A.L. + T.T.R. 96

[anna_amargo]

57.
Не знаю, яких саме слів від Джиневри чекаю. Але, мабуть, не тих, що вона раптом промовляє, дивлячись у очі мені: «Що не так з Герміоною?» «Що? З Герміоною? Ти серйозно зараз хочеш побалакати про Герміону?»

«Ну, не знаю...» - Місіс Поттер знизує плечима. – «Можливо, ти чекав не такої бесіди. Але... Коли ти був тут останній раз, ти... Ну, мабуть, розізлився. І ти пішов через неї... Через Герміону. Сказавши, що згадав, як сильно вона тебе бісить...»

«І-і-ііі-і?..» - Починаю розуміти, куди клонить Джинні і не можу повірити в це.

Вона, під моє іі-і-і випрямляється, задирає підборіддя та майже з викликом промовляє: «Роздратування – це також емоції. Емоції. Почуття!»

«О, ні!» - Я підіймаю склянку, з якої ще жодного ковтка не зробив, і стукаюсь об неї лобом. – «Нічого більшого за роздратування, повір мені.»

«Тоді що з нею не так?» - Джинні складає руки на грудях і дивиться все ще із викликом. – «Я чула ту розмову. Твою з Гаррі. Під вікнами. Ви... Ви говорили про неї. Про Герміону...»

«Ні.» - Хитаю головою і посміхаюся. – «Ми говорили не про неї. Ми говорили про випадок, про який ти, мабуть, чула...» «Тебе поранив гіпогриф. Ну, і що?!» «Мене поранив гіпогриф. В мене текла кров. Герміона злякалася. Вона е-ее-е як би це сказати. Втратила спокій. Самоконтроль. Почала командувати тим телепнем Геґрідом. Побігла відчиняти ворота. А потім ще стурбовано запитувала у Гаррі, чи зі мною все буде гаразд. Та розумієш, що це означає? Ні? Джин, це просто. Вона уперше побачила мою кров і раптом розкрилася, перестала контролювати себе і удавати, що я ніщо і що вона мене не помічає, що для неї я не існую. Все ще не розумієш?»

«Все ще ні...» - Вона змінює позу, кладе руки на стіл, дивиться не мене уважно. – «Якщо ти, звісно, не говориш про такий інтерес, ну, як у дівчини до хлопця...»

Пхекаю: «Господи, Джинні, та ні! Це зовсім не те. Хоча, я думаю, що з твоїм братом там дійсно любов і оце все... Ні, правда так думаю, ти не...»

«Так!» - Спина Джиневри знову стає схожа на гриф і деку віолончелі. – «Ти знущаєшся?! До чого тут Рональд?..»

«До того...» - Мені стає смішно й, сміючись, промовляю: «Не нервуйся. Я сам дуже довго не розумів. Ще зовсім недавно не розумів, що вона в ньому знайшла... Поки не почалася вся ця історія з Дельфі, я не розумів... Давай, не соромся. Скажи, що ти також не розуміла...»

«Ой, все!» - Затуляє руками обличчя і також сміється, ховаючи сміх у долоні. Вмовляю: «Ну, давай. Ну признайся. Признавайся, давай, що до якогось часу ти думала, що Герміона може вибрати Гаррі. Чи будь кого... Але не твого... Оттакого от... Брата. Ну, признавайся. Я нікому про це не скажу...»

Мовчки трясе головою, не відриваючи долонь від лиця. «Ну, от бачиш...» - Кажу. – «Ти майже все зрозуміла. Залишилось тільки знайти щось спільне між мною і Роном. Щось одне. Забудь про те, що ми з ним абсолютно не схожі. Подумай про те, що об’єдн...»

«Двадцять вісім...» - Каже Джинні, розсунувши руки. Тепер вона тримається за щоки і вуха, які червоніють враз. – «Ви обоє чистокровні. Абсолютно різні і абсолютно чистокровні...»

«Отож.» - Настала моя черга складати руки на грудях. – «Чесно кажучи, я не думаю, що Ґрейнджер це усвідомлює. Думаю, навпаки, це те, несвідоме, що вона контролювати не може ніяк. Це голос крові. Це те, чого вона ніколи би не знайшла в Гаррі. Те, що змусило її вибирати для власних нащадків ее-е-е, пробач, недолугого, але безсумнівно чистокровного батька...»

«Розумію...» - Говорить вона, дивлячись на мене поглядом, який розшифрувати не можу. – «Розумію, чому ти тоді так... Так швидко пішов. Була розмова про кров, про Закон Материнської Крові... Якби він тривав... Ти мав би... Ти мав би їй все це сказати, мабуть.»

«Якби був дійсно такою падлюкою, якою вона мене вважає?» - Запитую і Джинні киває. «Ну, так...» - Погоджуюсь. – «Можливо б я і сказав, якби там не було тебе й Гаррі...»


57.
Не знаю, каких именно слов жду от Джиневры. Но, видимо, не тех, которые она вдруг говорит, глядя в глаза мне: «Что не так с Гермионой?» «Что? С Гермионой? Ты серьезно сейчас хочешь поговорить о Гермионе?»

«Ну, не знаю...» - Миссис Поттер пожимает плечами. - «Возможно, ты ждал не такой беседы. Но... Когда ты был здесь последний раз, ты... Ну, пожалуй, разозлился. И ты ушёл из-за неё... Из-за Гермионы. Сказав, что вспомнил, как сильно она тебя бесит...»

«И-и-иии-и?..» - Начинаю понимать, куда клонит Джинни и не могу поверить в это.

Она, в ответ на моё ии-ии-и выпрямляется, задирает подбородок и почти с вызовом говорит: «Раздражение - это также эмоции. Эмоции. Чувства!»

«О, нет!» - Я поднимаю стакан, из которого ещё ни глотка не сделал, и стучусь об него лбом. - «Ничего большего чем раздражение, поверь мне.»

«Тогда что с ней не так?» - Джинни складывает руки на груди и смотрит всё ещё с вызовом. - «Я слышала тот разговор. Твой с Гарри. Под окнами. Вы... Вы говорили о ней. О Гермионе...»

«Нет.» - Качаю головой, улыбаясь. - «Мы говорили не о ней. Мы говорили о случае, о котором ты, наверное, слышала...» «Тебя ранил гиппогриф. Ну, и что?!» «Меня ранил гиппогриф. У меня текла кровь. Гермиона испугалась. Она э-ээ-э как бы это сказать. Потеряла покой. Самоконтроль. Начала командовать тем идиотом Хагридом. Побежала открывать ворота. А потом еще озабоченно спрашивала у Гарри, будет ли со мной всё хорошо. Ты понимаешь, что это значит? Нет? Джин, это просто. Она впервые увидела мою кровь и вдруг раскрылась, перестала контролировать себя и делать вид, что я ничто и что она меня не замечает, что для неё я не существую вообще. Всё ещё не понимаешь?»

«Всё ещё нет...» - Она меняет позу, кладёт руки на стол, смотрит на меня внимательно. - «Если ты, конечно, не говоришь о таком интересе, ну, как у девушки к парню...»

Кривлюсь: «Господи, Джинни, да нет! Это совсем не то. Хотя, я думаю, что с твоим братом там действительно любовь и вот это всё... Нет, правда так думаю, ты не...»

«Так!» - Спина Джиневры снова становится похожа на гриф и деку виолончели. - «Ты издеваешься?! При чём тут Рональд?..»

«При том...» - Мне становится смешно и, смеясь, говорю: «Не нервничай. Я сам очень долго не понимал. Ещё совсем недавно не понимал, что она в нём нашла... Пока не началась вся эта история с Дельфи, я не понимал... Давай, не стесняйся. Скажи, что ты тоже не понимала...»

«Ой, всё!» - Закрывает лицо руками и также смеется, пряча смех в ладони. Уговариваю: «Ну, давай. Ну, признайся. Признавайся, давай, что до поры до времени ты думала, что Гермиона может выбрать Гарри. Или кого угодно... Но не твоего... Вот такой вот... Брата. Ну, признавайся. Я об этом никому не скажу...»

Молча трясёт головой, не отрывая ладоней от лица. «Ну, вот видишь.» - Говорю. - «Ты почти все поняла. Осталось только найти что-то общее между мною и Роном. Что-то одно. Забудь о том, что мы с ним абсолютно не похожи. Подумай о том, что нас объединя...»

«Двадцать восемь...» - Говорит Джинни, раздвинув руки. Теперь она держится за щёки и уши, которые сразу краснеют. - «Вы оба чистокровные. Совершенно разные и совершенно чистокровные...»

«То-то же.» - Наступила моя очередь складывать руки на груди. - «Честно говоря, я не думаю, что Грейнджер это осознает. Думаю, наоборот, это то, бессознательное, что она контролировать не может никак. Это голос крови. Это то, чего она никогда бы не нашла в Гарри. То, что заставило её выбирать для своего потомства ээ-э, прости, непутёвого, но несомненно чистокровного отца...»

«Понимаю...» - Говорит она, глядя на меня взглядом, который расшифровать не могу. - «Понимаю, почему ты тогда так... Так быстро ушел. Был разговор о крови, о Законе Материнской Крови... Если бы он продолжался... Ты должен был бы... Ты должен был ей, наверное, всё это сказать.»

«Если бы был действительно таким подлецом, каким она меня считает?» - Спрашиваю и Джинни кивает. «Ну, да...» - Соглашаюсь. - «Возможно, что я бы и сказал, если бы там не было тебя и Гарри...»