T.T.R. + A.L. 5
Dec. 24th, 2019 04:31 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo10.
«Так, синку, це дуже непросто, дружити з кимсь із Мелфоїв. Можливо, ти сам вже це знаєш. Можливо, ще не здогадуєшся. Можливо, що Драко виховує свого сина інакше, не так, як його виховував його батько Люціус, і тому ваша дружба не буде схожа на нашу, але перше, що я дізнався про Малфоїв, коли отримав у друзі Малфоя – це те, що вони не жаліють тих, кого люблять. Не жаліють нікого, але особливо - тих, кого вони люблять…»
Я повертаюся за стіл, щоб написати це. Пишу, дописую і зразу шкодую, що таке написав. Я не збирався лякати свою дитину і не мав наміру вивертати перед сином брудну білизну Малфоєв.
Тому я продовжую так: «Я хочу, щоб ти мене зрозумів. Мова йде не про те, що Драко міг безжально заїхати мені під час гри гострим ліктем у голову, збити з мітли, скинути на землю й радіти цьому. Мова також не про кпини, образи, не про прізвиська, якими він мене нагороджував постійно, не про жарти недобри, яких я натерпівся. Мова про те, що всім Малфоям – немов якийсь цвях іржавий – в голову забита ідея, що будь які почуття роблять магів слабкими. Всі вони думають, що дружба й кохання робить їх вразливими, перетворює їх на мішені. І чим більше вони люблять, тим більше вони намагаються світу довести протилежне.»
11.
Я ставлю крапку й накриваю списаний аркуш новим. Хрусткий жовтуватий папір просить продовження розповіді, але я зволікаю. Я поринув у спогади.
Чим ближчими ми ставали, чим сильніше ми прив’язувалися один до одного, тим зліснішими ставали його насмішки у класах і сильнішими штурхани під час матчу.
Здавалося, він сам не хотів вірити в те, що мав якісь почуття і, трусячи щосили мене, намагався прокинутись сам.
Він раз по разу цькував мене натяками на мій тваринний переляк, на те, як я знепритомнів при появі Дементора у потязі, аж поки я не затяг його в якусь темну нішу у одному з коридорів, не притис до стіни і не сказав йому: «Мелфой, невже тобі так страшно? Ти боїшся, що через мене вони звернуть увагу на тебе?»
Він помотав головою, покліпав очима і видавив з себе: «Чого б це?» Я його не відпускав, тож, пом’явшись ще якийсь час, він тихо промовив: «Боюсь.»
«Не бійся. Ти їм не цікавий. Тобі вони нічого не заподіють.» - Намагався заспокоїти його я, але він лиш схлипнув так, наче вдавився повітрям, відштовхнув мене й сказав: «Поттер, ти ідіот. Я боюся, що вони заподіють щось тобі і тоді у цій проклятій школі не залишиться нікого, з ким можна нормально поговорити.»
10.
«Да, сынок, это очень непросто, дружить с кем-то из Малфоев. Возможно, ты сам уже знаешь. Возможно, ещё не догадываешься. Возможно, что Драко воспитывает своего сына иначе, не так, как его воспитывал его отец Люциус, и поэтому ваша дружба не будет похожа на нашу, но первое, что я узнал о Малфоях, когда получил в друзья Малфоя - это то, что они не жалеют тех, кого любят. Не жалеют никого, но особенно - тех, кого любят...»
Я возвращаюсь за стол, чтобы написать это. Пишу, дописываю и сразу жалею, что такое написал. Я не собирался пугать своего ребенка и не собирался выворачивать перед сыном грязное белье Малфоев.
Поэтому я продолжаю так: «Я хочу, чтобы ты меня понял. Речь идёт не о том, что Драко мог безжалостно заехать мне во время игры острым локтем по голове, сбить с метлы, сбросить на землю и радоваться этому. Речь также не о насмешках, обидах, не о прозвищах, которыми он меня награждал постоянно, не о шутках недобрых, которых я натерпелся. Речь о том, что всем Малфоям - словно какой-то ржавый гвоздь - в голову забита идея, что любые чувства магов делают слабыми. Все они думают, что дружба и любовь делают их уязвимыми, превращает в мишени. И чем больше они любят, тем больше они пытаются доказать миру обратное.»
11.
Я ставлю точку и накрываю исписанный лист новым. Хрустящая желтоватая бумага просит продолжения рассказа, но я медлю. Я погрузился в воспоминания.
Чем ближе мы становились, чем сильнее мы привязывались друг к другу, тем злобной становились его насмешки в классах и сильнее пинки во время матча.
Казалось, он сам не хотел верить в то, что имел какие-то чувства и, тряся вовсю меня, пытался проснуться сам.
Он раз за разом травил меня намеками на мой животный страх, на то, как я потерял сознание при появлении Дементора в поезде, пока я не затянул его в какую-то тёмную нишу в одном из коридоров, не прижал к стене и не сказал ему: «Малфой, неужели тебе так страшно? Ты боишься, что из-за меня они обратят внимание на тебя?»
Он помотал головой, поморгал и выдавил из себя: «Чего бы это?» Я его не отпускал, и, помявшись ещё какое-то время, он тихо сказал: «Боюсь.»
«Не бойся. Ты им не интересен. Тебе они ничего не сделают.» - Пытался успокоить его я, но он лишь всхлипнул так, словно подавился воздухом, оттолкнул меня и сказал: «Поттер, ты идиот. Я боюсь, что они сделают что-то тебе и тогда в этой проклятой школе не останется никого, с кем можно нормально поговорить.»
«Так, синку, це дуже непросто, дружити з кимсь із Мелфоїв. Можливо, ти сам вже це знаєш. Можливо, ще не здогадуєшся. Можливо, що Драко виховує свого сина інакше, не так, як його виховував його батько Люціус, і тому ваша дружба не буде схожа на нашу, але перше, що я дізнався про Малфоїв, коли отримав у друзі Малфоя – це те, що вони не жаліють тих, кого люблять. Не жаліють нікого, але особливо - тих, кого вони люблять…»
Я повертаюся за стіл, щоб написати це. Пишу, дописую і зразу шкодую, що таке написав. Я не збирався лякати свою дитину і не мав наміру вивертати перед сином брудну білизну Малфоєв.
Тому я продовжую так: «Я хочу, щоб ти мене зрозумів. Мова йде не про те, що Драко міг безжально заїхати мені під час гри гострим ліктем у голову, збити з мітли, скинути на землю й радіти цьому. Мова також не про кпини, образи, не про прізвиська, якими він мене нагороджував постійно, не про жарти недобри, яких я натерпівся. Мова про те, що всім Малфоям – немов якийсь цвях іржавий – в голову забита ідея, що будь які почуття роблять магів слабкими. Всі вони думають, що дружба й кохання робить їх вразливими, перетворює їх на мішені. І чим більше вони люблять, тим більше вони намагаються світу довести протилежне.»
11.
Я ставлю крапку й накриваю списаний аркуш новим. Хрусткий жовтуватий папір просить продовження розповіді, але я зволікаю. Я поринув у спогади.
Чим ближчими ми ставали, чим сильніше ми прив’язувалися один до одного, тим зліснішими ставали його насмішки у класах і сильнішими штурхани під час матчу.
Здавалося, він сам не хотів вірити в те, що мав якісь почуття і, трусячи щосили мене, намагався прокинутись сам.
Він раз по разу цькував мене натяками на мій тваринний переляк, на те, як я знепритомнів при появі Дементора у потязі, аж поки я не затяг його в якусь темну нішу у одному з коридорів, не притис до стіни і не сказав йому: «Мелфой, невже тобі так страшно? Ти боїшся, що через мене вони звернуть увагу на тебе?»
Він помотав головою, покліпав очима і видавив з себе: «Чого б це?» Я його не відпускав, тож, пом’явшись ще якийсь час, він тихо промовив: «Боюсь.»
«Не бійся. Ти їм не цікавий. Тобі вони нічого не заподіють.» - Намагався заспокоїти його я, але він лиш схлипнув так, наче вдавився повітрям, відштовхнув мене й сказав: «Поттер, ти ідіот. Я боюся, що вони заподіють щось тобі і тоді у цій проклятій школі не залишиться нікого, з ким можна нормально поговорити.»
10.
«Да, сынок, это очень непросто, дружить с кем-то из Малфоев. Возможно, ты сам уже знаешь. Возможно, ещё не догадываешься. Возможно, что Драко воспитывает своего сына иначе, не так, как его воспитывал его отец Люциус, и поэтому ваша дружба не будет похожа на нашу, но первое, что я узнал о Малфоях, когда получил в друзья Малфоя - это то, что они не жалеют тех, кого любят. Не жалеют никого, но особенно - тех, кого любят...»
Я возвращаюсь за стол, чтобы написать это. Пишу, дописываю и сразу жалею, что такое написал. Я не собирался пугать своего ребенка и не собирался выворачивать перед сыном грязное белье Малфоев.
Поэтому я продолжаю так: «Я хочу, чтобы ты меня понял. Речь идёт не о том, что Драко мог безжалостно заехать мне во время игры острым локтем по голове, сбить с метлы, сбросить на землю и радоваться этому. Речь также не о насмешках, обидах, не о прозвищах, которыми он меня награждал постоянно, не о шутках недобрых, которых я натерпелся. Речь о том, что всем Малфоям - словно какой-то ржавый гвоздь - в голову забита идея, что любые чувства магов делают слабыми. Все они думают, что дружба и любовь делают их уязвимыми, превращает в мишени. И чем больше они любят, тем больше они пытаются доказать миру обратное.»
11.
Я ставлю точку и накрываю исписанный лист новым. Хрустящая желтоватая бумага просит продолжения рассказа, но я медлю. Я погрузился в воспоминания.
Чем ближе мы становились, чем сильнее мы привязывались друг к другу, тем злобной становились его насмешки в классах и сильнее пинки во время матча.
Казалось, он сам не хотел верить в то, что имел какие-то чувства и, тряся вовсю меня, пытался проснуться сам.
Он раз за разом травил меня намеками на мой животный страх, на то, как я потерял сознание при появлении Дементора в поезде, пока я не затянул его в какую-то тёмную нишу в одном из коридоров, не прижал к стене и не сказал ему: «Малфой, неужели тебе так страшно? Ты боишься, что из-за меня они обратят внимание на тебя?»
Он помотал головой, поморгал и выдавил из себя: «Чего бы это?» Я его не отпускал, и, помявшись ещё какое-то время, он тихо сказал: «Боюсь.»
«Не бойся. Ты им не интересен. Тебе они ничего не сделают.» - Пытался успокоить его я, но он лишь всхлипнул так, словно подавился воздухом, оттолкнул меня и сказал: «Поттер, ты идиот. Я боюсь, что они сделают что-то тебе и тогда в этой проклятой школе не останется никого, с кем можно нормально поговорить.»
