A.L. + T.T.R. 95

[anna_amargo]

54.
Не знаю, як так виходить, але, стоячі на порозі будинку їх, розумію, що жодних сумнівів більше не маю.

Й, ні миті не сумніваючись, без стуку і без попередження пальцями відмикаю замок і заходжу в їх дім. Роблю кілька кроків неосвітленим коридором, беруся за ручку кухонних дверей і відчиняю їх.

Джинні, що стоїть над великою мискою з тістом, водить паличкою над ним і міситися змушує, озирається.

«Оу.» - Промовляє із посмішкою. – «Драко... Ти нарешті прийшов. Мабуть, Гаррі таки не витримав і сьогодні у тебе був?»

«Був.» - Погоджуюсь. – «А зараз він де?» «Відправився до школи.» - Відповідає вона, залишаючи тісто і сідаючи за стіл на один з тих стільців, що ми з Гаррі зробили. – «Хоче підтримати Албуса перед іспитами і ще… Здається, збирається зводити його на могилу Седріка Діґорі, щоб поговорити там про щось важливе...»

«На могилі? Поговорити? З дитиною?..» - Сідаю також і простягаю ноги, займаючи ними чи не пів кухні. – «Тобі не здається, що хтось має йому підказати, що кладовище – не найкраще місце на світі, куди можна зводити дитину для того, щоб у неї з’явився настрій із батьком поговорити?.. Є ж крамниці з цукерками. Каруселі. Ці ще... Як їх там? Місця, де людям показують історії, які вони переживають як справжні...» «Театр і кіно.» «Так. Театр і кіно. Можна ж було повести Албуса в театр, або в кіно, а потім поговорити про це, а тоді вже...»

55.
Не знаю, чому чекаю, що Джинні посміхнеться, і чому не здивований, коли не бачу на її вустах на посмішку жодного натяку.

Вона дивиться абсолютно серйозно, не відводячи очей від моїх. «Що?» - Запитую. – «Думаєш, поговорити про фільм, а потім плавно перейти до тієї розмови, яка Гаррі так муляє, це не така вже і гарна ідея?»

Вона хитає головою: «Ні. Думаю, гарна. Я вже встигла помітити, що твої ідеї часто бувають кращі, ніж в Гаррі...» «Угу.» - Через стіл дотягуюся до пляшки із вогневіскі, беру одну зі склянок, що стоять у шафці за спиною моєю, наливаю собі на ковток. – «Це так. І не часто. А майже всі мої ідеї. Ну, окрім того випадку, коли мені прийшла в голову ідея з Поттером зв’язатись, мабуть...»

«Угу.» - Вторить Джинні, посміхнувшись нарешті. Переводить погляд на склянку мою. - «Не пий усе. Мені це буде потрібно, щоб підпалити сухофрукти для мого пирога.»

Вишкіряюся, дивлюся на напій в руці, потім на майже повну ще пляшку: «Всього я не вип’ю. Залишиться ще на дюжину пирогів і на те, щоб ти могла підпалити весь світ.» Вона на це мені нічого не відповідає.

56.
Ми сидимо мовчки доволі довго, мабуть. Джинні дивиться невідривно на мене. Спостерігає за тим, як хитаючи склянку в руці, ганяю у скляному полоні повільний вогонь золотий.

Не витримує нарешті. Питає: «Драко, ти прийшов, щоб щось сказати?» Підіймаю на неї очі. Відповідаю: «Та ні. Мені здалося чомусь, що я маю прийти, щоб ти щось сказала мені.»


54.
Не знаю, как так получается, но, стоя на пороге их дома, понимаю, что никаких сомнений у меня больше нет.

И, ни минуты не сомневаясь, без стука и без предупреждения, пальцами открываю замок и захожу в их дом. Делаю несколько шагов неосвещенным коридором, берусь за ручку кухонной двери и распахиваю её.

Джинни, которая стоит над большой миской с тестом, водит палочкой над ним и меситься его заставляет, оглядывается.

«Оу.» - Произносит с улыбкой. - «Драко... Ты наконец-то пришел. Видимо, Гарри не выдержал и сегодня был у тебя?»

«Был.» - Соглашаюсь. - «А сейчас он где?» «Отправился в школу.» - Отвечает она, оставляя тесто и садясь за стол на один из тех стульев, которые мы делали с Гарри. - «Хочет поддержать Альбуса перед экзаменами и ещё... Кажется, собирается сводить его на могилу Седрика Диггори, чтобы поговорить там о чём-то важном...»

«На могиле? Поговорить? С ребенком?..» - Также сажусь и протягиваю ноги, занимая ими чуть ли не половину их кухни. - «Тебе не кажется, что кто-то должен ему подсказать, что кладбище - не самое лучшее место на свете, куда можно сводить ребёнка для того, чтобы у него появилось настроение с отцом поговорить?.. Есть же магазины с конфетами. Карусели. Эти ещё... Как их там? Места, где людям показывают истории, которые они переживают как настоящие...» «Театр и кино.» «Да. Театр и кино. Можно же было повести Альбуса в театр, или в кино, а потом поговорить об этом, а потом уже...»

55.
Не знаю, почему ожидаю, что Джинни улыбнется, и почему не удивлён, когда не вижу на её устах и намёка на улыбку.

Она смотрит абсолютно серьёзно, не отводя глаз от моих. «Что?» - Спрашиваю. - «Думаешь, поговорить о фильме, а потом плавно перейти к той беседы, которая Гарри мозолит так, это не такая уж и хорошая идея?»

Она качает головой: «Нет. Думаю, хорошая. Я уже успела заметить, что твои идеи часто бывают лучше, чем у Гарри...» «Угу.» - Через стол дотягиваюсь до бутылки с огневиски, беру один из стаканов, стоящих в шкафчике у меня за спиной, наливаю себе на глоток. - «Это так. И не часто. А почти все мои идеи. Ну, кроме того случая, когда мне пришла в голову идея с Поттером связаться, наверное...»

«Угу.» - Вторит Джинни, улыбнувшись, наконец. Переводит взгляд на стакан мой. - «Не пей всё. Мне будет нужно немного, чтобы поджечь сухофрукты для моего пирога.»

Оскаливаюсь, смотрю на напиток в руке, потом на почти полную ещё бутылку «Всего я не выпью. Останется ещё на дюжину пирогов и на то, чтобы ты могла весь мир поджечь.» Она ничего мне не отвечает на это.

56.
Мы сидим молча довольно долго, наверное. Джинни смотрит неотрывно на меня. Наблюдает за тем, как качая стакан в руке, гоняю в стеклянном плену медленный огонь золотой.

Не выдерживает наконец. Спрашивает: «Драко, ты пришел, чтобы что-то сказать?» Поднимаю глаза на неё. Отвечаю: «Да нет. Мне показалось почему-то, что я должен прийти, чтобы ты что-то сказала мне.»