A.L. + T.T.R. 17

[anna_amargo]

14.
Не знаю, чому, але перша думка, що прийшла мені в голову, після того, як дому дістався, була про те, що наврочив.

Пройшов у столову із нею і побачив, що на столі на мене чекає з Гоґвортсу лист.

Лист від декана мого колишнього факультету, який, не чекаючи, доки директорка проведе опитування, розслідування, розбереться у ситуації і наважиться про неї написати Поттеру і мені, повідомив про те, що наші з Поттером діти з Гоґвортського експресу десь по дорозі зійшли.

«Прекрасно.» - Промовив. Сів. Сидів кілька хвилин, роздивляючись тарілки на полиці і шматочок стіни. Потім встав і з думкою про того чорта, який смикає мене за язика кожного разу, як зарікаюсь про щось, пішов таки до Поттерів в дім.

15.
Ну, тобто, що значить – в дім. Роз’являюся. Долаю звичайну для таких переходів короткочасну нудоту легку. Підходжу до дверей і збираюсь вже стукати, аж чую їх голоси.

Не його голос. А тих двох. І дружини його. Вони таки на кухні сидять, але замість того, щоб виробляти стратегію, про яку він говорив, вони пліткують. Про мене пліткують, авжеж.

«Я вже багато разів казала Драко.» - Бреше, звичайно, Ґрейнджер, яка завжди намагалася обійти цю слизьку тему. – «Казала, що ніхто в міністерстві навіть не згадує про Скорпія. Чутки розходяться зовсім не від нас…»

«А я написала йому. Після того, як він втратив Асторію.» - Дивує мене Джинні Поттер. Бо згадує те, про що я зовсім забув. – «Написала й запитала, чим би ми могли бути корисними. Я подумала, що, може, Скорпій… Адже він так заприятелював з Албусом… Що Скорпій міг би приїхати до нас на різдвяні канікули абощо… Моя сова повернулася з листом, у якому було одне речення: Скажи своєму чоловікові, щоб він раз і назавжди спростував усі голослівні твердження про мого сина… І все.»

«Це в нього якась нав’язлива ідея.» - Говорить пані-коза-та-міністр. Дружина Гаррі відповідає їй: «Він у жахливому стані. Сумує за дружиною і не знаходить собі місця.»

І – поки переварюю це, шепочучи: «Та звідки б ти знала про це?» - там за вікном озивається брат її: «Я співчуваю йому, але коли він починає звинувачувати Герміону в тому, що… Ну…»

16.
Не знаю, чому, але в цю мить розумію, що більше за все на світі, я хотів би почути не ниття тупака Рона Візлі, а Поттера. Голос його.

Думаю: «Ну, скажи ж щось про мене. Вони всі обговорюють, а ти сидиш і мовчиш. Це навіть підозріло. Ну. Встав же ж хоч слово, ну. Ну?!»

Напружено чекаю. Та ні. Знову відкорковують пиво. Сміються. Балакають про те, як Рональд мами боїться і про старечі свої болячки.

Слухаю, слухаю і вже навіть починаю почуватися ніяково, підслуховуючи цю маячню, коли чую легкій вітерець і шум крил. Повз мене, цілячи у вікно, пролітає сова із листом.

«Все.» - Думаю. – «Тепер і вони знають також.» І тут таки нарешті, немов відповідаючи мені на думки, він говорить: «От чорт… Джинні, раз ти вже писала йому, то бери й знову пиши. Скажи Драко, що ми через пів години маємо зустрітися з ним у міністерстві…» «Лист від Макґонегел? І що вона пише?!» «Це про Албуса, Джинні. Албуса й Скорпія. Вони не з’явилися в школі. Вони зникли! Вони дорогою з експресу зійшли…»



14.
Не знаю, почему, но первая мысль, пришедшая мне в голову, после того, как добрался домой, была о том, что сам сглазил. Опять.

Прошёл в столовую с ней и увидел, что на столе меня ждёт из Хогвартса внеочередное письмо.

Письмо от декана моего бывшего факультета, который, не дожидаясь, пока директорша проведёт опросы, расследование, разберётся в ситуации и решится о ней написать мне и Поттеру, сообщил мне о том, что наши с Поттером дети с Хогвартс-Экспресса где-то по дороге сошли.

«Прекрасно.» - Произнес. Сел. Сидел несколько минут, разглядывая тарелки на полке и кусочек стены. Затем встал и с мыслью о чёрте том, который дёргает меня за язык каждый раз, как зарекаюсь о чем-то, пошёл-таки к Поттерам в дом.

15.
Ну, то есть, что значит - в дом. Разьявляюсь. Преодолеваю обычную для таких переходов кратковременную лёгкую тошноту. Подхожу к двери и собираюсь уже стучать, но тут слышу их голоса.

Не его голос. А тех двоих. И супруги его. Они всё же на кухне сидят, но вместо того, чтобы вырабатывать стратегию, о которой он говорил, они сплетничают. Конечно же, сплетничают они обо мне.

«Я миллион раз объясняла Драко.» - Врёт, само собой, Грейнджер, с которой мы за все эти годы не перекинулись и парою слов. - «Говорила, что в министерстве никто ничего о Скорпиусе не говорит. Слухи идёт не от нас...»

«А я написала ему. Когда он потерял Асторию.» - Удивляет меня Джинни Поттер. Потому, что вспоминает то, о чём я совершенно забыл. - «Написала и спросила, можем ли мы чем-то помочь. Я думала, если Скорпиус так дружит с Альбусом, вдруг он захочет у нас пожить в рождественские каникулы или... Моя сова вернулась с письмом в одно предложение: Скажи своему мужу, пусть раз и навсегда опровергнет инсинуации в отношении моего сына... И всё.»

«Он просто помешанный.» - Говорит госпожа-коза-и-министр. Жена Гарри отвечает ей: «Он несчастный. У него горе.»

И - пока перевариваю это, шепча: «Да откуда бы ты знала об этом?» - там за окном отзывается её брат: «И мне, конечно, его очень жаль, но когда он обвиняет Гермиону в... Ну...»

16.
Не знаю, почему, но в этот момент понимаю, что больше всего на свете я хотел бы услышать не нытье тупицы Уизли, а Поттера. Голос его.

Думаю: «Ну, скажи же что-то обо мне. Они все обсуждают, а ты сидишь и молчишь. Это даже подозрительно. Ну. Вставь же хоть несколько слов, ну. Ну?!»

Напряженно жду. Но, конечно же, нет. Опять открывают пиво. Смеются. Говорят о том, как Рональд мамы боится и про старческие болячки свои.

Слушаю, слушаю и уже даже начинаю чувствовать себя неловко, подслушивая весь этот бред, когда ощущаю рядом лёгкий ветерок и шум крыльев. Мимо меня, целясь в окно, пролетает сова с письмом.

«Всё.» - Думаю. - «Теперь и они знают также.» И тут же, наконец, словно отвечая мне на мысли мои, он говорит: «Вот чёрт... Джинни, раз ты уже писала ему, то бери и снова пиши. Скажи Драко, что мы через полчаса должны встретиться с ним в министерстве...» «Письмо от Макгонаголл? Что там?!» «Это про Альбуса, Джинни. Альбуса и Скорпиуса. Они не приехали в школу. Они пропали! Они дороге с экспресса сошли...»