A.L. + T.T.R. 82

[anna_amargo]

17.
Не знаю, чи була у нього думка така – залізти у мою голову і подивитися все надумане мною. Але, навіть якщо Гаррі хотів би, однаково би не встиг.

Бо в мить, коли він рота відкрив і почав: «Та я навіть не ду…» - відчинилися двері і на кухню увійшла Джинні.

Зі словами: «Драко, ти не міг би затриматися після того, як закінчите тут усе? Бо Герміона прислала сову із листом. Хоче з тобою про щось серйозне поговорити сьогодні.»

18.
Закочую очі: «Та що ж це таке? Поттере, чи всі твої жінки мають до мене серйозні розмови? Чи Рональд утримається від пропозиції зробити й на його кухні ремонт?»

Джиневра хихоче в кулак. Чоловік її густо червоніє. Брякає: «Вони не всі мої…» Потім, трішки подумавши, додає: «А Рональд навіть не жінка…» «Ну…» - Відповідаю. – «Тобі краще знати. Це ви у своїй тісній компанії гралися з багатозільними настойками, перетворювалися один на одного і знаєте – хто є який, і що у кого в штан…» «Замовкни!» - Жартома замахується на мене рукою із молотком. Джинні каже: «Любий, ти ж розумієш, що якщо його зараз вб’єш, то наступний ремонт на цій кухні будеш робити без його допомоги…» «Так-так.» - Киваю, погоджуючись. - «Забий вже, заради Мерліна, цвях той та чаю хоча б завари. Бо зараз прилетить Герміона. Для серйозної розмови. Уу-у-уу-у…»

Регоче. Цвях забиває таки і йде готуватися до приходу подруги в гості. Джинні звертається до мене: «У тебе є ідеї якісь, про що Герміона хоче поговорити?» «Звісно. Про часоворот.»

19.
І, звісно, тут важко було би помилитися в здогадках. Зразу після того, як Ґрейнджер сідає за стіл і робить перший ковток з чашки, яку перед нею Гаррі поставив, вона промовляє це слово: «Драко, часоворот…»

Хитаю головою: «Ні. Я Гаррі вже казав, щоб він навіть не мріяв про це. І тобі також кажу. Я не віддам вам часоворот. Нікому з вас і ніколи. Якщо хочеш, можеш спробувати відібрати його. Або заарештувати мене і прислати аврорів, щоб вони обшукали мій дім. Але добровільно, з рук в руки… Ні, думаю, Ґрейнджер, що ні…»

Вона бере в руки чашку, але не відриває від столу її. Крутить туди сюди і дивиться у свій чай, мов у кулю кришталеву. «Ти впевнений…» - Нарешті питає. – «Ти впевнений, що зможеш цю річ так сховати, щоб ніхто її не знайшов.»

«Я мав часоворота з тих пір, як дім і все в домі стало тільки моїм. За цей час ніхто навіть не довідався, що щось таке в мене є. Ти отримала інший і через тиждень його у тебе поцупили. З твого кабінету, нашпигованого найскладнішими чарами захисними. І зробили це, якщо ти забула, то нагадую, діти. Звичайнісінькі двоє дітей…»

«Тож.» - Піднімає очі. – «Ти впевнений? І гарантії мені даєш…» «Так.» - Кажу. – «Я упевнений. Я довірю цю річ міністерству хіба що тоді, коли міністром буде Роуз Ґрейнджер-Візлі. Поки що, Ґрейдждер і Візлі… Обійдетеся якось, мабуть…»

Посміхається, на мене дивлячись: «Ну, якщо так. То нехай…» Питаю: «Це все? Якщо все, я піду...»

Вона залишає у спокої свою чашку. Рукою тягнеться через стіл так, немов збирається доторкнутися до моєї руки. «Ні.» - Говорить. – «Не все. Себто, я і прийшла не для того, щоб поговорити про часоворот. Я хочу… Спитати. Хочу спитати про інше. Про кров. Про отой закон крові, про який ти тоді Дельфі щось говорив…»


17.
Не знаю, была ли у него мысль такая - залезть в мою голову и посмотреть всё надуманное мной. Но, даже если Гарри хотел бы, всё равно он не успел.

Потому, что в момент, когда он рот открыл и начал: «Да я даже не ду...» - открылась дверь и на кухню вошла Джинни.

Со словами: «Драко, ты не мог бы задержаться после того, как закончите здесь всё? Потому, что Гермиона прислала сову с письмом. Хочет с тобой сегодня о чём-то серьезном поговорить.»

18.
Закатываю глаза: «Да что же это такое? Поттер, у всех твоих женщин ко мне есть серьезные разговоры? Или Рональд воздержится от предложения сделать и на его кухне тоже ремонт?»

Джиневра хихикает в кулак. Муж её густо краснеет. Брякает: «Они не все мои...» Потом, немного подумав, добавляет: «А Рональд даже не женщина...» «Ну...» - Отвечаю. - «Тебе лучше знать. Это вы в своей тесной компании играли с оборотными зельями, превращались друг на друга и знаете - кто какой, и у кого что в штан...» «Замолчи!» - В шутку замахивается на меня рукой с молотком. Джинни говорит: «Дорогой, ты же понимаешь, что если сейчас его убьешь, то следующий ремонт на этой кухне будешь делать без его помощи...» «Да-да.» - Киваю, соглашаясь. - «Забей уже, ради Мерлина, гвоздь этот и чая хотя б завари. Потому что сейчас прилетит Гермиона. Для серьезного разговора. Уу-у-уу-у...»

Хохочет. Гвоздь забивает-таки и идёт готовиться к приходу подруги в гости. Джинни обращается ко мне: «У тебя есть идеи какие-то, о чём Гермиона хочет поговорить?» «Конечно. О времявороте.»

19.
И, конечно, здесь трудно было бы ошибиться в догадках. Сразу после того, как Грейнджер садится за стол и делает первый глоток из чашки, которую перед ней Гарри поставил, она выговаривает это слово: «Драко, времяворот...»

Качаю головой: «Нет. Я Гарри говорил, чтобы он даже не мечтал об этом. И тебе говорю. Я не отдам вам времяворот. Никому из вас и никогда. Если хочешь, можешь попробовать отобрать его. Или арестовать меня и прислать авроров, чтобы они обыскали мой дом. Но добровольно, из рук в руки... Нет, думаю, Грейнджер, что нет...»

Она берёт в руки чашку, но не отрывает её от стола. Крутящий туда-сюда и смотрит в свой чай, как в шар хрустальный. «Ты уверен...» - Наконец произносит. - «Ты уверен, что сможешь эту вещь спрятать так, чтобы никто её не нашел.»

«Я владел времяворотом с тех пор, как дом и всё в доме стало только моим. За это время никто даже не узнал, что у меня что-то подобное есть. Ты получила другой и через неделю его у тебя украли. Из твоего кабинета, нашпигованного сложными чарами защитными. И сделали это, если ты забыла, то напоминаю, дети. Обыкновенные двое детей...»

«Поэтому.» - Поднимает глаза. - «Ты уверен? И гарантии мне даешь?..» «Да.» - Говорю. - «Я уверен. Я доверю эту вещь министерству разве что тогда, когда министром будет Роуз Грейнджер-Уизли. Пока, Ґрейдждер и Уизли... Обойдетесь как-то, наверное...»

Улыбается, на меня глядя: «Ну, если так. Тогда пусть...» Спрашиваю: «Это всё? Если всё, я пойду...»

Она оставляет в покое свою чашку. Рукой тянется через стол так, словно собирается прикоснуться к моей руке. «Нет.» - Произносит. - «Не всё. То есть, я, собственно, пришла не для того, чтобы поговорить о времявороте. Я хочу... Спросить. Хочу спросить о другом. О крови. Об этом закон крови, о котором ты тогда Дельфи вот тогда говорил...»