N.F. + T.T.R. + A.L. 49
Mar. 8th, 2021 08:16 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo2021 рік 11 серпня 14:38
Я раптом ловлю себе на думці, що підслуховую його розмову із кимсь, як робив це колись.
Я стою за вікном у слухаю, як він говорить із Роном. І я дивуюся, бо їх розмова не схожа на розмову двох недругів.
Потім я думаю: «А чого я, власне, дивуюся? Не так давно Драко й Рон проводили більше часу разом, ніж з Драко ми. Бо вони, користуючись Драковим маховиком, таскалися у осінь минулорічну й зображали пошуки часовороту, а потім Рон грав свою роль в Дірявому Казані... Мабуть, тоді вони і перестали бути ворога...»
Мене раптом аж сіпає від думки про те, що вони більше не вороги. І сіпає вдруге, коли я розумію, чому мене сіпнуло це.
Я розумію, що я не хочу, щоб всі ці люди, які сьогодні зібралися тут, з Драко дружили. З моїм Драко дружили. З тим Драко, якого я вважаю своїм. З тим, якого тільки я знав до цих пір, як справжнього Драко...
Я чую голос Джинні, за мить бачу, як вони з Герміоною з’являються з-за рогу. Думаю: «Звісно, всі, окрім Джин...»
Й, мабуть, коли в мене у голові промайнула ця думка, я трохи почервонів, бо дружина запитує: «Що?»
«Підслуховуєш тут?» - Додає, посміхаючись, Герміона, але тут їй самій кров приливає до обличчя, бо з кімнати, під вікнами якої ми всі стоїмо, доноситься Ронове: «Ти, що, хочеш сказати, що ти не настільки поганий, а Гаррі не настільки хороший? Що ви типу однакові?!»
«Я ж попереджала його...» - Цідить Герміона крізь зуби. – «Я кілька разів повторювала. Я ж просила його не чіпати сьогодні Мелфоя...»
Вона рішуче йде в дім розбиратися з чоловіком, а ми з Джин залишаємося, щоб почути, як Драко говорить: «Так, ми з Гаррі наче цілий один, так що ти можеш не хвилюватися за сестру...»
«Я розумію...» - Ледь стримуючи сміх шепоче мені на вухо Джиневра. – «Розумію, чому ти завжди за ним скрадаєшся й намагаєшся підслуховувати. Так, я розумію. Іноді він комусь говорить таке, що мав би сказати тобі. Чи мені. Знаєш, я зараз почуваюся навіть трішки ображеною через те, що він говорить це Рону...»
«Рон однаково не зрозуміє.» - Я також пошепки відповідаю. – «Не зрозуміє... Все це...»
2021 рік 11 серпня 14:44
Ми з Гаррі сміємося одне одному у плече, слухаючи, як Герміона, заходячи у кімнату суворо говорить: «Ро-оо-он...», а Драко поспіхом: «Ну, ок, я пішов...»
За хвилину він з’являється поруч, кидає погляд на нас, на вікно, під яким ми застигли, й запитує, чи багато ми чули.
«Достатньо.» - Буркає мій чоловік. – «Ти ж так, як завжди... Що завгодно кому завгодно, але тільки щоб не мені...»
«Ревнує?» - Драко дивиться на мене, показуючи пальцем на Гаррі. Я знизую плечима: «Мабуть. Але я б не сказала, що він не має причин... Ти таки іноді маєш говорити йому те, що говориш чужим...»
Мелфой робить крок, встає зовсім поруч, схиляється, притискається вустами до вуха Поттера і я чую, як шепоче: «Не хочеш, щоб я з ними дружив?»
Гаррі знічується, бурмоче: «Та ні... Ну, я не проти. Я навпаки... Навпаки... Це було б непогано, якби ти поладив зі всіма ее-е моїми...» «Угу.» - Драко розгинається й зиркає у мій бік. – «Ти був би не проти, угу.»
Я дивлюся на Гаррі. Мені здається, що він молодшає миттю на якусь мить, перетворюється на підлітка, на ображену одиноку дитину. Гаррі дивиться на Драко й ледь ворушить губами: «Так. Ти правильно зрозумів. Я не хочу, щоб ти з ними дружив. Бо ти... Ти... Ти був єдиним. Чимсь єдиним, що було тільки моїм... Чимсь, чим я не ділився ні з ким...»
Мелфой зітхає, втомлено, важко, виштовхуючи з себе усе, що відчуває тепер. Приступає до Гаррі впритул, обіймає й притискає до себе. Говорить: «Золото... От ти дурний.»
«Так.» - Погоджуюся я з Драко. – «Він дійсно дурний. По-перше, тому, що справді до останнього сподівався, що тебе тут не приймуть, й ти залишишся тільки для нього, ну й ще трішечки мій. А, по-друге, дурний тому, що думає, що як тебе в моїй родині прийняли, то він віднині ділить тебе тут із кимсь...»
Драко коротко сміється. Мій чоловік, наче розбуджений цим сміхом, нехотя відліплює обличчя від грудей, до яких його Драко притиснув, і дивиться на мене каламутним, нерозуміючим поглядом.
Я знову знизую плечима: «Гаррі, сонце, ти сам кілька хвилин тому мені про це говорив. Про те, що Рон однаково нічого не зрозуміє. Вони погодяться, бо це наше життя і наш вибір. Вони будуть ввічливі з Драко, навіть, можливо, милі із ним. Але вони однаково не зрозуміють – чому ми його собі вибрали, чому ми з Мелфоєм, чому це саме він, чому він взагалі нам потрібен. Тож...»
«Угу.» - Промовляє Драко, нахиляючись до голови Гаррі й простягаючи до мене руку. – «Тож я і далі, дурнику, залишаюся тим секретом, яким ти ні з ким не поділишся... Йди, Джиневро, розумниця моя, я тебе обійму...»
2021 11 августа 14:38
Я вдруг ловлю себя на мысли, что подслушиваю его разговор с кем-то, как делал это прежде.
Я стою под окном в слушаю, как он говорит с Роном. И я удивляюсь, потому что их разговор не похож на разговор двух недругов.
Потом я думаю: «А чему я, собственно, удивляюсь? Не так давно Драко и Рон проводили больше времени вместе, чем с Драко мы. Потому что они, пользуясь Драковым маховиком, таскались в осень прошлогоднюю и изображали поиски времяворота, а затем Рон играл свою роль в Дырявом Казане... Наверное, тогда они и перестали быть врага...»
Меня вдруг всего передёргивает от мысли о том, что они больше уже не враги. И передёргивает ещё, когда я понимаю, почему меня дёрнуло это.
Я понимаю, что я не хочу, чтобы все эти люди, которые сегодня собрались здесь, с Драко дружили. С моим Драко дружили. С тем Драко, которого я считаю своим. С тем, которого только я знал до сих пор, как настоящего Драко...
Я слышу голос Джинни, через мгновение вижу, как они с Гермионой появляются из-за угла. Думаю: «Конечно, все, кроме Джин...»
И, пожалуй, когда у меня в голове промелькивает эта мысль, я немного краснею, потому что жена интересуется: «Что?»
«Подслушиваешь здесь?» - Добавляет, улыбаясь, Гермиона, но тут ей самой кровь приливает к лицу, потому что из комнаты, под окнами которой мы все стоим, доносится голос Рона: «Ты, что, хочешь сказать, что ты не настолько плох, а Гарри не настолько хорош? Что вы типа как одинаковые?!»
«Я же предупреждала его...» - Цедит Гермиона сквозь зубы. - «Я несколько раз повторяла. Я просила его не трогать сегодня Малфоя...»
Она решительно идёт в дом разбираться с мужем, а мы с Джин остаёмся, чтобы услышать, как Драко говорит: «Да, мы с Гарри как целый один, так что ты можешь не волноваться за сестру...»
«Я понимаю...» - Едва сдерживая смех шепчет мне на ухо Джиневра. - «Понимаю, почему ты всегда за ним крадёшься и пытаешься подслушивать. Да, я понимаю. Иногда он кому-то говорит что-то такое, что должен бы был сказать тебе. Или мне. Знаешь, я сейчас чувствую себя даже немного оскорбленной из-за того, что он говорит это Рону...»
«Рон всё равно не поймет.» - Я тоже шепотом отвечаю. - «Не поймёт он... Всё это...»
2021 11 августа 14:44
Мы с Гарри смеёмся друг другу в плечо, слушая, как Гермиона, заходя в комнату строго говорит: «Ро-оо-он...», а Драко поспешно: «Ну, ок, я пошел...»
Через минуту он появляется, подходит, бросает взгляд на нас, на окно, под которым мы застыли, и спрашивает, много ли мы слышали.
«Достаточно.» - Буркает мой муж. - «Ты же так, как всегда... Что угодно кому угодно, но только чтобы не мне...»
«Ревнует?» - Драко смотрит на меня, показывая пальцем на Гарри. Я пожимаю плечами: «Наверное. Но я бы не сказала, что у него нет причин... Ты всё же иногда мог бы говорить ему то, что рассказываешь чужим...»
Малфой делает шаг, встает совсем рядом, склоняется, прижимается устами к уху Поттера и я слышу, как шепчет: «Не хочешь, чтобы я с ними дружил?»
Гарри смущается, бормочет: «Да нет... Ну, я не против. Я наоборот... Наоборот... Это было бы неплохо, если бы ты поладил со всеми ээ-э моими...» «Угу.» - Драко разгибается и смотрит в мою сторону. - «Ты был бы не против, угу.»
Я смотрю на Гарри. Мне кажется, что он молодеет мгновенно и на какой-то миг превращается в подростка, в оскорбленного одинокого ребёнка. Гарри смотрит на Драко и едва шевелит губами: «Да. Ты правильно понял. Я не хочу, чтобы ты с ними дружил. Потому, что ты... Ты... Ты был единственным. Чем-то единственным, что было только моим... Чем-то, чем я не делился ни с кем...»
Малфой вздыхает, устало, с трудом, выталкивая из себя всё, что чувствует сейчас. Приступает к Гарри вплотную, обнимает и прижимает к себе. Говорит: «Золото... Вот же ты дурачок.»
«Да.» - Соглашаюсь я с Драко. - «Он действительно дурачок. Во-первых, потому, что и в правду до последнего надеялся, что тебя здесь не примут, и ты останешься только для него, ну и ещё немножечко мой. А, во-вторых, он дурачок потому, что думает, что раз тебя в моей семье приняли, то он отныне тебя здесь с кем-то будет делить...»
Драко коротко смеётся. Мой муж, словно разбуженный этим смехом, нехотя отлепляет лицо от груди, к которым его Драко прижал, и смотрит на меня мутным, непонимающим взглядом.
Я снова пожимаю плечами: «Гарри, солнце, ты сам несколько минут назад мне об этом говорил. О том, что Рон всё равно ничего не поймёт. Они согласятся, потому что это наша жизнь и наш выбор. Они будут вежливы с Драко, даже, возможно, милы с ним. Но они всё равно не поймут – за что мы его себе выбрали, почему мы с Малфоем, почему это именно он, почему он вообще нам нужен. Поэтому...»
«Угу.» - Говорит Драко, наклоняясь к голове Гарри и протягивая ко мне руку. - «Поэтому, дурачок, я и дальше остаюсь тем секретом, которым ты ни с кем не поделишься... Иди, Джиневра, умница моя, я тебя обниму...»
Я раптом ловлю себе на думці, що підслуховую його розмову із кимсь, як робив це колись.
Я стою за вікном у слухаю, як він говорить із Роном. І я дивуюся, бо їх розмова не схожа на розмову двох недругів.
Потім я думаю: «А чого я, власне, дивуюся? Не так давно Драко й Рон проводили більше часу разом, ніж з Драко ми. Бо вони, користуючись Драковим маховиком, таскалися у осінь минулорічну й зображали пошуки часовороту, а потім Рон грав свою роль в Дірявому Казані... Мабуть, тоді вони і перестали бути ворога...»
Мене раптом аж сіпає від думки про те, що вони більше не вороги. І сіпає вдруге, коли я розумію, чому мене сіпнуло це.
Я розумію, що я не хочу, щоб всі ці люди, які сьогодні зібралися тут, з Драко дружили. З моїм Драко дружили. З тим Драко, якого я вважаю своїм. З тим, якого тільки я знав до цих пір, як справжнього Драко...
Я чую голос Джинні, за мить бачу, як вони з Герміоною з’являються з-за рогу. Думаю: «Звісно, всі, окрім Джин...»
Й, мабуть, коли в мене у голові промайнула ця думка, я трохи почервонів, бо дружина запитує: «Що?»
«Підслуховуєш тут?» - Додає, посміхаючись, Герміона, але тут їй самій кров приливає до обличчя, бо з кімнати, під вікнами якої ми всі стоїмо, доноситься Ронове: «Ти, що, хочеш сказати, що ти не настільки поганий, а Гаррі не настільки хороший? Що ви типу однакові?!»
«Я ж попереджала його...» - Цідить Герміона крізь зуби. – «Я кілька разів повторювала. Я ж просила його не чіпати сьогодні Мелфоя...»
Вона рішуче йде в дім розбиратися з чоловіком, а ми з Джин залишаємося, щоб почути, як Драко говорить: «Так, ми з Гаррі наче цілий один, так що ти можеш не хвилюватися за сестру...»
«Я розумію...» - Ледь стримуючи сміх шепоче мені на вухо Джиневра. – «Розумію, чому ти завжди за ним скрадаєшся й намагаєшся підслуховувати. Так, я розумію. Іноді він комусь говорить таке, що мав би сказати тобі. Чи мені. Знаєш, я зараз почуваюся навіть трішки ображеною через те, що він говорить це Рону...»
«Рон однаково не зрозуміє.» - Я також пошепки відповідаю. – «Не зрозуміє... Все це...»
2021 рік 11 серпня 14:44
Ми з Гаррі сміємося одне одному у плече, слухаючи, як Герміона, заходячи у кімнату суворо говорить: «Ро-оо-он...», а Драко поспіхом: «Ну, ок, я пішов...»
За хвилину він з’являється поруч, кидає погляд на нас, на вікно, під яким ми застигли, й запитує, чи багато ми чули.
«Достатньо.» - Буркає мій чоловік. – «Ти ж так, як завжди... Що завгодно кому завгодно, але тільки щоб не мені...»
«Ревнує?» - Драко дивиться на мене, показуючи пальцем на Гаррі. Я знизую плечима: «Мабуть. Але я б не сказала, що він не має причин... Ти таки іноді маєш говорити йому те, що говориш чужим...»
Мелфой робить крок, встає зовсім поруч, схиляється, притискається вустами до вуха Поттера і я чую, як шепоче: «Не хочеш, щоб я з ними дружив?» Гаррі знічується, бурмоче: «Та ні... Ну, я не проти. Я навпаки... Навпаки... Це було б непогано, якби ти поладив зі всіма ее-е моїми...» «Угу.» - Драко розгинається й зиркає у мій бік. – «Ти був би не проти, угу.»
Я дивлюся на Гаррі. Мені здається, що він молодшає миттю на якусь мить, перетворюється на підлітка, на ображену одиноку дитину. Гаррі дивиться на Драко й ледь ворушить губами: «Так. Ти правильно зрозумів. Я не хочу, щоб ти з ними дружив. Бо ти... Ти... Ти був єдиним. Чимсь єдиним, що було тільки моїм... Чимсь, чим я не ділився ні з ким...»
Мелфой зітхає, втомлено, важко, виштовхуючи з себе усе, що відчуває тепер. Приступає до Гаррі впритул, обіймає й притискає до себе. Говорить: «Золото... От ти дурний.»
«Так.» - Погоджуюся я з Драко. – «Він дійсно дурний. По-перше, тому, що справді до останнього сподівався, що тебе тут не приймуть, й ти залишишся тільки для нього, ну й ще трішечки мій. А, по-друге, дурний тому, що думає, що як тебе в моїй родині прийняли, то він віднині ділить тебе тут із кимсь...»
Драко коротко сміється. Мій чоловік, наче розбуджений цим сміхом, нехотя відліплює обличчя від грудей, до яких його Драко притиснув, і дивиться на мене каламутним, нерозуміючим поглядом.
Я знову знизую плечима: «Гаррі, сонце, ти сам кілька хвилин тому мені про це говорив. Про те, що Рон однаково нічого не зрозуміє. Вони погодяться, бо це наше життя і наш вибір. Вони будуть ввічливі з Драко, навіть, можливо, милі із ним. Але вони однаково не зрозуміють – чому ми його собі вибрали, чому ми з Мелфоєм, чому це саме він, чому він взагалі нам потрібен. Тож...»
«Угу.» - Промовляє Драко, нахиляючись до голови Гаррі й простягаючи до мене руку. – «Тож я і далі, дурнику, залишаюся тим секретом, яким ти ні з ким не поділишся... Йди, Джиневро, розумниця моя, я тебе обійму...»
2021 11 августа 14:38
Я вдруг ловлю себя на мысли, что подслушиваю его разговор с кем-то, как делал это прежде.
Я стою под окном в слушаю, как он говорит с Роном. И я удивляюсь, потому что их разговор не похож на разговор двух недругов.
Потом я думаю: «А чему я, собственно, удивляюсь? Не так давно Драко и Рон проводили больше времени вместе, чем с Драко мы. Потому что они, пользуясь Драковым маховиком, таскались в осень прошлогоднюю и изображали поиски времяворота, а затем Рон играл свою роль в Дырявом Казане... Наверное, тогда они и перестали быть врага...»
Меня вдруг всего передёргивает от мысли о том, что они больше уже не враги. И передёргивает ещё, когда я понимаю, почему меня дёрнуло это.
Я понимаю, что я не хочу, чтобы все эти люди, которые сегодня собрались здесь, с Драко дружили. С моим Драко дружили. С тем Драко, которого я считаю своим. С тем, которого только я знал до сих пор, как настоящего Драко...
Я слышу голос Джинни, через мгновение вижу, как они с Гермионой появляются из-за угла. Думаю: «Конечно, все, кроме Джин...»
И, пожалуй, когда у меня в голове промелькивает эта мысль, я немного краснею, потому что жена интересуется: «Что?»
«Подслушиваешь здесь?» - Добавляет, улыбаясь, Гермиона, но тут ей самой кровь приливает к лицу, потому что из комнаты, под окнами которой мы все стоим, доносится голос Рона: «Ты, что, хочешь сказать, что ты не настолько плох, а Гарри не настолько хорош? Что вы типа как одинаковые?!»
«Я же предупреждала его...» - Цедит Гермиона сквозь зубы. - «Я несколько раз повторяла. Я просила его не трогать сегодня Малфоя...»
Она решительно идёт в дом разбираться с мужем, а мы с Джин остаёмся, чтобы услышать, как Драко говорит: «Да, мы с Гарри как целый один, так что ты можешь не волноваться за сестру...»
«Я понимаю...» - Едва сдерживая смех шепчет мне на ухо Джиневра. - «Понимаю, почему ты всегда за ним крадёшься и пытаешься подслушивать. Да, я понимаю. Иногда он кому-то говорит что-то такое, что должен бы был сказать тебе. Или мне. Знаешь, я сейчас чувствую себя даже немного оскорбленной из-за того, что он говорит это Рону...»
«Рон всё равно не поймет.» - Я тоже шепотом отвечаю. - «Не поймёт он... Всё это...»
2021 11 августа 14:44
Мы с Гарри смеёмся друг другу в плечо, слушая, как Гермиона, заходя в комнату строго говорит: «Ро-оо-он...», а Драко поспешно: «Ну, ок, я пошел...»
Через минуту он появляется, подходит, бросает взгляд на нас, на окно, под которым мы застыли, и спрашивает, много ли мы слышали.
«Достаточно.» - Буркает мой муж. - «Ты же так, как всегда... Что угодно кому угодно, но только чтобы не мне...»
«Ревнует?» - Драко смотрит на меня, показывая пальцем на Гарри. Я пожимаю плечами: «Наверное. Но я бы не сказала, что у него нет причин... Ты всё же иногда мог бы говорить ему то, что рассказываешь чужим...»
Малфой делает шаг, встает совсем рядом, склоняется, прижимается устами к уху Поттера и я слышу, как шепчет: «Не хочешь, чтобы я с ними дружил?»
Гарри смущается, бормочет: «Да нет... Ну, я не против. Я наоборот... Наоборот... Это было бы неплохо, если бы ты поладил со всеми ээ-э моими...» «Угу.» - Драко разгибается и смотрит в мою сторону. - «Ты был бы не против, угу.»
Я смотрю на Гарри. Мне кажется, что он молодеет мгновенно и на какой-то миг превращается в подростка, в оскорбленного одинокого ребёнка. Гарри смотрит на Драко и едва шевелит губами: «Да. Ты правильно понял. Я не хочу, чтобы ты с ними дружил. Потому, что ты... Ты... Ты был единственным. Чем-то единственным, что было только моим... Чем-то, чем я не делился ни с кем...»
Малфой вздыхает, устало, с трудом, выталкивая из себя всё, что чувствует сейчас. Приступает к Гарри вплотную, обнимает и прижимает к себе. Говорит: «Золото... Вот же ты дурачок.»
«Да.» - Соглашаюсь я с Драко. - «Он действительно дурачок. Во-первых, потому, что и в правду до последнего надеялся, что тебя здесь не примут, и ты останешься только для него, ну и ещё немножечко мой. А, во-вторых, он дурачок потому, что думает, что раз тебя в моей семье приняли, то он отныне тебя здесь с кем-то будет делить...»
Драко коротко смеётся. Мой муж, словно разбуженный этим смехом, нехотя отлепляет лицо от груди, к которым его Драко прижал, и смотрит на меня мутным, непонимающим взглядом.
Я снова пожимаю плечами: «Гарри, солнце, ты сам несколько минут назад мне об этом говорил. О том, что Рон всё равно ничего не поймёт. Они согласятся, потому что это наша жизнь и наш выбор. Они будут вежливы с Драко, даже, возможно, милы с ним. Но они всё равно не поймут – за что мы его себе выбрали, почему мы с Малфоем, почему это именно он, почему он вообще нам нужен. Поэтому...»
«Угу.» - Говорит Драко, наклоняясь к голове Гарри и протягивая ко мне руку. - «Поэтому, дурачок, я и дальше остаюсь тем секретом, которым ты ни с кем не поделишься... Иди, Джиневра, умница моя, я тебя обниму...»
