A.L. + T.T.R. 105 106

[anna_amargo]

80.
Не знаю, що забавного в його словах, але коли він, підіймаючись з колін, промовляє: «Ні. Краще ніколи не буду питати в тебе про це...» ми з Джинні починаємо сміятися знову.

Обіймаю його. Притуляюся лобом до його живота. Кладу руки на його сідниці і притискаю до себе. «Люблю тебе.» - Кажу йому у живіт. – «Люблю тебе. І хочу бути з тобою. І щоб нас бачили. І щоб всі розуміли, що ми з тобою разом. Що ми усі втрьох разом. Ти, я і Джинні...»

«Джинні?» - Перепитує він. Відпускаю його, щоб він міг повернутись до неї. Він розвертається, дивиться на дружину: «Джинні? Ти...»

Вона знизує плечима: «Любий, але ж Драко зразу тобі сказав. Цілий галлеон. Я хочу цілий галлеон. І тебе, і його. Обох вас...»

Мить він стоїть біля мене. Потім робить кілька кроків і падає на свій стілець. Нарешті питає: «По справжньому? Як зі мною, так й з ним? З ним, як зі мною, як з чоловіком?!»

Вона не відповідає йому. Посміхається мені: «Драко, сонце, як думаєш, оце зараз, це ревнощі? Він не хоче ділитися? Мене ділити з тобою, чи тебе зі мною?»

«Та ні.» - Відказую їй. – «Це не ревнощі. Шок. Він шокований тим, що у ситуації, яка здавалась йому безвихідною, є таке просте рішення. Яке йому, ідіоту, самому ніколи в голову би не прийшло, не прилетіло би, мабуть.»

81.
Джиневра хихоче. Гаррі питає: «Просте?! Стоп. Просте, Драко, це без схем, графіків... Без календаря, коли сьогодні тут, завтра там... Це...» «Так.» - Кажу. – «Саме це. Те, що ти подумав.»

«Ні. Мені треба випити.» - Говорить таким голосом, наче зараз зомліє і сповзе зі стільця. Тягнеться через стіл до моєї забутої склянки. Встигаю накрити вогневіскі долонею. Кажу: «Ні. Сьогодні не питимеш.»

«Чому?» - Питає. «Тому що...» - Забираю склянку і відставляю її подалі і від нього й від себе. – «Ніхто з нас сьогодні не питиме. Бо, якщо ми таки наважимось зараз, ми маємо бути абсолютно тверезі.» «Чому?» «Щоб потім, Гаррі, ніхто з нас трьох не міг сказати, що робив дурню, бо був п’яний…»

82.
На знаю, чому він все ще не вірить... «Але… Ви ж не серйозно?!» - Шкіриться так, немов лиш й чекає, що ми ось-ось знову почнемо реготати. Немов чекає, що скажемо – так, Гаррі, це жарт, ми класно пожартували, але час вже відставити жартики, заспокойся, Гаррі, розслабся.

«Ви ж жартуєте, так?» - Дивиться на мене. Потім на дружину свою. – «Ви ж не серйозно? Ну правда ж?» «Ще й як серйозно…» - Кажу. – «Не розслабляйся. Дивись сюди, Гаррі. Пояснюю на пальцях тобі.»

Він гикає, бо в нас слова ці про пальці – немов код таємний. Посміхатися намагається ще: «Дивитись куди?» «Сюди ось дивися. Давай.»

83.
Піднімаюсь, на ватних неслухняних ногах обходжу стіл, наближаюсь до його жінки. Джинні також встає.

Ми стоїмо. Дивимося обоє на Гаррі. Демонструю свою руку: «На пальцях!» Пальці ці запускаю у руде довге волосся. Пропускаю його між пальцями, немов шовкові ниті. Відчуваю аромат меду і молока. Чую, як вона тихо каже: «Драконе, мені трішки страшно.» «Мені також.» - Кажу їй.

Гаррі зі свого місця звертається до дружини: «Драконе? Ти його так називаєш? Це він тебе попросив?» «Дракон?» - Вона переводить погляд з Гаррі на мене. – «Я тебе так назвала?» Киваю: «І не вперше уже...»

«Я його так називаю.» - Говорить майже ображено він. Сміюся, глядячи на нього: «А ще іноді моя мати. І так само мене називала дружина. Тож Джин все правильно робить. А тобі може досить сидіти там? Ти не збираєшся підійти і підтримати нас...»

84.
«Думаєте, мені не страшно? Я теж боюся, між іншим…» - Бурчить, але зразу встає і підходить таки. Стає за спиною у дружини своєї, притискається до неї і через її плечі тягне руки до мене, за звичкою запускає їх в мою зачіску.

Джинні промовляє: «Дай, я…» І також простягає руки до мене, намацує і розв’язує стрічку, розпускає й куйовдить волосся моє. – «Так краще, ну правда ж?»

«О, так. Так значно краще, угу.» - Замість мене Гаррі відповідає. Й схиляється, щоб поцілувати жінку у шию. Схиляюсь також, шукаючи її губи.

85.
Вона мої швидше знаходить. Цілує наполегливо, сильно і дуже глибоко, майже так само, як її чоловік після кількарічних розлук.

Цілує, одночасно розстібаючи в мене на грудях сорочку. Розкриває її, кладе руки на груди, шепоче на вухо мені: «Гарне тіло.» Зупиняється: «Це що?» Пальцем малює риску на шкірі. «Це нічого.» - Кажу. «Це я залишив йому.» - Промовляє Гаррі їй в шию. «Це шрами?» - Вона знаходить інший і також проводить по ньому пальцем. – «Боже, Драко, ти весь у них...» «Їх не видно практично.» - Відповідаю із посмішкою. Вона піднімає очі і дивиться у мої: «Я відчуваю їх пальцями... Вони...»

«Так.» - Нахиляюся і поцілунком затуляю їй рота. Відповідає губами і язиком. Кладе руки під сорочку на плечі й спускає її із плечей.

Ловить мій видих. Зчитує з тіла напруження. Розмикає вуста. Питає: «Не знімати?» «Ні.» - Відповідаю. «Не хочеш, щоб я бачила те, що на руці?» «Так.» - Мабуть, коли кажу це, у мене виривається з горла занадто мелодраматичне зітхання, бо наступний поцілунок від неї набагато м’якший, ніжніший. Вона притуляється губами до кутика моїх вуст так тихо і обережно, немов хоче зігріти диханням, чи розбудити мене.


80.
Не знаю, что забавного в его словах, но когда он, поднимаясь с колен, говорит: «Нет. Лучше никогда не буду спрашивать у тебя об этом...» мы с Джинни начинаем смеяться снова.

Обнимаю его. Прислоняюсь лбом к его животу. Кладу руки на его ягодицы и прижимаю к себе. «Люблю тебя.» - Говорю ему в живот. - «Люблю тебя. И хочу быть с тобой. И чтобы нас видели. И чтобы все понимали, что мы с тобой вместе. Что мы все втро’м вместе. Ты, я и Джинни...»

«Джинни?» - Переспрашивает он. Отпускаю его, чтобы он мог повернуться к ней. Он разворачивается, смотрит на жену: «Джинни? Ты...»

Она пожимает плечами: «Дорогой, но Драко тебе сразу сказал. Целый галлеон. Я хочу целый галлеон. И тебя, и его. Вас обоих...»

Мгновение он стоит возле меня. Затем делает несколько шагов и падает на свой стул. Наконец спрашивает: «По-настоящему? Как со мной, так и с ним? С ним, как со мной, как с мужчиной?!»

Она не отвечает ему. Улыбается мне: «Драко, солнце, как думаешь, вот это сейчас, это ревность? Он не хочет делиться? Меня делить с тобой, или тебя со мной?»

«Та нет.» - Отвечаю ей. - «Это не ревность. Шок. Он шокирован, ибо у ситуации, казавшейся ему безвыходной, есть такое простое решение. Какое ему, идиоту, никогда самому в голову бы не пришло, не прилетело бы, может быть.»

81.
Джиневра хихикает. Гарри спрашивает: «Простое?! Стоп. Простое, Драко, без схем, без графиков... Без календаря, когда сегодня здесь, завтра там... Это...» «Да.» - Говорю. - «Именно это. То, о чём ты подумал.»

«Нет. Мне надо выпить. » - Говорит таким голосом, словно сейчас упадёт в обморок и сползет со стула. Тянется через стол к моему забытому стакану. Успеваю накрыть огневиски ладонью. Говорю: «Нет. Сегодня не пьёшь.»

«Почему?» - Спрашивает. «Потому что...» - Забираю стакан и отставляю его подальше и от него, и от себя. - «Никто из нас сегодня не будет пить. Ибо, если мы всё-таки решимся сейчас, мы должны быть абсолютно трезвые.» «Почему?» «Чтобы потом, Гарри, никто из нас троих не мог сказать, что делал дурню, потому что был пьян...»

82.
На знаю, почему он всё ещё не верит... «Но... Вы же не серьезно?!» - Скалится так, словно только и ждёт, что мы вот-вот снова начнём хохотать. Словно ждёт, что скажем - да, Гарри, это шутка, мы классно пошутили, но время уже отставить шуточки, успокойся, Гарри, расслабься.

«Вы же шутите, да?» - Смотрит на меня. Затем на жену свою. - «Вы же не серьезно? Ну правда?» «Ещё как серьёзно...» - Говорю. - «Не расслабляйся. Смотри сюда, Гарри. Объясняю на пальцах тебе.»

Он икает, у нас эти слова о пальцы - словно код тайный. Улыбаться пытается ещё: «Смотреть куда?» «Сюда вот смотри. Давай.»

83.
Поднимаюсь на ватных, непослушных ногах обхожу стол, приближаюсь к его жене. Джинни также встаёт.

Мы стоим. Смотрим оба на Гарри. Демонстрирую свою руку: «На пальцах» Пальцы эти запускаю в рыжие длинные волосы. Пропускаю их между пальцами, словно шёлковые нити. Чувствую аромат мёда и молока. Слышу, как она тихо говорит: «Дракон, мне немного страшно.» «Мне тоже.» - Отвечаю ей.

Гарри со своего места обращается к жене: «Дракон? Ты его так называешь? Это он тебя попросил?» «Дракон?» - Она переводит взгляд с Гарри на меня. - «Я тебя так назвала?» Киваю: «И не впервые уже...»

«Я его так называю.» - Говорит почти обиженно он. Смеюсь, глядя на него: «А ещё иногда моя мать. И так же меня называла жена. Поэтому Джин всё правильно делает. А тебе может хватит сидеть там? Ты не собираешься подойти и поддержать нас...»

84.
«Думаете, мне не страшно? Я тоже боюсь, между прочим...» - Ворчит, но сразу встаёт и подходит-таки. Становится за спиной у жены своей, прижимается к ней и из-за её плеч тянет руки ко мне, по привычке запускает их в мою прическу.

Джинни говорит: «Дай, я...» И также протягивает руки ко мне, нащупывает и развязывает ленту, распускает и треплет мне волосы. - «Так лучше, ну правда?»

«О, да. Так значительно лучше, угу.» - Вместо меня Гарри отвечает. И склоняется, чтобы поцеловать женщину в шею. Склоняюсь также, ища её губы.

85.
Она мои быстрее находит. Целует настойчиво, сильно и очень глубоко, почти так же, как её муж после многолетних разлук.

Целует, одновременно расстёгивая у меня на груди рубашку. Раскрывает её, кладет руки на грудь, шепчет на ухо мне: «Хорошее тело.» Останавливается: «Это что?» Пальцем рисует черту на коже. «Это ничего.» - Отвечаю. «Это я оставил ему.» - Говорит Гарри ей в шею. «Это шрамы?» - Она находит другой и также проводит по нему пальцем. - «Боже, Драко, ты весь в них...» «Их не видно практически.» - Говорю с улыбкой. Она поднимает глаза и смотрит в мои: «Я чувствую их пальцами... Они...»

«Да.» - Наклоняюсь и поцелуем закрываю ей рот. Отвечает губами и языком. Кладёт руки под рубашку на плечи и спускает её с плеч.

Ловит мой выдох. Считывает с тела моего напряжение. Размыкает уста. Спрашивает: «Не снимать?» «Нет.» - Отвечаю. «Не хочешь, чтобы я видела то, что на руке?» «Да.» - Наверное, когда говорю это, у меня вырывается из горла слишком мелодраматический вздох, потому, что следующий поцелуй от неё гораздо мягче, нежнее. Она прижимается губами к углу моих уст так тихо и осторожно, словно хочет согреть дыханием, или разбудить меня.