A.L. + T.T.R. 79

[anna_amargo]

7.
Не знаю, чому дивуюся, коли заходжу на їх кухню і бачу все той же погром, який наробили ми з Гаррі.

Спочатку дивуюся, а через мить розумію, що у Поттерів не було ні хвилини часу, щоб зайнятись ремонтом.

Бо спочатку ми, користуючись моїм часоворотом, моталися у той клятий день, з якого Дельфі перенеслася сама у минуле і викинула туди наших дітей.

Ні. Моталися не для того, щоб завадити їй і схопити до того, як вона вчинить вбивство. Ні, бо Гаррі і Герміона так вчепились в теорію Минулого Неминучого, що не дозволили б навіть метелика зачепити у часі, який ми всі вже колись пережили.

Ми прибували в той день, а потім в наступний за ним, і з той, що йде за наступним, так, щоб нас не бачив ніхто, а потім – так, щоб нас бачили всі – ходили колами і зображали людей, що ретельно шукають щось, обшукують територію.

Нам потрібно було грати це. Люди мали підтвердити, що ми частину вересня й жовтня шукали по всій окрузі те місце, з якого Дельфі почала подорож у далеке минуле і розбитий нею десь там міністерський часоворот. Хтось мав бачити мить, коли ми його «знайшли» і підібрали з землі.

Потім я таскав Візлі у жовтень минулорічний, щоб він мав можливість сидіти у Казані, пити масляне пиво і час від часу робити вигляд, що не здатен вже втримати язика.

Свідчення завсідників того гидотного закладу, які підтвердили би, що минулої осені вони не раз чули, як Візлі казав про намагання дружини відремонтувати якийсь цінний магічний предмет, нам не завадили також.

У час, коли ми не снували минулим, нічого там не виплавляючи, окрім нашого сьогодення, ми ходили до слідчих і постійно давали свідчення. А, коли не давали їх, зустрічались таємно, щоб домовитись про те, що казатимемо. Тож…

8.
«У вас за п’ять місяців не знайшлось часу хоча б меблі купити нові?» - Саркастично питаю, підходячи до стола і вибираючи найбільш надійний стілець з тих трьох, що після нашої бійки залишись живі.

«Сам знаєш.» - Буркає Гаррі, якого, мабуть, дуже бісить, що його кухня майже пів року у руїнах стоїть.

«Ось саме про це…» - Каже Джинні, стоячи руки в боки і дивлячись на нас згори вниз. – «Ось саме про це, Драко, я і збиралась серйозно поговорити…»

«О.» - Кажу. «Я…» - Починає казати щось Гаррі. «Ні.» - Джинні робить жест, зупиняючи нас. – «Це серйозна розмова. Тож слухайте уважно, що я зараз скажу. Ви. Зруйнували. Кімнату. А тепер ви. Маєте. Місяць. На те. Щоб відремонтувати. Тут. Все.»

9.
«Нащо місяць?» - Запитую. – «Тут роботи…» «Ні, Драко.» - Хитає вона головою. – «За п’ять хвилин і я зможу. Якщо магією. Але вам доведеться. Не магією це робити. Руками…»

«Це щоб…» - Намагається сказати щось Гаррі. Його жінка розвертається до нього: «Авжеж! Це щоб ви зрозуміли, скільки насправді труда вкладено у ті речі, які ви, розмахуючи паличками, руйнуєте за пів миті… Отак.»

Вона клацає пальцями і я поклястися можу, що бачу іскри, що летять від її руки на всі боки. Візлі усі Вогонь, мабуть, навіть ті, що вогню не показують зазвичай.

«Це…» - Відкриваю лиш рота. Гаррі під столом штовхає мене коліном в коліно: «Мовчи…» «Ні.» - Промовляю. – «Зажди. Але. Це ж кухня Гаррі. Це він тут готує. Тобі то що?!»

«Ну, навіщо ти…» - Стогне Поттер. Його жінка нахиляється через стіл, дивиться мені у обличчя: «Бо я. Тут. Іноді. Печу. Свої. Пироги.» «Все-все-все. Зрозумів.»


7.
Не знаю, почему удивляюсь, когда захожу на их кухню и вижу всё тот же погром, который мы наделали с Гарри.

Сначала удивляюсь, а через мгновение понимаю, что у Поттеров не было ни минуты времени, чтобы заняться ремонтом.

Потому, что сначала мы, пользуясь времяворотом моим, мотались в этот проклятый день, из которого Дельфи перенеслась сама в прошлое и выбросила туда наших детей.

Нет. Мотались не для того, чтобы помешать ей и схватить до того, как она кого-то убьёт. Нет, потому что Гарри и Гермиона так вцепились в теорию Неизбежного Прошлого, что не позволили бы даже бабочки задеть во времени, которое мы когда-то все уже пережили.

Мы прибывали в тот день, а затем в следующий за ним день, и в следом идущий за следующим, так, чтобы нас не видел никто, а потом - так, чтобы нас видели все - ходили кругами и изображали людей, тщательно ищущих что-то, обыскивают территорию.

Нам нужно было это играть. Люди подтвердить должны были, что мы часть сентября и октября искали по всей округе то место, с которого Дельфи начала путешествие в далекое прошлое и разбитый ею где-то там министерский часоворот. Кто-то должен был видеть момент, когда мы его «нашли» и подобрали с земли.

Затем я таскал Уизли в прошлогодний октябрь, чтобы он мог сидеть в Казане, пить сливочное пиво и время от времени делать вид, что не способен уже удержать свой язык.

Свидетельство завсегдатаев того гадского заведения, которые подтвердили бы, что осенью они не раз слышали, как Уизли говорил о попытке жены отремонтировать какой-то ценный магический артефакт, нам также не помешали.

В то время, когда мы не сновали прошлым, ничего там не поправляя, кроме своей современности, мы ходили на следствие и показания постоянно давали. А, когда не давали их, встречались тайно, чтобы договориться о том, что будем рассказывать. Поэтому...

8.
«У вас за пять месяцев не нашлось времени хотя бы новую мебель купить?» - Саркастически спрашиваю, подходя к столу, и выбирая наиболее надежный стул из тех трёх, что остались живы после нашей с ним драки.

«Сам знаешь.» - Буркает Гарри, которого, видимо, очень бесит, что его кухня почти полгода в руинах стоит.

«Вот именно об этом...» - говорит Джинни, стоя руки в бока и глядя на нас сверху вниз. - «Вот именно об этом, Драко, я и собиралась серьезно поговорить...»

«О.» - Произношу. «Я...» - Начинает говорить что-то Гарри. «Нет.» - Джинни делает жест, останавливая нас. - «Это серьезный разговор. Поэтому слушайте внимательно, что я сейчас вам скажу. Вы. Разрушили. Комнату. А теперь у вас. Месяц. Есть. На то. Чтобы отремонтировать. Здесь. Всё.»

9.
«Зачем месяц?» - Интересуюсь. - «Здесь работы...» «Нет, Драко.» - Качает она головой. - «За пять минут и я смогу. Если магией. Но вам придётся. Не магией это делать. Руками...»

«Это чтобы...» - Пытается что-то Гарри спросить. Его жена разворачивается к нему: «Конечно! Это чтобы вы поняли, сколько на самом деле труда вложено в те вещи, которые вы, размахивая своими палочками, разрушаете за пол мгновения... Вот так вот.»

Она щёлкает пальцами, и я поклясться могу, что вижу искры, летящие от её руки во все стороны. Уизли все, пожалуй, Огонь, даже те, что огня не показывают обыкновенно.

«Это...» - Открываю лишь рот. Гарри под столом толкает меня коленом в колено: «Молчи...» «Нет.» - Говорю. - «Подожди. Но. Это же кухня Гарри. Это он здесь готовит. Тебе то что?!»

«Ну, зачем ты...» - Поттер стонет. Его жена наклоняется через стол, смотрит в лицо мне: «Потому что я. Здесь. Иногда. Пеку. Свои. Пироги.» «Всё-всё-всё. Понял. Понял.»