T.T.R. + A.L. 13
Dec. 29th, 2019 05:40 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo27.
«Ти не зможеш у відповідь не полюбити Малфоя.» - Я відставляю подалі майже вже порожню склянку і повертаюся до свого листа сину. – «Та ця любов буде важким випробуванням твоїй здатності любити когось взагалі…»
Пригадую те, що він мені наговорив на пероні, в той вечір, коли ми повернулися в Гоґвортс навчатися на п’ятому курсі.
Пригадую, як я через кілька годин підстеріг його в якомусь з коридорів, штовхнув на стінку й спитав: «Що, Мелфой? Ти так і будеш надалі шпиняти та шпетити мене прилюдно, щоб не дай боже ніхто не здогадався, що ти мене не ненавидиш? Чого це ти досі на свободі, Поттер?» - Передражнив я його інтонації. – «Радій поки що. В Азкабані для тебе вже приготували камеру… Думаєш мені приємно буде слухати це кожен день?»
Згадую, як він взяв мене за плечі й утримав, коли я хотів штовхнути його на ту саму стіну удруге: «Потерпиш. Будеш терпіти. Бо ти навіть не уявляєш скільки тут очей, що спостерігають за тобою. А в мене єдині очі, що можуть підглядати туди…»
«Туди…» - Він кивнув, вказавши підборіддям кудись за мою спину й відпустив мої плечі: «Зрозумів? Дурень, ти зрозумів?»
«Твої очі? Ти ж не про те, що будеш шпигувати для мене?..» - Спитав я невпевнено. Я знав, що не буде, не посміє піти проти батька, але не міг не спитати. Він похитав головою: «Ні. Не буду.» «Навіщо тоді твої очі?» «Щоб бачити, коли тобі тут, у цій клятій школі, стане більш небезпечно, ніж було би у камері в Азкабані.»
«Так ти це серйозно казав? Думаєш, мені було б добре опинитися у Азкабані?!» - Я не втримався й зареготав. Драко ж навіть не усміхнувся, лиш підкотив під лоба очі й пробурчав: «Та ні. Ти й дійсно дурний…»
28.
«Так поясни ж!» - Я починав злитися. Я знав, що він розумніший за мене. Більше знає. Більш спостережливий. Більш досвідчений в тому, як виживати у отруйному середовищі, посеред зрад і брехні. Але я тоді не хотів цього визнавати. Я закипав: «Ну, Мелфой? Ну?!»
«Що ну?» - Він заспокоївся, спирався спиною на стіну, дивився на мене, схиливши голову вбік. – «Поки ти ніхто, поки ти малий, слабкий, дурний і самотній – ти йому не страшний, а значить і не цікавий. Якщо ти почнеш набирати силу, збирати армію для боротьби з ним, він…» - Драко зробив жест рукою, розітнувши переді мною повітря. – «Але ти ж не будеш? Ну, так? Ти ж просто підліток. Учень. І навіть не відмінник в науках…»
Я зрозумів. Але спитав: «А в’язниця?» Він поморщився: «У в’язниці ти будеш принаймні живий…»
Я теж скривився: «Мелфой, ти так сильно боїшся його?» Мені стало на мить просто гидко. Так гидко, що навіть шкода його. І він це відчув, мабуть, бо відвалився від стінки, зробив рвучкий крок до мене і штовхнув мене так, що я оступився і впав.
«Ти… Поттер… Ти, недоумок! Дурень! Ти не жив в цьому світі! Це не ти… Це не ти п’ятнадцять років кожного дня слухав всі ці розмови. Всі ці спогади й плани. Це не ти знаєш всіх цих людей, всіх цих… Всіх, хто встане на його бік зразу ж, як тільки відчує, що він знову сильний. Не ти!!»
29.
Я сидів на дупі, дивився знизу на його розчервоніле обличчя, слідкував за кулаком, яким він молотив повітря у мене над головою. Я все зрозумів. Простягнув йому руку, щоб він допоміг мені піднятися. Промовив: «Пробач.»
Він відмахнувся: «Як завжди, Поттер. Ляпнеш якусь дурню, а потім пробаа-ач мені, Драко…» «Драко, пробач.»
Він взяв мою руку, потяг на себе і я встав поруч із ним. Мені страшенно кортіло обійняти його, вмовити не боятися, вірити в мене і в себе, але я знав, що від цього він оскаженіє ще більше, і тому я просто потис його руку й сказав: «Я не буду… Не буду лізти чорту на роги.» «Ага. Я вірю, звісно я вірю, ага.» - Пробурчав він і заржав.
27.
«Ты не сможешь в ответ не полюбить Малфоя.» - Я отставляю подальше уже почти пустой стакан и возвращаюсь к своему письму сыну. - «Но эта любовь будет тяжелым испытанием твоей способности любить кого-то вообще...»
Помню, что он мне наговорил на перроне, в тот вечер, когда мы вернулись в Хогвартс учиться на пятом курсе.
Помню, как я через несколько часов подстерёг его в каком-то из коридоров, толкнул на стену и спросил: «Что, Малфой? Ты так и будешь в дальнейшем шпынять меня публично, чтобы не дай бог никто не догадался, что ты не ненавидишь меня? Странно, что Министерство позволяет тебе разгуливать на свободе, Поттер?» - Передразнил я его интонации. - «Радуйся, пока можешь. Наверняка для тебя в Азкабане уже камеру готовят... Думаешь, мне приятно будет слушать это каждый день? »
Вспоминаю, как он взял меня за плечи и удержал, когда я хотел толкнуть его на ту же стену ещё раз: «Потерпишь. Будешь терпеть. Ты даже не представляешь, сколько здесь глаз, наблюдающих за тобой. А у меня единственные глаза, которые могут подглядывать туда...»
«Туда...» - Он кивнул, указав подбородком куда-то за мою спину, и отпустил мои плечи: «Понял? Дурак, ты понял?»
«Твои глаза? Ты же не о том, что будешь шпионить для меня?..» - Спросил я неуверенно. Я знал, что не будет, не посмеет пойти против отца, но не мог не спросить. Он покачал головой: «Нет. Не буду.» «Зачем тогда твои глаза?» «Чтобы видеть, когда тебе здесь, в этой проклятой школе, станет более опасно, чем было бы в камере в Азкабане.»
«Так ты это серьезно говорил что ли? Думаешь, мне было бы хорошо оказаться в Азкабане?!» - Я не удержался и расхохотался. Драко же даже не улыбнулся, только подкатил под лоб глаза и пробормотал: «Да нет. Ты и вправду дурак...»
28.
«Так объясни же!» - Я начинал злиться. Я знал, что он умнее меня. Больше знает. Более наблюдательный. Более опытный в методах выживания в ядовитой среде, среди лжи и измен. Но я тогда не хотел этого признавать. Я закипал: «Ну, Малфой? Ну?!»
«Что ну?» - Он успокоился, опирался спиной на стену, смотрел на меня, склонив голову на бок. - «Пока ты никто, пока ты маленький, слабый, глупый и одинокий - ты ему не страшен, а значит не интересен. Если ты начнешь набирать силу, собирать армию для борьбы с ним, он...» - Драко сделал жест рукой, разрезав передо мной воздуха. - «Но ты же не будешь? Ведь правда? Ты просто подросток. Ученик. И даже не отличник в науках...»
Я понял. Но спросил: «А тюрьма?» Он поморщился: «В тюрьме ты будешь крайней мере живой...»
Я тоже поморщился: «Малфой, ты так сильно боишься его?» Мне стало на мгновение просто противно. Так противно, что даже жалко его. И он это почувствовал, видимо, потому, что отвалился от стены, сделал порывистый шаг ко мне и толкнул меня так, что я, оступившись, и упал.
«Ты... Поттер... Ты, придурок! Дурак! Ты не жил в этом мире! Это не ты... Не ты пятнадцать лет каждый день слушал все эти разговоры. Все эти воспоминания и планы. Не ты знаешь всех этих людей, всех этих... Всех, кто встанет на его сторону сразу же, как только почувствует, что он снова сильный. Не ты!!»
29.
Я сидел на заднице, смотрел снизу на его раскрасневшееся лицо, следил за кулаком, которым он молотил воздух у меня над головой. Я всё понял. Протянул ему руку, чтобы он помог мне подняться. Сказал: «Прости.»
Он отмахнулся: «Как всегда, Поттер. Ляпнуть какую-то чушь, а потом прости-ии-и меня, Драко...» «Драко, прости.»
Он взял мою руку, потянул на себя и я встал рядом с ним. Мне очень хотелось обнять его, уговорить не бояться, верить в меня и в себя, но я знал, что от этого он взбесится ещё больше, и поэтому я просто пожал его руку и сказал: «Я не буду... Не буду лезть черту на рога.» «Ага. Я верю, конечно я верю, ага.» - Проворчал он и заржал.
«Ти не зможеш у відповідь не полюбити Малфоя.» - Я відставляю подалі майже вже порожню склянку і повертаюся до свого листа сину. – «Та ця любов буде важким випробуванням твоїй здатності любити когось взагалі…»
Пригадую те, що він мені наговорив на пероні, в той вечір, коли ми повернулися в Гоґвортс навчатися на п’ятому курсі.
Пригадую, як я через кілька годин підстеріг його в якомусь з коридорів, штовхнув на стінку й спитав: «Що, Мелфой? Ти так і будеш надалі шпиняти та шпетити мене прилюдно, щоб не дай боже ніхто не здогадався, що ти мене не ненавидиш? Чого це ти досі на свободі, Поттер?» - Передражнив я його інтонації. – «Радій поки що. В Азкабані для тебе вже приготували камеру… Думаєш мені приємно буде слухати це кожен день?»
Згадую, як він взяв мене за плечі й утримав, коли я хотів штовхнути його на ту саму стіну удруге: «Потерпиш. Будеш терпіти. Бо ти навіть не уявляєш скільки тут очей, що спостерігають за тобою. А в мене єдині очі, що можуть підглядати туди…»
«Туди…» - Він кивнув, вказавши підборіддям кудись за мою спину й відпустив мої плечі: «Зрозумів? Дурень, ти зрозумів?»
«Твої очі? Ти ж не про те, що будеш шпигувати для мене?..» - Спитав я невпевнено. Я знав, що не буде, не посміє піти проти батька, але не міг не спитати. Він похитав головою: «Ні. Не буду.» «Навіщо тоді твої очі?» «Щоб бачити, коли тобі тут, у цій клятій школі, стане більш небезпечно, ніж було би у камері в Азкабані.»
«Так ти це серйозно казав? Думаєш, мені було б добре опинитися у Азкабані?!» - Я не втримався й зареготав. Драко ж навіть не усміхнувся, лиш підкотив під лоба очі й пробурчав: «Та ні. Ти й дійсно дурний…»
28.
«Так поясни ж!» - Я починав злитися. Я знав, що він розумніший за мене. Більше знає. Більш спостережливий. Більш досвідчений в тому, як виживати у отруйному середовищі, посеред зрад і брехні. Але я тоді не хотів цього визнавати. Я закипав: «Ну, Мелфой? Ну?!»
«Що ну?» - Він заспокоївся, спирався спиною на стіну, дивився на мене, схиливши голову вбік. – «Поки ти ніхто, поки ти малий, слабкий, дурний і самотній – ти йому не страшний, а значить і не цікавий. Якщо ти почнеш набирати силу, збирати армію для боротьби з ним, він…» - Драко зробив жест рукою, розітнувши переді мною повітря. – «Але ти ж не будеш? Ну, так? Ти ж просто підліток. Учень. І навіть не відмінник в науках…»
Я зрозумів. Але спитав: «А в’язниця?» Він поморщився: «У в’язниці ти будеш принаймні живий…»
Я теж скривився: «Мелфой, ти так сильно боїшся його?» Мені стало на мить просто гидко. Так гидко, що навіть шкода його. І він це відчув, мабуть, бо відвалився від стінки, зробив рвучкий крок до мене і штовхнув мене так, що я оступився і впав.
«Ти… Поттер… Ти, недоумок! Дурень! Ти не жив в цьому світі! Це не ти… Це не ти п’ятнадцять років кожного дня слухав всі ці розмови. Всі ці спогади й плани. Це не ти знаєш всіх цих людей, всіх цих… Всіх, хто встане на його бік зразу ж, як тільки відчує, що він знову сильний. Не ти!!»
29.
Я сидів на дупі, дивився знизу на його розчервоніле обличчя, слідкував за кулаком, яким він молотив повітря у мене над головою. Я все зрозумів. Простягнув йому руку, щоб він допоміг мені піднятися. Промовив: «Пробач.»
Він відмахнувся: «Як завжди, Поттер. Ляпнеш якусь дурню, а потім пробаа-ач мені, Драко…» «Драко, пробач.»
Він взяв мою руку, потяг на себе і я встав поруч із ним. Мені страшенно кортіло обійняти його, вмовити не боятися, вірити в мене і в себе, але я знав, що від цього він оскаженіє ще більше, і тому я просто потис його руку й сказав: «Я не буду… Не буду лізти чорту на роги.» «Ага. Я вірю, звісно я вірю, ага.» - Пробурчав він і заржав.
27.
«Ты не сможешь в ответ не полюбить Малфоя.» - Я отставляю подальше уже почти пустой стакан и возвращаюсь к своему письму сыну. - «Но эта любовь будет тяжелым испытанием твоей способности любить кого-то вообще...»
Помню, что он мне наговорил на перроне, в тот вечер, когда мы вернулись в Хогвартс учиться на пятом курсе.
Помню, как я через несколько часов подстерёг его в каком-то из коридоров, толкнул на стену и спросил: «Что, Малфой? Ты так и будешь в дальнейшем шпынять меня публично, чтобы не дай бог никто не догадался, что ты не ненавидишь меня? Странно, что Министерство позволяет тебе разгуливать на свободе, Поттер?» - Передразнил я его интонации. - «Радуйся, пока можешь. Наверняка для тебя в Азкабане уже камеру готовят... Думаешь, мне приятно будет слушать это каждый день? »
Вспоминаю, как он взял меня за плечи и удержал, когда я хотел толкнуть его на ту же стену ещё раз: «Потерпишь. Будешь терпеть. Ты даже не представляешь, сколько здесь глаз, наблюдающих за тобой. А у меня единственные глаза, которые могут подглядывать туда...»
«Туда...» - Он кивнул, указав подбородком куда-то за мою спину, и отпустил мои плечи: «Понял? Дурак, ты понял?»
«Твои глаза? Ты же не о том, что будешь шпионить для меня?..» - Спросил я неуверенно. Я знал, что не будет, не посмеет пойти против отца, но не мог не спросить. Он покачал головой: «Нет. Не буду.» «Зачем тогда твои глаза?» «Чтобы видеть, когда тебе здесь, в этой проклятой школе, станет более опасно, чем было бы в камере в Азкабане.»
«Так ты это серьезно говорил что ли? Думаешь, мне было бы хорошо оказаться в Азкабане?!» - Я не удержался и расхохотался. Драко же даже не улыбнулся, только подкатил под лоб глаза и пробормотал: «Да нет. Ты и вправду дурак...»
28.
«Так объясни же!» - Я начинал злиться. Я знал, что он умнее меня. Больше знает. Более наблюдательный. Более опытный в методах выживания в ядовитой среде, среди лжи и измен. Но я тогда не хотел этого признавать. Я закипал: «Ну, Малфой? Ну?!»
«Что ну?» - Он успокоился, опирался спиной на стену, смотрел на меня, склонив голову на бок. - «Пока ты никто, пока ты маленький, слабый, глупый и одинокий - ты ему не страшен, а значит не интересен. Если ты начнешь набирать силу, собирать армию для борьбы с ним, он...» - Драко сделал жест рукой, разрезав передо мной воздуха. - «Но ты же не будешь? Ведь правда? Ты просто подросток. Ученик. И даже не отличник в науках...»
Я понял. Но спросил: «А тюрьма?» Он поморщился: «В тюрьме ты будешь крайней мере живой...»
Я тоже поморщился: «Малфой, ты так сильно боишься его?» Мне стало на мгновение просто противно. Так противно, что даже жалко его. И он это почувствовал, видимо, потому, что отвалился от стены, сделал порывистый шаг ко мне и толкнул меня так, что я, оступившись, и упал.
«Ты... Поттер... Ты, придурок! Дурак! Ты не жил в этом мире! Это не ты... Не ты пятнадцать лет каждый день слушал все эти разговоры. Все эти воспоминания и планы. Не ты знаешь всех этих людей, всех этих... Всех, кто встанет на его сторону сразу же, как только почувствует, что он снова сильный. Не ты!!»
29.
Я сидел на заднице, смотрел снизу на его раскрасневшееся лицо, следил за кулаком, которым он молотил воздух у меня над головой. Я всё понял. Протянул ему руку, чтобы он помог мне подняться. Сказал: «Прости.»
Он отмахнулся: «Как всегда, Поттер. Ляпнуть какую-то чушь, а потом прости-ии-и меня, Драко...» «Драко, прости.»
Он взял мою руку, потянул на себя и я встал рядом с ним. Мне очень хотелось обнять его, уговорить не бояться, верить в меня и в себя, но я знал, что от этого он взбесится ещё больше, и поэтому я просто пожал его руку и сказал: «Я не буду... Не буду лезть черту на рога.» «Ага. Я верю, конечно я верю, ага.» - Проворчал он и заржал.
