A.L. + T.T.R. 73 74 75

[anna_amargo]

161.
Не знаю, чи здатне слово якесь зараз зупинити хоч когось тут. Албус зникає у тьмі, ниряючи у решітку.

Гаррі на підлозі лежить. «Ти відповзаєш від мене?!» - Дельфі сміється і сміх здається знайомим. «Вона така ж… Така сама як тітка. Як її мати.» - Промовляю, дивлячись на Джиневру. Джинні киває. «Пам’ятаєш, чому тебе твоя мама навчила?» - Питаю. Киває знову. «Звісно, пам’ятаєш…» - Кажу.

«Ти відповзаєш від мене?» - Дівчина заливається сміхом. – «Гаррі Поттер. Герой чаклунського світу. Плазує як щур. Вінґардіум Левіоза!»

Церковна лава підіймається у повітря. «Питання лише в тому, чи варто мені марнувати свій час на твоє знищення, бо після того, як я зупиню батька, твоя смерть буде гарантована. Яке ж рішення прийняти? Ох, яка нудота, краще я сама тебе вб’ю…»

Вона щосили жбурляє лавку згори на Гаррі. Лавка розлітається на друзки, але він в останню мить встигає відкотитися вбік.

Обидвоє вони зайняті одне одним. Крізь решітку в підлозі пролазить ніким не помічений Албус. Дельфі наводить паличку на Гаррі: «Авада…» Албус викрикує: «Тато!» Гаррі кричить: «Ні, Албусе! Ні!»

162.
«Вас двоє?» - Вигукує Дельфі. – «І знову треба вибирати. Гадаю, спочатку я вб’ю хлопця. Авада Кедавра!»

Вона шугає в Албуса смертельним закляттям. Але Гаррі встигає підхопитись на ноги і відштовхнути його. Закляття вдаряє у землю. Гаррі нарешті згадує, що паличка йому не потрібна, наводить на дівчину пальці і видає нормальну таку собі блискавку. Він стріляє і попадає у неї.

«Ти без палички!» - Верещить вона. – «Ти не вмієш цього!» «А ти казала, що вивчила мене як п’ять пальців. То маєш знати, що я так не вмію, але це вміє він!»

«Ти думаєш?! Думаєш, ти сильніший за мене?!» - О, її понесло так само, як маман її часто несло. Кричить і силу втрачає.

«Ні. Сам – ні.» - Відповідає спокійно Гаррі, до якого нарешті дійшло. – «Сам ні. Ми удвох.»

Вони безжально атакують один одного блискавками. Албус стрімко відкочується убік і спрямовує закляття на двері. Спочатку на ті, за якими замкнені Герміона і Рон: «Алогомора!» Потім: «Алогомора!» - На ті, де чекаємо ми.

163.
Не знаю, чи дійсно йому допомога потрібна. Він прекрасно справляється. Але каже: «Я ніколи, як бачиш, не бився сам. І ніколи не буду!»

Тож ми вибігаємо з-за дверей і вистрілюємо закляттями в Дельфі, яка розпачливо верещить. Вона напружує всі свої сили. Але не здатна протистояти усім. Лунає серія пострілів, і знеможена дівчина валиться на підлогу: «Ні… Ні…»

Герміона зв’язує її: «Брахабіндо!» До неї підступає Гаррі. Не спускає з неї очей. Ми всі стоїмо позаду. Не обертаючись питає: «Албусе, з тобою все добре?»

«Так, тату, все добре.» «Джинні, він не поранений?» - Гаррі обернутись не здатний. Він усе ще не відводить очей від Дельфі. Він і досі боїться її. – «Я мушу знати, що він у безпеці…» «Він сам наполіг на цьому.» - Відповідає Джиневра. – «Пролізти крізь решітку. Я намагалася зупинити його.» «Тільки скажи мені, що з ним усе гаразд.» «Я в нормі, тату.» - Повторює Албус. – «Клянуся.»

164.
Гаррі робить ще крок до Дельфі: «Багато хто намагався вбити мене… Але щоб мого сина!!! Як ти посміла напасти на мого сина?!»

«Я лише хотіла знайти свого батька.» - Говорить вона. Він відсахується. Її слова несподівані для Гаррі. Він навіть зависає на мить. Потім каже: «Не можна переписати власне життя. Ти назавжди залишишся сиротою. І ніколи не позбудешся цього.» «Дозволь мені тільки… Побачити його.» «Не можу і не хочу.»

Вона кривить обличчя і стає зовсім схожа на матір. Її губи дрижать. Майже жалісливо промовляє: «Тоді убий мене.» Він на мить задумується. Знаходить в собі сили обернутися до нас. Кидає погляд на мене. Потім промовляє: «І цього я не можу зробити…»

«Що?» - Вигукує його син. – «Тату?! Вона ж небезпечна!» «Ні, Албусе…» «Але ж вона вбивця. Вона вбила нашого старосту. Крейга. Я бачив, як вона вбивала…» Гаррі дивиться на сина. Потім на Джинні. На мене. Знову на сина: «Так, Албуса, вона вбивця. Але не ми.»

Хитаю головою: «Недоумок…» Герміона згадує, що вона тут влада офіційна і заявляє: «Мусимо бути кращі за них.» Візлі згадує маму і буркотить: «Ага, це прикро, але так уже нас виховали.»

«Позбавте мене розуму. Позбавте пам’яті. Щоб я забула, хто я така!» - Молить вже майже Дельфі. «Ні.» - Відрізує Рон. – «Ми повернемо тебе у наш час.» «І ти опинишся в Азкабані, бо ти вбила людину і маєш відповідати за це.» - Каже їй Герміона. «Так.» - Теж додаю. – «Відправишся в Азкабан. Де і зогниєш, тупа курка!»

165.
Не знаю, чому, але мені аж смішно стає, коли Візлі говорить, скривившись: «Фу, Мелфой! Де манери твої?»

«Оу.» - Регочу. - «Візлі згадав про манери. Візлі! Які манери?! Вона моя кузина! Ти ще скажи, що я не маю права називати двоюрідну сестру тупою куркою. Якщо вона дійсно курка і дійсно тупа. Намагалася вбити… Цього. Мого. А ще використовувала круциатус на моєму синові. Круциатус. На моєму. Синові.»

Стаю поруч з Гаррі. Нахиляюсь до Дельфі. Кажу: «Ти ж розумієш, що мене зупиняють вони? Якби тут не було б їх, я б тебе не просто убив. Я б тебе випатрав, курка. Я не Поттер нерішучий й добренький. Не правила у голові Ґрейнджер. Мене виховали, слава богу, не Візлі. Я Блек і Мелфой. Мені насрати на закони, окрім Закону Материнської Крові. Ти не знала про це? Ти не знала такого закону? Ти не знала, що не можна чіпати кузенів? Дітей сестер матері і дітей цих дітей? Ти напала на Гаррі, це як особисто на мене, але чорт вже з оцим… Але ж ти напала й на мого сина! Ти така сама як Белатриса. І ти, як і вона, заслужила все, що з тобою станеться! А постривай, ні ні ні. Ти навіть гірша, бо та звела з розуму Лонгботомів, але не наважилась вбити когось, хто був чистої крові. А ти… Вбила слизеринця? Серйозно? Дякуй, що маєш просто сидіти до самої смерті в тюрмі.»

Розгинаюся, обводжу всіх поглядом. Вони дивляться на мене, немов якісь барани. Гаррі намагається щось сказати.

Зупиняю: «Заткнись! Тільки не треба тут зараз мені з цим вічним твоїм маґляцким бла бла бла про мораль і добро. Це магічні закони. Цьому не вчать. Це в крові. Це і є магія. Це основа нашого світу. Нашої магічної сили. Це та чортова срань, на якій тримається наш чортів магічний світ. Закон Материнської Крові – єдина причина з якої можна гратися у расизм, сепарацію і геноцид. З якої можна вимагати розділити світи. І якщо вона така вірна Волдемортовій ідеї про чистоту магічної крові і відділення магів від маґлів, то вона б мала знати про цей Закон і підкорятись йому.»

Гаррі качає головою: «Скільки живу з... З тобою. Драко. Стільки ти і дивуєш мене…»

Він хоче сказати ще щось. Аж тут ми чуємо зміїне сичання, яке стає все ближчим, ближчим і голоснішим.



161.
Не знаю, способно ли слово какое-то сейчас остановить хоть кого-то здесь. Альбус исчезает во тьме, ныряя в решетку.

Гарри лежит на полу. «Ты уползаешь от меня?!» - Дельфи смеётся, и смех кажется знакомым. «Она такая же... Такая же, как тётка моя. Как её мать.» - Говорю, смотря на Джиневру. Джинни кивает. «Помнишь, чему тебя твоя мама учила?» - Спрашиваю. Кивает снова. «Конечно, помнишь...» - Киваю в ответ.

«Ты уползаешь от меня?» - Девушка заливается смехом. – «Гарри Поттер. Герой колдовского мира. Уползает как крыса. Вингардиум Левиоса!»

Церковная скамья поднимается в воздух. «Вопрос лишь в том, стоит ли мне тратить своё время на твоё уничтожение, ведь после того, как я остановлю отца, твоя смерть будет гарантирована. Что же решить? Ох, какая скука, лучше я сама тебя убью...»

Она с силой швыряет скамейку сверху на Гарри. Лавка разлетается вдребезги, но он в последний момент успевает откатиться в сторону.

Оба они заняты друг другом. Сквозь решетку в полу пролезает никем не замеченный Альбус.

Дельфи наводит палочку на Гарри: «Авада...» Альбус выкрикивает: «Папа!» Гарри кричит: «Нет, Альбус! Нет!»

162.
«Вас двое?» - Восклицает Дельфи. - «И снова надо выбирать. Думаю, я убью мальчишку первым. Авада Кедавра!»

Она метнула в Альбуса смертельным заклятием. Но Гарри успевает вскочить на ноги и оттолкнуть его. Заклятие ударяет об землю. Гарри наконец вспоминает, что палочка ему не нужна, наводит на девушку пальцы и выдает нормальную молнию. Он стреляет и попадает в неё.

«Ты без палочки!» - Визжит она. - «Ты этого не умеешь!» «А ты говорила, что изучила меня как пять пальцев. Тогда должна знать, что я так не умею, но это умеет он!»

«Ты думаешь?! Думаешь, ты сильнее меня?!» - О, её понесло так же, как маман её часто несло. Кричит и силу теряет.

«Нет. Сам – не сильнее.» - Отвечает спокойно Гарри, до которого наконец-то дошло. – «Сам нет. Но вместе мы – да!»

Они безжалостно атакуют друг друга молниями. Альбус стремительно откатывается в сторону и направляет заклятие на двери. Сначала на те, по которым заперты Гермиона и Рон: «Алохомора!» Затем «Алохомора!» - На те, где ждём мы.

163.
Не знаю, действительно ли ему помощь наша нужна. Он прекрасно справляется сам. Но говорит: «Я, видишь ли, никогда не сражался в одиночку. И никогда не буду!»

Поэтому мы таки выбегаем из-за двери и выстреливаем заклинаниями в Дельфи, которая вопит в исступлении. Она напрягает все свои силы. Но не способна противостоять сразу всем. Раздается серия выстрелов, и изнеможенная девушка валится на пол: «Нет... Нет...»

Гермиона связывает её: «Брахиабиндо!» К ней подходит Гарри, не сводя с неё глаз. Мы все стоим позади. Не оборачиваясь, спрашивает: «Альбус, с тобой всё хорошо?»

«Да, папа, всё хорошо.» «Джинни, он ранен, нет?» - Гарри обернуться не способен. Он всё ещё не отводит глаз от Дельфи. Он до сих пор боится её. - «Мне нужно знать, что с ним всё хорошо...» «Он сам настоял на этом.» - Отвечает Джиневра. - «Пролезть сквозь решетку. Я пыталась остановить его.» «Просто скажи мне, что с ним всё в порядке.» «Я в норме, папа.» - Повторяет Альбус. - «Клянусь.»

164.
Гарри делает ещё шаг к Дельфи: «Многие пытались причинить мне боль... Но чтобы моему сыну!!! Как ты посмела напасть на моего сына?!»

«Я только хотела узнать своего отца.» - Отвечает она. Он отшатывается. Её слова застали Гарри врасплох. Он даже зависает на минуту. Потом говорит: «Нельзя переписать собственную жизнь. Ты навсегда останешься сиротой. И от этого никуда не деться.» «Позволь мне только лишь... Увидеть его.» «Не могу и не позволю, нет.»

Она кривит лицо и становится похожей ещё больше на мать. Её губы дрожат. Почти жалостливо говорит: «Тогда убей меня.» Гарри на мгновение задумывается. Находит в себе силы обернуться к нам. Бросает взгляд на меня. Затем говорит: «И этого я не могу...»

«Что?» - Восклицает его сын. - «Пап?! Она опасна!» «Нет, Альбус...» «Но она убийца. Она убила нашего старосту. Крейга. Я видел, как она убивала...» Гарри смотрит на сына. Затем на Джинни. На меня. Опять на сына: «Да, Альбус, она убийца. А мы – нет.»

Качаю головою: «Придурок...» Гермиона вспоминает, что она здесь официальная власть и заявляет: «Мы обязаны быть лучше их.» Уизли вспоминает маму свою и ворчит: «Ага, это обидно, но так уж нас воспитали.»

«Заберите у меня разум. Лишите памяти. Чтобы я забыла, кто я такая!» - Умоляет уже почти Дельфи. «Нет.» - Отрезает Рон. - «Мы вернем тебя в наше время.» «И ты окажешься в Азкабане, ты убила человека и должна ответить за это.» - Говорит ей Гермиона. «Да.» - От себя добавляю. - «Отправишься в Азкабан. Где, курица тупая, сгниёшь!»

165.
Не знаю, почему, но мне даже смешно, когда Уизли говорит, поморщившись: «Фу, Малфой! Где манеры твои?»

«Оу.» - Ржу. - «Уизли вспомнил о манерах. Уизли! Какие манеры?! Она моя кузина! Ты ещё скажи, что я не имею права называть двоюродную сестру тупой курицей. Если она действительно курица и действительно тупая. Пыталась убить... Этого. Моего. А ещё использовала круциатус на моем сыне. Круциатус. На моём. Сыне.»

Становлюсь рядом с Гарри. Наклоняюсь к Дельфи. Говорю ей: «Ты же понимаешь, что меня останавливают лишь они? Если бы здесь не было бы их, я бы тебя не просто убил. Я бы тебя выпотрошил, курица. Я не Поттер нерешительный и добренький. Не правила в голове Грейнджер. Меня воспитали, слава богу, не Уизли. Я Блэк и Малфой. Мне насрать на законы, кроме Закона Материнской Крови. Ты не знала об этом? Ты не знала такого закона? Ты не знала, что нельзя трогать кузенов? Детей сестёр матери и детей этих детей? Ты напала на Гарри, это как если бы на меня лично, но чёрт уже с этим... Но ты напала и на моего сына! Ты такая же как Беллатриса. И ты, как и она заслужила всё, что с тобой произойдёт! А погоди, нет нет нет. Ты даже хуже, потому, что та, хоть и свела с ума Лонгботтомов, но не решилась убить кого-то, кто был чистой крови. А ты... Убила слизеринца? Серьёзно? Благодари, что должна будешь просто сидеть до самой смерти в тюрьме.»

Разгибаюсь, обвожу взглядом всех. Они смотрят на меня, словно бараны какие-то. Гарри пытается что-то сказать.

Останавливаю: «Нет! Заткнись! Только не надо тут сейчас мне с этим вечным твоим маггловским бла бла бла про мораль и добро. Это магические законы. Этому не учат. Это в крови. Это и есть магия. Это основа нашего мира. Нашей магической силы. Это та чёртова срань, на которой держится наш чертов магический мир. Закон материнской крови - единственная причина, по которой можно играть в расизм, сепарацию и геноцид. Из-за которой можно требовать разделить эти миры. И если она вся такая верная Волдемортовым идеям о чистоте магической крови и отделения магов от магглов, то она должна была знать об этом Законе и подчиняться ему.»

Гарри качает головой: «Сколько живу с... С тобой. Драко. Столько ты и удивляешь меня...»

Он хочет сказать ещё что-то. Но тут мы слышим змеиное шипение, которое становится всё ближе, ближе и громче.