A.L. + T.T.R. 80
May. 17th, 2020 09:06 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo10.
Не знаю, чому він такий упевнений був, що я цього не зможу, що для мене це буде важко занадто.
Зараз здивований більше, ніж тоді, коли Дельфі показала йому своє вміння підніматись в повітря. Витріщається. Не може повірити: «Драко, ти… Ти дійсно це вмієш?» «Фарбуй давай!» - Відповідаю, тицькаючи йому пензля під ніс. – «А то пофарбую тебе.»
«Але. Чому ти це вмієш?» - Ніяк не заспокоїться. Знизую плечима: «Тому. Тому, що я живу сам. Один у величезному будинку. Без слуг. І без ельфів, Гаррі. Тому я вмію усе.»
11.
Продовжує стояти й роздивлятись мене. Промовляю: «Якщо ти хочеш сказати, що я тебе стільки дивую, скільки ти зі мною живеш…»
«То що?» - Перебиває. «То ти вже це казав нещодавно.» Хитає головою: «Я думав, ти скажеш щось інше…» «І що?» «Що зі мною ти не живеш…» Буркаю: «На моє щастя, угу.»
Відвертаюся до стіни, яку маємо дофарбувати. Не вгамовується: «Драко.» «Ну що?» «Розвернись. Подивися на мене.» Розвертаюсь: «Ну, я дивлюся. Щось ще?»
«Ти хотів би?» - Його голос дрижить, а руки від хвилювання трясуться. Посміхаюся: «Не дурій. В тебе зараз вигляд такий, ніби ти мені пропозицію робити збираєшся. Рука. Серце. Славне прізвище Поттер…» У відповідь посміхається: «Ну так як?» «Від прізвища я відмовлюсь, мабуть…»
Зашарівся, як хлопчик: «Ти взагалі можеш бути серйозним, Мелфой? Нормально відповісти?!» «Ти сам сказав це. Мелфой. Чуєш, як це звучить? А тепер послухай це Поттер… Хіба може хтось при розумі і здоровому глузді власне прізвище поміняти на це? О. Хіба що Візлі, угу. От якби я був єдиною розумною людиною з Візлі, я б…»
Вигукує, наставляючи на мене валик, з якого краплі фарби падають на підлогу: «Я тебе зараз приб’ю!» Відстрибую на безпечну відстань: «Я погодився б на отаке…»
12.
Сміється: «Драко. Серйозно…» «Що серйозно?» «Те, що я запитав.» «Джинні вже питала про це. І я тоді вирішив поміркувати про це, коли завершиться вся ця історія з дітьми…»
«І що ти намір?..» - Запитує і зупиняється на половині питання. – «Стоп. Джинні питала про це?»
Закочую очі: «Фарбуй. Просто фарбуй стіну і все.» Й він якийсь час мовчки фарбує, а потім зупиняється і питає-таки: «І ти вирішив, що не зможеш, авжеж?»
«Не зможу що?» - Зупиняюся також. – «Жити з тобою? Терпіти тебе? Ні. Я не знаю. Я так і не мав часу поміркувати… З слідством, судом, оцим всім. Я ще не думав про це…»
«Коли подумаєш, скажеш?» - Він все ще не може вгамувати дрижання в руках. Підходжу, штовхаю його лобом у лоба: «Так. Обов’язково скажу. А тепер, Гаррі, будь ласка, подивись на цю стіну. Ти її бачиш? Якщо бачиш – фарбуй!»
10.
Не знаю, почему он так уверен был, что я этого не смогу, что для меня это окажется слишком трудным.
Сейчас он удивлён больше, чем тогда, когда Дельфи показала ему своё умение в воздух подниматься. Таращится. Не может поверить: «Драко, ты... Ты действительно это умеешь?» «Крась, давай!» - Отвечаю, тыча ему кистью под нос. - «А то покрашу тебя.»
«Но. Почему ты это умеешь?» - Никак не успокоится. Пожимаю плечами: «Наверное, потому. Потому что я живу один. Один в огромном доме. Без слуг. И без эльфов, Гарри. Поэтому я умею это. И остальное. Всё.»
11.
Продолжает стоять и рассматривать меня. Говорю: «Если ты хочешь сказать, что я тебя столько удивляю, сколько ты со мною живешь...»
«То что?» - Перебивает. «То ты недавно уже это говорил.» Качает головой: «Я думал, ты скажешь что-то другое...» «И что?» «Что со мной ты не живешь...» Буркаю: «На моё счастье, угу.»
Отворачиваюсь к стене, которую докрасить должны. Не унимается: «Драко.» «Ну что?» «Развернись. Посмотри на меня.» Разворачиваюсь: «Ну, я смотрю. Что-то ещё?»
«Ты хотел бы?» - Его голос дрожит, а руки от волненья трясутся. Улыбаюсь: «Ой, не дури. У тебя сейчас вид такой, будто ты мне предложение собираешься делать. Рука. Сердце. Славную фамилию Поттер...» В ответ улыбается: «Ну так как?» «Пожалуй, от фамилии я откажусь...»
Заливается краской, как мальчик: «Ты вообще можешь быть серьезным, Малфой? Нормально можешь ответить?!» «Ты сам сказал это. Малфой. Слышишь, как это звучит? А теперь послушай это вот Поттер... Разве может кто-то при уме и здравом рассудке собственную фамилию поменять на вот это? А-аа. Разве что Уизли, угу. Вот если бы я был единственным умным человеком из Уизли, я бы...»
Восклицает, наставляя на меня валик, с которого капли краски падают на плиточный пол: «Я тебя сейчас убью!» Отпрыгиваю на безопасное расстояние: «Я бы, может быть, согласился...»
12.
Смеется: «Драко. Серьезно...» «Что серьезно?» «То, о чём я спросил.» «Джинни уже это спрашивала. И тогда я решил поразмышлять об этом, когда вся эта история с детьми завершится...»
«И что ты наразмы?..» - Спрашивает и останавливается на половине вопроса. - «Стоп. Джинни спрашивала об этом?»
Закатываю глаза: «Крась. Просто крась стену и всё.» И он некоторое время молча красит, а затем останавливается и всё же вопрос задаёт: «И ты решил, что не сможешь, конечно?»
«Не смогу что?» - Останавливаюсь также. - «Жить с тобой? Терпеть тебя? Нет. Я не знаю. Я так и не успел поразмышлять, как хотел... С следствием, судом, этим всем. Я ещё не думал об этом...»
«Когда подумаешь, скажешь?» - Он всё ещё не может унять дрожь в руках. Подхожу, толкаю его в лоб своим лбом: «Да. Обязательно скажу. А теперь, Гарри, пожалуйста, посмотри на эту стену. Ты её видишь? Если видишь – то крась!»
Не знаю, чому він такий упевнений був, що я цього не зможу, що для мене це буде важко занадто.
Зараз здивований більше, ніж тоді, коли Дельфі показала йому своє вміння підніматись в повітря. Витріщається. Не може повірити: «Драко, ти… Ти дійсно це вмієш?» «Фарбуй давай!» - Відповідаю, тицькаючи йому пензля під ніс. – «А то пофарбую тебе.»
«Але. Чому ти це вмієш?» - Ніяк не заспокоїться. Знизую плечима: «Тому. Тому, що я живу сам. Один у величезному будинку. Без слуг. І без ельфів, Гаррі. Тому я вмію усе.»
11.
Продовжує стояти й роздивлятись мене. Промовляю: «Якщо ти хочеш сказати, що я тебе стільки дивую, скільки ти зі мною живеш…»
«То що?» - Перебиває. «То ти вже це казав нещодавно.» Хитає головою: «Я думав, ти скажеш щось інше…» «І що?» «Що зі мною ти не живеш…» Буркаю: «На моє щастя, угу.»
Відвертаюся до стіни, яку маємо дофарбувати. Не вгамовується: «Драко.» «Ну що?» «Розвернись. Подивися на мене.» Розвертаюсь: «Ну, я дивлюся. Щось ще?»
«Ти хотів би?» - Його голос дрижить, а руки від хвилювання трясуться. Посміхаюся: «Не дурій. В тебе зараз вигляд такий, ніби ти мені пропозицію робити збираєшся. Рука. Серце. Славне прізвище Поттер…» У відповідь посміхається: «Ну так як?» «Від прізвища я відмовлюсь, мабуть…»
Зашарівся, як хлопчик: «Ти взагалі можеш бути серйозним, Мелфой? Нормально відповісти?!» «Ти сам сказав це. Мелфой. Чуєш, як це звучить? А тепер послухай це Поттер… Хіба може хтось при розумі і здоровому глузді власне прізвище поміняти на це? О. Хіба що Візлі, угу. От якби я був єдиною розумною людиною з Візлі, я б…»
Вигукує, наставляючи на мене валик, з якого краплі фарби падають на підлогу: «Я тебе зараз приб’ю!» Відстрибую на безпечну відстань: «Я погодився б на отаке…»
12.
Сміється: «Драко. Серйозно…» «Що серйозно?» «Те, що я запитав.» «Джинні вже питала про це. І я тоді вирішив поміркувати про це, коли завершиться вся ця історія з дітьми…»
«І що ти намір?..» - Запитує і зупиняється на половині питання. – «Стоп. Джинні питала про це?»
Закочую очі: «Фарбуй. Просто фарбуй стіну і все.» Й він якийсь час мовчки фарбує, а потім зупиняється і питає-таки: «І ти вирішив, що не зможеш, авжеж?»
«Не зможу що?» - Зупиняюся також. – «Жити з тобою? Терпіти тебе? Ні. Я не знаю. Я так і не мав часу поміркувати… З слідством, судом, оцим всім. Я ще не думав про це…»
«Коли подумаєш, скажеш?» - Він все ще не може вгамувати дрижання в руках. Підходжу, штовхаю його лобом у лоба: «Так. Обов’язково скажу. А тепер, Гаррі, будь ласка, подивись на цю стіну. Ти її бачиш? Якщо бачиш – фарбуй!»
10.
Не знаю, почему он так уверен был, что я этого не смогу, что для меня это окажется слишком трудным.
Сейчас он удивлён больше, чем тогда, когда Дельфи показала ему своё умение в воздух подниматься. Таращится. Не может поверить: «Драко, ты... Ты действительно это умеешь?» «Крась, давай!» - Отвечаю, тыча ему кистью под нос. - «А то покрашу тебя.»
«Но. Почему ты это умеешь?» - Никак не успокоится. Пожимаю плечами: «Наверное, потому. Потому что я живу один. Один в огромном доме. Без слуг. И без эльфов, Гарри. Поэтому я умею это. И остальное. Всё.»
11.
Продолжает стоять и рассматривать меня. Говорю: «Если ты хочешь сказать, что я тебя столько удивляю, сколько ты со мною живешь...»
«То что?» - Перебивает. «То ты недавно уже это говорил.» Качает головой: «Я думал, ты скажешь что-то другое...» «И что?» «Что со мной ты не живешь...» Буркаю: «На моё счастье, угу.»
Отворачиваюсь к стене, которую докрасить должны. Не унимается: «Драко.» «Ну что?» «Развернись. Посмотри на меня.» Разворачиваюсь: «Ну, я смотрю. Что-то ещё?»
«Ты хотел бы?» - Его голос дрожит, а руки от волненья трясутся. Улыбаюсь: «Ой, не дури. У тебя сейчас вид такой, будто ты мне предложение собираешься делать. Рука. Сердце. Славную фамилию Поттер...» В ответ улыбается: «Ну так как?» «Пожалуй, от фамилии я откажусь...»
Заливается краской, как мальчик: «Ты вообще можешь быть серьезным, Малфой? Нормально можешь ответить?!» «Ты сам сказал это. Малфой. Слышишь, как это звучит? А теперь послушай это вот Поттер... Разве может кто-то при уме и здравом рассудке собственную фамилию поменять на вот это? А-аа. Разве что Уизли, угу. Вот если бы я был единственным умным человеком из Уизли, я бы...»
Восклицает, наставляя на меня валик, с которого капли краски падают на плиточный пол: «Я тебя сейчас убью!» Отпрыгиваю на безопасное расстояние: «Я бы, может быть, согласился...»
12.
Смеется: «Драко. Серьезно...» «Что серьезно?» «То, о чём я спросил.» «Джинни уже это спрашивала. И тогда я решил поразмышлять об этом, когда вся эта история с детьми завершится...»
«И что ты наразмы?..» - Спрашивает и останавливается на половине вопроса. - «Стоп. Джинни спрашивала об этом?»
Закатываю глаза: «Крась. Просто крась стену и всё.» И он некоторое время молча красит, а затем останавливается и всё же вопрос задаёт: «И ты решил, что не сможешь, конечно?»
«Не смогу что?» - Останавливаюсь также. - «Жить с тобой? Терпеть тебя? Нет. Я не знаю. Я так и не успел поразмышлять, как хотел... С следствием, судом, этим всем. Я ещё не думал об этом...»
«Когда подумаешь, скажешь?» - Он всё ещё не может унять дрожь в руках. Подхожу, толкаю его в лоб своим лбом: «Да. Обязательно скажу. А теперь, Гарри, пожалуйста, посмотри на эту стену. Ты её видишь? Если видишь – то крась!»
