сидів ліворуч, на пасажирському сидінні пристебнутий, не він був за кермом – я спіймала себе на дивному відчутті, що насправді це просто сон про погоню, насправді цей сон про пригоду. А вже потім – не просинаючись – зрозуміла, що сон той – не мій, бо я сиділа, як пасажир, на тому місці, де мені звично бачити водіїв. І як тільки я це зрозуміла – відчула зразу ж як той, кому належав цей сон, ситуацію відпустив. Перестав миттєво чіплятися за свій страх про втрату контролю, бо побачив себе не пасажиром, а водієм.
Тож, можливо, базальт просто використовує – для користі тих, кому треба перетравити кошмар – тих, для кого цей кошмар взагалі не страшний. Бо вони здатні переграти його, побачити те, що може допомогти.
