anna_amargo: (для Драко та інших людей)
[personal profile] anna_amargo
25.
Я перевертаю аркуші лицем униз і накриваю їх зверху долонею. Я не знаю, як далі писати. Я просто сиджу і жую хвостик пера, вже й без того не раз пережований.

«Що? Не радий, що виплив?» - Я, почувши тоді голос Драко, здригнувся немов від удару. Я не думав, що він мене знайде. Не думав, що буде шукати. Тому не відповів на питання, та він, мабуть, відповіді й не чекав, бо просто сказав: «Посунься.» І сів на сходинку поруч зі мною.

Я помовчав, а потім, щоб щось сказати, сказав: «Це неправильно.» «Що?» «Те, що їх використали для цього завдання, як... Як… Вони на це не підписувалися. Вони просто друзі…»

драррі 12 1.jpg


Мелфой зареготав: «Поттер, та що з тобою не так? Ти говориш, як маґл. Ти маґл? Та начебто ні. Начебто маєш же ж знати, що це в тому світі, якщо ти чийсь друг, ти сам собі вибираєш, що готовий заради свого друга зробити. А тут достатньо показати, що хтось для тебе особливий і все буде вирішено за вас без вас. Бо завжди знайдуться ті, хто знатиме, на що ви здатні один заради одного піти...» «Флер заради сестри не змогла…» - Промовив я. «Так.» - Погодився він. – «А Крум або не має у своїй школі друзів, або не такий вже й тупак, щоб підставити справжнього друга, а не чужу йому…»

«Драко…» - Я його перебив. Я не знаю, що тоді на мене найшло, але я розвернувся так, щоб бачити його профіль і спитав: «А ти? Ти хотів би опинитися на місці Рона? Там. Під водою.»

Він також розвернувся в мій бік: «Ти впевнений, що став би рятувати мене, якщо б я там опинився?» «Так.»

«Ну, якщо так, тоді так.» - Промовив він і, відвернувшись від мене, поліз щось шукати в кишенях, довго копався, дістав нарешті баночку з темного скла і тицьнув мені її в руку. – «От, мало не забув. Це мазь. Для синців, що тобі залишили ґрінділи…»


26.
Я помічаю, що в мене на столі все ще стоїть склянка, яку я не допив. Я беру її і роблю кілька поспішних й занадто великих ковтків. Випивка обпалює глотку, падає у шлунок вогнем.

Але палаю я зсередини не через вогневіскі, а тому, що я згадую як пішов шукати Мелфоя після того, як гості з Бобатону й Дурмстренґу поїхали з нашої школи. Як обійшов весь замок й знайшов його нагорі Астрономічної Вежі.

«Нам сюди не можна. Ти не повинен тут бути.» - Сказав перше, що прийшло тоді в голову. Він, не обертаючись, відповів: «То піди пожалійся на мене комусь із вчителів…»

Звісно, я не пішов. Та не знав, що ще сказати. Тому стояв і мовчав. Аж доки він сам не вирішив заговорити.

«Так це правда?» - Спитав він. – «Те, про що Дамблдор розповів на всешкільному зібранні.» «Так.» - Промовив я. – «Лорд Волдеморт повернувся.» «Мій батько був там?»

драррі 12 2.jpg

драррі 12 3.jpg


Я знав, що у Драко не вистачить сміливості наблизитися, або хоч подивитись на мене. Тому я підійшов до нього сам і став поруч. Став так близько, що відчував його запах і чув, як гупає серце у нього у грудях.

«Так.» - Сказав я. Він зітхнув і промовив: «Йди. Йди звідси, будь ласка.» «Ні.» - Відповів я. – «Не піду.» «Будь ласка, Гаррі, йди звідси.» - Він нарешті подивився на мене і я ще раз сказав: «Не піду.»

Драко скривився, мені навіть здалося, що він намагається придумати, що б такого сказати уїдливого, що змусило би мене відвалити, але він лише знову зітхнув і проговорив: «Тепер усе зміниться. Все зміниться, але я не знаю, як тепер усе буде.»

«Хочеш, я скажу, що я знаю?» - Спитав я, і, не чекаючи відповіді, взяв його руку й продовжив: «Я… Може це й по-маґлівськи, так. Але я знаю, що я сам буду вирішувати, що я готовий робити заради тих… Заради того й для того, кого я люблю.»

Пальці Драко сіпнулися в моїх пальцях, але він не відібрав у мене руки. Він зробив крок, став до мене обличчям і притулився лобом до моєї голови.

«Я не хочу вибирати між тобою і ним.» - Прошепотів він. – «Він мій батько. А ти… А тебе…» «Драко. Не треба. Не вибирай. І зараз, будь ласкавий, помовч.»



25.
Я переворачиваю листы лицом вниз и накрываю их сверху ладонью. Я не знаю, как дальше писать. Я просто сижу и жую хвостик пера, уже и без того не раз пережеванный.

«Что? Не рад, что выплыл?» - Я, услышав тогда голос Драко, вздрогнул как от удара. Я не думал, что он меня найдёт. Не думал, что будет искать. Поэтому не ответил на вопрос, и он, видимо, ответа и не ожидал, потому что просто сказал: «Подвинься». И сел на ступеньку рядом со мной.

Я помолчал, а затем, чтобы что-то сказать, сказал: «Это неправильно». «Что?» «То, что их использовали для этой задачи, как... Как... Они на это не подписывались. Они просто друзья...»

Малфой заржал: «Поттер, да что с тобой не так? Ты говоришь, как маггл. Ты маггл? Вроде ж нет. Вроде должен же знать, что это в том мире, если ты чей-то друг, ты сам для себя выбираешь, что готов ради своего друга сделать. А здесь достаточно показать, что кто-то для тебя особенный и всё будет решено за вас без вас. Потому, что всегда найдутся те, кто будет знать, на что вы способны один ради другого пойти...» «Флёр ради сестры не смогла...» - Произнес я. «Да.» - Согласился он. - «А Крум или не имеет в своей школе друзей, или не такой уж и тупой, чтобы подставить настоящего друга, а не чужую ему...»

«Драко...» - Я его перебил. Я не знаю, что тогда на меня нашло, но я развернулся так, чтобы видеть его профиль и спросил: «А ты? Ты хотел бы оказаться на месте Рона? Там. Под водой.»

Он также развернулся в мою сторону: «Ты уверен, что стал бы спасать меня, если бы я там оказался?» «Да.»

«Ну, если да, тогда да.» - Проговорил он и, отвернувшись от меня, полез что-то искать по карманам, долго копался, достал наконец баночку из тёмного стекла и ткнул мне её в руку. - «Вот, чуть не забыл. Это мазь. Для синяков, что тебе оставили гриндилоу...»

26.
Я замечаю, что у меня на столе все ещё стоит стакан, который я не допил. Я беру его и делаю несколько поспешных и слишком больших глотков. Выпивка обжигает глотку, падает в желудок огнём.

Но горю я изнутри не из-за огневиски, а потому, что я вспоминаю как пошел искать Малфоя после того, как гости из Шармбатона и Дурмстранга уехали из нашей школы. Как обошёл весь замок и нашёл его наверху Астрономической Башни.

«Нам сюда нельзя. Ты не должен здесь быть.» - Сказал первое, что пришло тогда в голову. Он, не оборачиваясь, ответил: «Это пойди и пожалуйся на меня кому-то из учителей...»

Конечно, я не пошёл. Но я не знал, что ещё сказать. Поэтому стоял и молчал. Пока он сам не решился заговорить.

«Так это правда?» - Спросил он. - «То, о чем Дамблдор рассказал на общешкольном собрании.» «Да.» - Произнес я. - «Лорд Волдеморт вернулся.» «Мой отец был там?»

Я знал, что у Драко не хватит смелости приблизиться, или хотя посмотреть на меня. Поэтому я подошел к нему сам и встал рядом. Встал так близко, что чувствовал его запах и слышал, как колотится сердце в его груди.

«Да.» - Сказал я. Он вздохнул и проговорил: «Иди. Иди отсюда, пожалуйста.» «Нет.» - Ответил я. - «Не пойду». «Пожалуйста, Гарри, иди отсюда.» - Он наконец посмотрел на меня и я ещё раз сказал: «Не пойду.»

Драко поморщился, мне даже показалось, что он пытается придумать, что бы такого сказать язвительного, что заставило бы меня отвалить, но он только снова вздохнул и проговорил: «Теперь всё изменится. Всё изменится, но я не знаю, как теперь все будет.»

«Хочешь, я скажу, что я знаю?» - Спросил я, и, не дожидаясь ответа, взял его руку и продолжил: «Я... Может это и по-маггловски, да. Но я знаю, что я сам буду решать, что я готов делать ради тех... Ради того и для того, кого я люблю.»

Пальцы Драко дёрнулись в моих пальцах, но он не отобрал у меня руки. Он сделал шаг, встал ко мне лицом и прижался лбом к моей голове.

«Я не хочу выбирать между тобой и им.» - Прошептал он. - «Он мой отец. А ты... А тебя...» «Драко. Не надо. Не выбирай. И сейчас, будь добр, помолчи.»
This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

ПРОФІЛЬ

anna_amargo: (Default)
annaamargo

June 2025

S M T W T F S
1234 567
89 1011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

МІТКИ

EXPAND CUT TAGS

No cut tags
Page generated Jun. 12th, 2025 04:27 am
Powered by Dreamwidth Studios