T.T.R. + A.L. 12
Dec. 28th, 2019 09:23 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo25.
Я перевертаю аркуші лицем униз і накриваю їх зверху долонею. Я не знаю, як далі писати. Я просто сиджу і жую хвостик пера, вже й без того не раз пережований.
«Що? Не радий, що виплив?» - Я, почувши тоді голос Драко, здригнувся немов від удару. Я не думав, що він мене знайде. Не думав, що буде шукати. Тому не відповів на питання, та він, мабуть, відповіді й не чекав, бо просто сказав: «Посунься.» І сів на сходинку поруч зі мною.
Я помовчав, а потім, щоб щось сказати, сказав: «Це неправильно.» «Що?» «Те, що їх використали для цього завдання, як... Як… Вони на це не підписувалися. Вони просто друзі…»
Мелфой зареготав: «Поттер, та що з тобою не так? Ти говориш, як маґл. Ти маґл? Та начебто ні. Начебто маєш же ж знати, що це в тому світі, якщо ти чийсь друг, ти сам собі вибираєш, що готовий заради свого друга зробити. А тут достатньо показати, що хтось для тебе особливий і все буде вирішено за вас без вас. Бо завжди знайдуться ті, хто знатиме, на що ви здатні один заради одного піти...» «Флер заради сестри не змогла…» - Промовив я. «Так.» - Погодився він. – «А Крум або не має у своїй школі друзів, або не такий вже й тупак, щоб підставити справжнього друга, а не чужу йому…»
«Драко…» - Я його перебив. Я не знаю, що тоді на мене найшло, але я розвернувся так, щоб бачити його профіль і спитав: «А ти? Ти хотів би опинитися на місці Рона? Там. Під водою.»
Він також розвернувся в мій бік: «Ти впевнений, що став би рятувати мене, якщо б я там опинився?» «Так.»
«Ну, якщо так, тоді так.» - Промовив він і, відвернувшись від мене, поліз щось шукати в кишенях, довго копався, дістав нарешті баночку з темного скла і тицьнув мені її в руку. – «От, мало не забув. Це мазь. Для синців, що тобі залишили ґрінділи…»
26.
Я помічаю, що в мене на столі все ще стоїть склянка, яку я не допив. Я беру її і роблю кілька поспішних й занадто великих ковтків. Випивка обпалює глотку, падає у шлунок вогнем.
Але палаю я зсередини не через вогневіскі, а тому, що я згадую як пішов шукати Мелфоя після того, як гості з Бобатону й Дурмстренґу поїхали з нашої школи. Як обійшов весь замок й знайшов його нагорі Астрономічної Вежі.
«Нам сюди не можна. Ти не повинен тут бути.» - Сказав перше, що прийшло тоді в голову. Він, не обертаючись, відповів: «То піди пожалійся на мене комусь із вчителів…»
Звісно, я не пішов. Та не знав, що ще сказати. Тому стояв і мовчав. Аж доки він сам не вирішив заговорити.
«Так це правда?» - Спитав він. – «Те, про що Дамблдор розповів на всешкільному зібранні.» «Так.» - Промовив я. – «Лорд Волдеморт повернувся.» «Мій батько був там?»
Я знав, що у Драко не вистачить сміливості наблизитися, або хоч подивитись на мене. Тому я підійшов до нього сам і став поруч. Став так близько, що відчував його запах і чув, як гупає серце у нього у грудях.
«Так.» - Сказав я. Він зітхнув і промовив: «Йди. Йди звідси, будь ласка.» «Ні.» - Відповів я. – «Не піду.» «Будь ласка, Гаррі, йди звідси.» - Він нарешті подивився на мене і я ще раз сказав: «Не піду.»
Драко скривився, мені навіть здалося, що він намагається придумати, що б такого сказати уїдливого, що змусило би мене відвалити, але він лише знову зітхнув і проговорив: «Тепер усе зміниться. Все зміниться, але я не знаю, як тепер усе буде.»
«Хочеш, я скажу, що я знаю?» - Спитав я, і, не чекаючи відповіді, взяв його руку й продовжив: «Я… Може це й по-маґлівськи, так. Але я знаю, що я сам буду вирішувати, що я готовий робити заради тих… Заради того й для того, кого я люблю.»
Пальці Драко сіпнулися в моїх пальцях, але він не відібрав у мене руки. Він зробив крок, став до мене обличчям і притулився лобом до моєї голови.
«Я не хочу вибирати між тобою і ним.» - Прошепотів він. – «Він мій батько. А ти… А тебе…» «Драко. Не треба. Не вибирай. І зараз, будь ласкавий, помовч.»
25.
Я переворачиваю листы лицом вниз и накрываю их сверху ладонью. Я не знаю, как дальше писать. Я просто сижу и жую хвостик пера, уже и без того не раз пережеванный.
«Что? Не рад, что выплыл?» - Я, услышав тогда голос Драко, вздрогнул как от удара. Я не думал, что он меня найдёт. Не думал, что будет искать. Поэтому не ответил на вопрос, и он, видимо, ответа и не ожидал, потому что просто сказал: «Подвинься». И сел на ступеньку рядом со мной.
Я помолчал, а затем, чтобы что-то сказать, сказал: «Это неправильно». «Что?» «То, что их использовали для этой задачи, как... Как... Они на это не подписывались. Они просто друзья...»
Малфой заржал: «Поттер, да что с тобой не так? Ты говоришь, как маггл. Ты маггл? Вроде ж нет. Вроде должен же знать, что это в том мире, если ты чей-то друг, ты сам для себя выбираешь, что готов ради своего друга сделать. А здесь достаточно показать, что кто-то для тебя особенный и всё будет решено за вас без вас. Потому, что всегда найдутся те, кто будет знать, на что вы способны один ради другого пойти...» «Флёр ради сестры не смогла...» - Произнес я. «Да.» - Согласился он. - «А Крум или не имеет в своей школе друзей, или не такой уж и тупой, чтобы подставить настоящего друга, а не чужую ему...»
«Драко...» - Я его перебил. Я не знаю, что тогда на меня нашло, но я развернулся так, чтобы видеть его профиль и спросил: «А ты? Ты хотел бы оказаться на месте Рона? Там. Под водой.»
Он также развернулся в мою сторону: «Ты уверен, что стал бы спасать меня, если бы я там оказался?» «Да.»
«Ну, если да, тогда да.» - Проговорил он и, отвернувшись от меня, полез что-то искать по карманам, долго копался, достал наконец баночку из тёмного стекла и ткнул мне её в руку. - «Вот, чуть не забыл. Это мазь. Для синяков, что тебе оставили гриндилоу...»
26.
Я замечаю, что у меня на столе все ещё стоит стакан, который я не допил. Я беру его и делаю несколько поспешных и слишком больших глотков. Выпивка обжигает глотку, падает в желудок огнём.
Но горю я изнутри не из-за огневиски, а потому, что я вспоминаю как пошел искать Малфоя после того, как гости из Шармбатона и Дурмстранга уехали из нашей школы. Как обошёл весь замок и нашёл его наверху Астрономической Башни.
«Нам сюда нельзя. Ты не должен здесь быть.» - Сказал первое, что пришло тогда в голову. Он, не оборачиваясь, ответил: «Это пойди и пожалуйся на меня кому-то из учителей...»
Конечно, я не пошёл. Но я не знал, что ещё сказать. Поэтому стоял и молчал. Пока он сам не решился заговорить.
«Так это правда?» - Спросил он. - «То, о чем Дамблдор рассказал на общешкольном собрании.» «Да.» - Произнес я. - «Лорд Волдеморт вернулся.» «Мой отец был там?»
Я знал, что у Драко не хватит смелости приблизиться, или хотя посмотреть на меня. Поэтому я подошел к нему сам и встал рядом. Встал так близко, что чувствовал его запах и слышал, как колотится сердце в его груди.
«Да.» - Сказал я. Он вздохнул и проговорил: «Иди. Иди отсюда, пожалуйста.» «Нет.» - Ответил я. - «Не пойду». «Пожалуйста, Гарри, иди отсюда.» - Он наконец посмотрел на меня и я ещё раз сказал: «Не пойду.»
Драко поморщился, мне даже показалось, что он пытается придумать, что бы такого сказать язвительного, что заставило бы меня отвалить, но он только снова вздохнул и проговорил: «Теперь всё изменится. Всё изменится, но я не знаю, как теперь все будет.»
«Хочешь, я скажу, что я знаю?» - Спросил я, и, не дожидаясь ответа, взял его руку и продолжил: «Я... Может это и по-маггловски, да. Но я знаю, что я сам буду решать, что я готов делать ради тех... Ради того и для того, кого я люблю.»
Пальцы Драко дёрнулись в моих пальцах, но он не отобрал у меня руки. Он сделал шаг, встал ко мне лицом и прижался лбом к моей голове.
«Я не хочу выбирать между тобой и им.» - Прошептал он. - «Он мой отец. А ты... А тебя...» «Драко. Не надо. Не выбирай. И сейчас, будь добр, помолчи.»
Я перевертаю аркуші лицем униз і накриваю їх зверху долонею. Я не знаю, як далі писати. Я просто сиджу і жую хвостик пера, вже й без того не раз пережований.
«Що? Не радий, що виплив?» - Я, почувши тоді голос Драко, здригнувся немов від удару. Я не думав, що він мене знайде. Не думав, що буде шукати. Тому не відповів на питання, та він, мабуть, відповіді й не чекав, бо просто сказав: «Посунься.» І сів на сходинку поруч зі мною.
Я помовчав, а потім, щоб щось сказати, сказав: «Це неправильно.» «Що?» «Те, що їх використали для цього завдання, як... Як… Вони на це не підписувалися. Вони просто друзі…»
Мелфой зареготав: «Поттер, та що з тобою не так? Ти говориш, як маґл. Ти маґл? Та начебто ні. Начебто маєш же ж знати, що це в тому світі, якщо ти чийсь друг, ти сам собі вибираєш, що готовий заради свого друга зробити. А тут достатньо показати, що хтось для тебе особливий і все буде вирішено за вас без вас. Бо завжди знайдуться ті, хто знатиме, на що ви здатні один заради одного піти...» «Флер заради сестри не змогла…» - Промовив я. «Так.» - Погодився він. – «А Крум або не має у своїй школі друзів, або не такий вже й тупак, щоб підставити справжнього друга, а не чужу йому…»
«Драко…» - Я його перебив. Я не знаю, що тоді на мене найшло, але я розвернувся так, щоб бачити його профіль і спитав: «А ти? Ти хотів би опинитися на місці Рона? Там. Під водою.»
Він також розвернувся в мій бік: «Ти впевнений, що став би рятувати мене, якщо б я там опинився?» «Так.»
«Ну, якщо так, тоді так.» - Промовив він і, відвернувшись від мене, поліз щось шукати в кишенях, довго копався, дістав нарешті баночку з темного скла і тицьнув мені її в руку. – «От, мало не забув. Це мазь. Для синців, що тобі залишили ґрінділи…»
26.
Я помічаю, що в мене на столі все ще стоїть склянка, яку я не допив. Я беру її і роблю кілька поспішних й занадто великих ковтків. Випивка обпалює глотку, падає у шлунок вогнем.
Але палаю я зсередини не через вогневіскі, а тому, що я згадую як пішов шукати Мелфоя після того, як гості з Бобатону й Дурмстренґу поїхали з нашої школи. Як обійшов весь замок й знайшов його нагорі Астрономічної Вежі.
«Нам сюди не можна. Ти не повинен тут бути.» - Сказав перше, що прийшло тоді в голову. Він, не обертаючись, відповів: «То піди пожалійся на мене комусь із вчителів…»
Звісно, я не пішов. Та не знав, що ще сказати. Тому стояв і мовчав. Аж доки він сам не вирішив заговорити.
«Так це правда?» - Спитав він. – «Те, про що Дамблдор розповів на всешкільному зібранні.» «Так.» - Промовив я. – «Лорд Волдеморт повернувся.» «Мій батько був там?»
Я знав, що у Драко не вистачить сміливості наблизитися, або хоч подивитись на мене. Тому я підійшов до нього сам і став поруч. Став так близько, що відчував його запах і чув, як гупає серце у нього у грудях.
«Так.» - Сказав я. Він зітхнув і промовив: «Йди. Йди звідси, будь ласка.» «Ні.» - Відповів я. – «Не піду.» «Будь ласка, Гаррі, йди звідси.» - Він нарешті подивився на мене і я ще раз сказав: «Не піду.»
Драко скривився, мені навіть здалося, що він намагається придумати, що б такого сказати уїдливого, що змусило би мене відвалити, але він лише знову зітхнув і проговорив: «Тепер усе зміниться. Все зміниться, але я не знаю, як тепер усе буде.»
«Хочеш, я скажу, що я знаю?» - Спитав я, і, не чекаючи відповіді, взяв його руку й продовжив: «Я… Може це й по-маґлівськи, так. Але я знаю, що я сам буду вирішувати, що я готовий робити заради тих… Заради того й для того, кого я люблю.»
Пальці Драко сіпнулися в моїх пальцях, але він не відібрав у мене руки. Він зробив крок, став до мене обличчям і притулився лобом до моєї голови.
«Я не хочу вибирати між тобою і ним.» - Прошепотів він. – «Він мій батько. А ти… А тебе…» «Драко. Не треба. Не вибирай. І зараз, будь ласкавий, помовч.»
25.
Я переворачиваю листы лицом вниз и накрываю их сверху ладонью. Я не знаю, как дальше писать. Я просто сижу и жую хвостик пера, уже и без того не раз пережеванный.
«Что? Не рад, что выплыл?» - Я, услышав тогда голос Драко, вздрогнул как от удара. Я не думал, что он меня найдёт. Не думал, что будет искать. Поэтому не ответил на вопрос, и он, видимо, ответа и не ожидал, потому что просто сказал: «Подвинься». И сел на ступеньку рядом со мной.
Я помолчал, а затем, чтобы что-то сказать, сказал: «Это неправильно». «Что?» «То, что их использовали для этой задачи, как... Как... Они на это не подписывались. Они просто друзья...»
Малфой заржал: «Поттер, да что с тобой не так? Ты говоришь, как маггл. Ты маггл? Вроде ж нет. Вроде должен же знать, что это в том мире, если ты чей-то друг, ты сам для себя выбираешь, что готов ради своего друга сделать. А здесь достаточно показать, что кто-то для тебя особенный и всё будет решено за вас без вас. Потому, что всегда найдутся те, кто будет знать, на что вы способны один ради другого пойти...» «Флёр ради сестры не смогла...» - Произнес я. «Да.» - Согласился он. - «А Крум или не имеет в своей школе друзей, или не такой уж и тупой, чтобы подставить настоящего друга, а не чужую ему...»
«Драко...» - Я его перебил. Я не знаю, что тогда на меня нашло, но я развернулся так, чтобы видеть его профиль и спросил: «А ты? Ты хотел бы оказаться на месте Рона? Там. Под водой.»
Он также развернулся в мою сторону: «Ты уверен, что стал бы спасать меня, если бы я там оказался?» «Да.»
«Ну, если да, тогда да.» - Проговорил он и, отвернувшись от меня, полез что-то искать по карманам, долго копался, достал наконец баночку из тёмного стекла и ткнул мне её в руку. - «Вот, чуть не забыл. Это мазь. Для синяков, что тебе оставили гриндилоу...»
26.
Я замечаю, что у меня на столе все ещё стоит стакан, который я не допил. Я беру его и делаю несколько поспешных и слишком больших глотков. Выпивка обжигает глотку, падает в желудок огнём.
Но горю я изнутри не из-за огневиски, а потому, что я вспоминаю как пошел искать Малфоя после того, как гости из Шармбатона и Дурмстранга уехали из нашей школы. Как обошёл весь замок и нашёл его наверху Астрономической Башни.
«Нам сюда нельзя. Ты не должен здесь быть.» - Сказал первое, что пришло тогда в голову. Он, не оборачиваясь, ответил: «Это пойди и пожалуйся на меня кому-то из учителей...»
Конечно, я не пошёл. Но я не знал, что ещё сказать. Поэтому стоял и молчал. Пока он сам не решился заговорить.
«Так это правда?» - Спросил он. - «То, о чем Дамблдор рассказал на общешкольном собрании.» «Да.» - Произнес я. - «Лорд Волдеморт вернулся.» «Мой отец был там?»
Я знал, что у Драко не хватит смелости приблизиться, или хотя посмотреть на меня. Поэтому я подошел к нему сам и встал рядом. Встал так близко, что чувствовал его запах и слышал, как колотится сердце в его груди.
«Да.» - Сказал я. Он вздохнул и проговорил: «Иди. Иди отсюда, пожалуйста.» «Нет.» - Ответил я. - «Не пойду». «Пожалуйста, Гарри, иди отсюда.» - Он наконец посмотрел на меня и я ещё раз сказал: «Не пойду.»
Драко поморщился, мне даже показалось, что он пытается придумать, что бы такого сказать язвительного, что заставило бы меня отвалить, но он только снова вздохнул и проговорил: «Теперь всё изменится. Всё изменится, но я не знаю, как теперь все будет.»
«Хочешь, я скажу, что я знаю?» - Спросил я, и, не дожидаясь ответа, взял его руку и продолжил: «Я... Может это и по-маггловски, да. Но я знаю, что я сам буду решать, что я готов делать ради тех... Ради того и для того, кого я люблю.»
Пальцы Драко дёрнулись в моих пальцах, но он не отобрал у меня руки. Он сделал шаг, встал ко мне лицом и прижался лбом к моей голове.
«Я не хочу выбирать между тобой и им.» - Прошептал он. - «Он мой отец. А ты... А тебя...» «Драко. Не надо. Не выбирай. И сейчас, будь добр, помолчи.»
